Постанова № 25559387, 31.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2012 р. Справа № 2а-1870/9549/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта»на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2012р. по справі № 2а-1870/9549/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта»

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Нафта», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Шосткинської МДПІ Сумської області № 0000061650 від 25.07.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 161450,4 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.12 р. по справі № 2a-1870/9549/11 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.12 р. по справі № 2a-1870/9549/11 та прийняти нову постанову про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції в постанові вказано, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 45/1650/30084081 від 11.07.11 р. позапланової невиїзної документальної перевірки податкової декларації підприємства позивача з ПДВ за лютий 2011 р., в якому зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 1.6, п. 198.6 ст. 198, п. 206.1 ст. 206 ПК України. За даними перевіряючих виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до податкового кредиту за лютий 2011 р. сум ПДВ по операціям з ТОВ «Нафто-Сервіс», оскільки за даними перевірки вказаного контрагента, проведеної Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області (лист № 6526/7/15-514 від 06.06.11 р. (а.с.35) у даного підприємства відсутні поставки товарів за лютий 2011 р. на користь ТОВ «Нафта», що свідчить про відсутність фактичних дії, спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на пояснення представника відповідача про те, що у відповідь на вимогу Шосткинської МДПІ № 5260/10/15 від 07.04.11 р. підприємство крім податкових, видаткових накладних, договору купівлі-продажу нафтопродуктів № НС0321 від 10.02.11 р. інших документів по операціям з ТОВ «Нафто-Сервіс»не надало (а.с. 165-173).

Також суд першої інстанції дослідив договір № НС 0321 від 10.02.11 р., укладений позивачем з ТОВ «Нафто-Сервіс», предметом якого є поставка нафтопродуктів, номенклатура, кількість, ціна яких визначається сторонами в рахунках-фактурах до цього договору. Сторони також узгодили, що якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) та державним стандартам, діючим на території України, та підтверджуватися паспортом (сертифікатом) якості заводу-виробника. Одиниця виміру кількості товару та кількість поставки товару, що поставляється за договором, визначається в заявках. В п. 3.4 договору передбачено, що послуги із відвантаження та доставки товару до станції призначення, зазначених покупцем у заявці, здійснюється відправником вантажу, а під відправником вантажу сторони зазначили фірму-експедитора, що надає транспортно-експедиторські послуги з наливу та відвантаження товару на станцію призначення. Датою відвантаження товару вважається дата приймання вантажу до перевезення, зазначена в ж/д накладній або дата виписки ТТН (а.с.3.7 Договору).

На підтвердження проведення операцій позивачем до матеріалів справи були надані видаткова накладна № РН-0000038 від 16.02.11 р. на поставку бензину автомобільного А-76 кількістю 38120 л на загальну суму 287806,0 грн. на підставі рахунку-фактури № СФ-00043 від 16.02.11 р. та податкова накладну № 25 від 16.02.11 р. (а.с.168); видаткова накладна № РН-0000031 від 10.02.11 р. на поставку дизельного пального кількістю 37717 л на загальну суму 292306,0 грн. на підставі рахунку-фактури № СФ-00036 від 09.02.11 р. та податкова накладна № 18 від 10.02.11 р. (а.с.169); видаткова накладна № РН-0000056 від 28.02.11 р. на поставку бензину автомобільного А-92 кількістю 8550 л та бензину автомобільного А-92 кількістю 3374 л на загальну суму 94795,0 грн. (а.с.170 звор.стор.) на підставі рахунку-фактури № СФ-00062 від 28.02.11 р. та податкова накладна № 47 від 28.02.11 р. (а.с.170); видаткова накладна № РН-0000045 від 21.02.11 р. на поставку бензину автомобільного А-76 кількістю 18161 л та дизельного пального кількістю 19959 л. на загальну суму 293793,7 грн. (а.с.171 звор.стор.) на підставі рахунку-фактури № СФ-00051 від 21.02.11 р. та податкова накладна № 33 від 21.02.11 р. (а.с.171).

Крім того, як вказано в судовому рішенні, позивачем були надані податкова накладна № 25 від 16.02.11 р., видаткова накладна № РН-00038 від 16.02.11 р., ТТН від 16.02.11 р., податкова накладна № 18 від 10.02.11 р., видаткова накладна № РН-00031 від 10.02.11 р., ТТН від 10.02.11 р., податкова накладна № 47 від 28.02.11 р., видаткова накладна № РН-00056 від 28.02.11 р., ТТН від 28.02.11 р., податкова накладна № 33 від 21.02.11 р., видаткова накладна № РН-00045 від 21.02.11 р., ТТН від 21.02.11 р. (183-194), проте копії цих документів по змісту та оформленні взагалі не співпадають із первинними документами, наданими ТОВ «Нафта»на перевірку до Шосткинської МДПІ, але номер, дата та сума паливо-мастильних матеріалів є ідентичними.

Судом першої інстанції було з'ясовано, що податкові накладні, надані на перевірку до податкового органу та надані представником позивача до матеріалів справи, а саме № 25 від 16.02.11 р. (а.с.168,183), № 18 від 10.02.11 р. (а.с.169-186), № 47 від 28.02.11 р. (а.с. 170,189), № 33 від 21.02.11 р. (а.с.171,192) взагалі різні по змісту та оформленню: зазначений різний вид цивільно-правового договору, на підставі якого виписано податкову накладну, різні особи складали та підписали податкові накладні. Із видаткових накладних, наданих на перевірку до податкового органу та наданих представником позивача до матеріалів справи суд першої інстанції з'ясував, що складені вони також на підставі різних умов, різні за оформленням, підписи осіб від ТОВ «Нафта»та ТОВ «Нафто-Сервіс»різні (а.с. зворотн. стор. 168, 169, 170, 171, 184, 187, 190, 193). Зокрема, у наданих на перевірку видаткових накладних зазначено умова їх складання -«замовлення на підставі рахунку-фактури», вантажником продукції від ТОВ «Нафто-Сервіс»зазначено ОСОБА_1, але ідентифікувати особу, яка отримала товар від ТОВ «Нафта»неможливо, міститься лише підпис. Натомість у видаткових накладних, наданих представником позивача до суду, умовою поставки товару вже зазначено інше -«без замовлення», при цьому ідентифікувати особу, яка відвантажила товар від ТОВ «Нафто-Сервіс»неможливо, натомість отримувач зазначений - ОСОБА_2, ОСОБА_3

