Ухвала суду № 25559466, 19.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 р.Справа № 2а-15800/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2012р. по справі № 2а-15800/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Спіка"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "СПІКА", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0001262330 від 24.10.2011 року ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки позивача, а відтак, суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року позов Приватного підприємства "Спіка" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова №0001262330 від 24.10.2011 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що приватне підприємство "Спіка" зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №072251 (а.с. 7), є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №29583048 НБ№206464 (а.с. 11).

Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Харкова проведено документальну невиїзну перевірку ПП "Спіка" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року. За результатами якою складено акт від 12.09.2011 року №1733/23-30/31645642 за висновками якого невиїзною документальною перевіркою встановлено порушення ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 -VI, ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями), в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Спика" по взаємовідносинах з ПФ "Демос", як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача". В результаті чого, донараховано податок на додану вартість за травень 2011 в сумі 132894,0 грн.

На підставі вищезазначеного акту Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення рішення №0001262330 від 24.10.2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір, укладений між ПФ "Демос" та ПП "Спіка" відповідає загальним вимогам, додержання яких у відповідності до ст.203 ЦК України є необхідним для чинності правочину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Між ПФ Демос" (постачальник) та ПП "Спіка" (покупець) укладено договір поставки №04/06-1 від 06.04.2011 року, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і своєчасно сплатити за нафтопродукти (надалі ТОВАР) відповідно до умов договору. Номенклатура, кількість ціна, термін і умови постачання товару визначаються сторонами в додатках (специфікаціях) і видаткових накладних. Якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) і державним стандартам (ДСТУ) що діють на території України і підтверджуватися паспортом (сертифікатом) якості виробника товару. Загальна вартість товару, який поставляється за даним договором визначається сумою вартості товару по всіх додатках і витратних накладних на кожну партію товару.

Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне підтвердження забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфін України №88 від 24.05.1995р., до первинних документів відносять видаткові накладні.

Приймання-передача товарно-матеріальних цінностей позивачу від його контрагента оформлені видатковими накладними, відповідно до яких покупцю передано дизельне паливо (а.с. 44,46,48,50,52,54,), які підписані від імені отримувача уповноваженою особою.

На виконання вказаного договору було здійснено перевезення товару, придбаного позивачем у контрагента що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних (а.с.112-114).

ПФ "Демос" на адресу ПП "Спіка" були виписані рахунки фактури (а.с.45,47,49,51,53,55).

Відповідно до платіжних доручень, які мають відмітку банківської установи, позивачем було здійснено перерахування повної вартості придбаних у контрагента товарів. (а.с. 62-73).

Факт здійснення господарської операції зафіксовано податковими накладними (а.с. 56-61). Правильність складання зазначених документів в акті перевірки під сумнів не ставиться.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження позивачем в судовому засіданні належного виконання сторонами договору, реальності укладених правочинів.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Договір між ПФ "Демос"на адресу ПП "Спіка" та податкові накладні підписано уповноваженими особами сторін договорів, наявність відтиску печатки юридичних осіб на вказаних документах свідчить про наділення особи, яка їх підписала, відповідними повноваженнями на вчинення правочину.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Ознак нікчемності договору поставки та купівлі-продажу, укладених позивачем із контрагентом, не вбачається, оскільки зміст договорів не суперечить актам цивільного законодавства.

Вищий адміністративний суд України в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15.04.2010р. зазначив, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту. Недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Виявлені відповідачем недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, податкові накладні містять відомості про придбані товари, їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку.

Колегія суддів вважає, що видані ПФ "Демос" на адресу ПП "Спіка" податкові накладні не суперечать вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, оскільки згідно із абз.2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином позивач при формуванні податкового кредиту згідно податкових накладних, виписаних ПФ "Демос", не припустився порушень вимог пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що на момент укладання підприємством договору з ПП "Спіка" і виписки ними податкових накладних, останні були зареєстровані як юридичні особи в ЄДР та як платники податку на додану вартість у відповідних ДПІ.

Отже постачальники (контрагенти) позивача на підставі приписів підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", мали право при здійсненні постачання товарів складати і видавати податкові накладні, а платник податку, відповідно, на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", був вправі відносити суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, до складу податкового кредиту.

Крім цього норми чинного законодавства не зобов'язують покупця перевіряти відповідність діяльності заявленому коду партнера по господарським операціям

Ст.3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Згідно до ст.42 цього Кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ст.ст.6, 27 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору. Ст.204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином договір, укладений між ПФ "Демос" та ПП "Спіка" відповідає загальним вимогам, додержання яких у відповідності до ст.203 ЦК України є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 14.02.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2012р. по справі № 2а-15800/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.