Ухвала суду № 25554284, 01.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1856/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О..,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сегал і К»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Сегал і К»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2011 року № 0004872311, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 176668 грн., у тому числі 176667 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції та від 05.12.2011 року № 0005142311, яким збільшено ПДВ на загальну суму 250001 грн., у тому числі 1666667 грн. - основний платіж та 83334 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки ТОВ «Сегал і К»з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147) за червень та серпень 2011 року, в результаті якої було виявлено ряд порушень вимог податкового законодавства. Дані обставини послужили підставами для прийняття податкових повідомлень-рішень від 10.11.2011 року №0004872311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ всього на суму 176668грн., у тому числі - основний платіж на суму 176667грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 1 грн. та від 05.12.2011 року №0005142311, яким збільшено позивачу ПДВ на загальну суму 250001 грн., у тому числі - основний платіж - 166667,00грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 83334,00грн.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «РІП»(субпідрядник) 12.05.2011 року та 08.06.2011 року укладені договори № 12/05-11 та № 8/06-11, предметом яких є зобов'язання субпідрядника на свій ризик виконати з власних матеріалів або матеріалів генерального підрядника та здати останньому в установлені даним договором строки ремонтно-будівельні роботи у відповідності до цього Договору та додатків до нього на об'єктах будівництва генерального підрядника, а останній в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити виконані субпідрядником роботи на умовах, передбачених даним договором. Субпідрядник підтверджує, що він має всі необхідні ліцензії та дозволи для проведення робіт, які є предметом даного договору.

Загальна вартість робіт за даними договорами складається із вартості всіх робіт, виконуваних згідно договірних цін. Договірна ціна до даних договорів є динамічною. У вартість робіт включено вартість матеріалів. У випадку зміни видів робіт договірна ціна може бути переглянута сторонами, про що складається додаткова договірна ціна.

На виконання вказаних договорів ТОВ «РІП»виписані податкові накладні за червень 2011 року від 14.06.2011 року № 69 та № 70 на загальну суму 1060000грн., в тому числі ПДВ - 176666,67 грн. та за серпень 2011 року від 01.08.2011 року № 25 та № 26 на загальну суму 1000000грн., в тому числі ПДВ - 166666,67грн.. Також ТОВ «РІП» виписані на адресу позивача акти приймання виконаних будівельних робіт за червень, липень та серпень 2011 року від 20.06.2011 року б/н на загальну суму 1060000грн., в тому числі ПДВ 176666,67грн. та б/н без дати на загальну суму 1000000грн., в тому числі ПДВ - 166666,67грн.

Крім того, контрагентом позивача виписані довідки про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2011 року на загальну суму 1060000грн., в тому числі ПДВ на суму 176666,67грн.; за липень 2011 року на загальну суму 450000грн., в тому числі ПДВ 75000 грн. та за серпень 2011 року на загальну суму 550000грн., в тому числі ПДВ - 91666,67грн.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі.

ТОВ «Сегал і К»включено до складу податкового кредиту суми ПДВ отримані від ТОВ «РІП»за червень 2011 року в сумі 176666,67 грн. та за серпень 2011 року в сумі 166666,67грн.

На думку податкового органу, позивачем безпідставно включені зазначені суми до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «РІП»за червень та серпень 2011 року, оскільки, як вбачається з актів перевірок Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «РІП»від 31.03.2008 року № 100107770 анульовано 08.08.2011 року у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність останнього за місцезнаходженням. Стан платника - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновків, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «РІП», є фіктивними та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

В свою чергу, апеляційна інстанція не може погодитися з такими висновками податкової інспекції та зауважує на неврахування останньою тієї обставини, що, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «РІП»було анульоване лише 08.08.2011 року, тобто на час укладання та виконання договорів 12.05.2011 року та 08.06.2011 року ТОВ «РІП»були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстрована за місцем знаходження.

Листом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надіслано акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «РІП»від 07.09.2011 року № 1984/23-03/32163147, в якому описано пояснення директора ТОВ «РІП»- Ільницького А.О., щодо його причетності до діяльності підприємства: згідно пояснення наданого службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.07.2011р. №4528/ДШ/26-10/3 директор підприємства Ільницький А.О. не є директором ТОВ «РІП», підприємство не реєстрував, жодних наказів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував, не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами.

За п. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ТОВ «РІП» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені з ТОВ «РІП»до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсними.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура)

товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід відмітити, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не було також надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому ДПІ у Солом'янському районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За таких обставин формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «РІП»податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, апеляційна інстанція вбачає правові підстави для їх скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Земляна Г.В.

Лічевецький І.О.

Повний текст ухвали виготовлено 06.08.2012 року.