Оскільки пояснень щодо розбіжностей у перелічених документах та їх оригіналів позивач не надав, посилаючись на їх вилучення правоохоронними органами в процесі обшуку і на те, що вони знаходяться у слідчого, суд першої інстанції за власною ініціативою встановив, що під час проведення досудового слідства по кримінальній справі в офісних приміщеннях ТОВ «Нафта»у ході проведення обшуку за протоколом від 07.07.11 р. були вилучені оригінали бухгалтерських документів по взаємовідносинам ТОВ «Нафта»із ТОВ «Нафто-Сервіс»за 2009-2011 р.р., які приєднані до матеріалів справи, яка знаходиться на судовому розгляді у Ямпільському районному суді. Серед вилучених документів відсутні документи, які датовані лютим 2011 р. (а.с.153-154). Оскільки під час проведення перевірки позивачем перевіряючим були надані належним чином завірені копії первинних документів, то суд першої інстанції визнав безпідставним твердження представника позивача про неможливість надання оригіналів витребуваних документів і «критично ставиться до вказаних документів та не приймає до уваги копії видаткових, податкових накладних та товарно-транспортних накладних, засвідчених печаткою ТОВ «Нафта».

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що відповідно приписам КАС України суд адміністративної юрисдикції досліджує докази і надає їм правову оцінку, визначаючи їх належними та допустимими доказами по справі, або не приймаючи їх в якості доказів. Але жодна норма КАС України не надає суду права або повноважень для критики документів (критичного ставлення) без надання їм правової оцінки. Також суд має право прийняти документ/пояснення як доказ по справі або не прийняти в якості доказу, але не визнає за судом права взяти до або не взяти до уваги той чи інший документ. За таких підстав, критично поставившись до документів та не прийнявши до уваги інші документи суд першої інстанції не виконав приписи КАС України.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції навів зміст п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. ПК України і вказав на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари (послуги) фактично не поставлялися (не надавалися), то придбання таких товарів (послуг) не відбулося. Відповідно право на валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів з метою їх використання у господарській діяльності.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в України встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і процитував зміст ст. 1, ст. 2, ч. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704.

Також суд першої інстанції застосував приписи п. 5.4.1 Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики N 281/171/578/155 від 20.05.08 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.08 р. за N 805/15496, де зазначено, що з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град. С відповідно до ГОСТ 3900. Про прийнятий нафтопродукт матеріально-відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Оскільки належних доказів, які б підтверджували факт транспортування та передачі нафтопродуктів від ТОВ «Нафто-сервіс»до ТОВ «Нафта»представником позивача не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведена реальність здійснених на його користь поставок нафтопродуктів і за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

На підтвердження даних висновків суд першої інстанції послався на лист Вищого адміністративного суду України N 742/11/13-11 від 02.06.11 p. та довідку Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про ПДВ»від 15.04.10 р.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в наданому до матеріалів справи акті перевірки від 11.07.11 р. зроблений висновок про порушення позивачем вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 228 ЦК України у зв'язку з перерахуванням коштів на користь ТОВ «Нафто-сервіс»без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства і порушує публічний порядок, а тому є нікчемним. Також відповідачем застосовані положення ст. 216 ЦК України і всі документи по вказаній операції, як фіктивній, виключені з обрахування податкового кредиту позивача.

Такі висновки відповідачем були зроблені на тих підставах, що контрагент контрагента позивача порушив порядок формування податкових зобов'язань по ПДВ при реалізації нафтопродуктів. Інших підстав для виключення з податкового кредиту підприємства позивача сум ПДВ за лютий 2011 р. не наведено. В акті перевірки відсутні дані про те, що перевіряючими досліджувалися будь-які первинні бухгалтерські та податкові документи, тоді як в судовому рішенні вказано протилежне.

В оскарженому позивачем податковому повідомленні-рішенні крім вище перелічених норм ЦК України вказано ще і про порушення платником податків вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, де передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечував наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних, а лише вказував на те, що в ланцюгу постачальників відсутня база і об'єкт оподаткування, оскільки згідно даних інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту підприємство ТОВ «Нафто-сервіс»є суб'єктом господарювання, що здійснює посередницьку функцію.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, а тому у суду першої інстанції не було законних підстав погоджуватися з цими висновками.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів вважає також необхідним зауважити, що посилаючись на лист Вищого адміністративного суду України N 742/11/13-11 від 02.06.11 p. та довідку Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про ПДВ» від 15.04.10 р. як підставу для висновків, викладених в судовому рішенні, суд не врахував приписів ст. 9 КАС України, де записано, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Оскільки вказаний лист та довідка не є нормативно-правовими актами, то посилання на них як на джерело права є помилковим.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.12 р. по справі № 2a-1870/9549/11 прийнята з порушенням приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта»на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2012р. по справі № 2а-1870/9549/11 - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2012р. по справі № 2а-1870/9549/11 -скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову ТОВ «Нафта».

Скасувати податкове повідомлення-рішення Шосткинської МДПІ Сумської області Державної податкової служби № 0000061650 від 25.07.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 161450,4 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій