Постанова № 25545174, 16.07.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1529/2012

16 липня 2012 року 15год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Будній М.М.

відповідача: представник Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЗВА-Електрик" до Державна податкова інспекція у м.Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «РЗВА -Електрик»звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень №0000052240 від 01.02.2012 року, № 0000042343 від 31.01.2012, №0000111742 від 03 лютого 2012 року про збільшення податку з доходів (на доходи) фізичних осіб.

В ході розгляду справи представники позивача подали клопотання про зменшення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0000111742 від 03 лютого 2012 року та в частині скасування податкового повідомлення -рішення № 0000042343 від 31.01.2012 на суму 294,45грн. внаслідок не надання 20.06.2011року працівником ОСОБА_4 підтверджуючих документів на суму 4грн. по раніше отриманим під звіт коштах.

З врахування наведених заяв, позивач та його представники просили суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0000052240 від 01.02.2012 року та податкове повідомлення -рішення № 0000042343 від 31.01.2012 в частині визначення штрафної санкції в розмірі 4311,04грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що не погоджується з нарахуванням грошового зобов'язання з податку на прибуток по операціям здійсненим з нерезидентами, оскільки відповідно до п. 160.1. ст. 160 Податкового кодексу України під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміють інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Надані нерезидентами позивачу послуги з сервісного обслуговування обладнання, підпадають під винятки, передбачені абзацом „й" п. 160.1, а відтак, позивач не повинен утримувати податок з доходів вказаних нерезидентів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000042343 від 31.01.2012 позивач зазначив, що штрафні санкції, передбачені Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 року №436/95 підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, яке міститься в статті 238 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Оскільки, штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки передбачені не законом, а підзаконним нормативним актом (указом Президента України), то вимоги речення першого статті 250 Господарського кодексу безпідставно не взято до уваги ДПІ у м. Рівне при застосуванні штрафних санкцій. Отже, застосування податковим органом штрафних санкцій (адміністративно-господарських санкцій) за порушення, які були вчинені до 01.02.2011 року (стор. 96-97 акту перевірки), суперечить вимогам статті 250 Господарського кодексу України.

Представник позивача позов підтримав надав пояснення аналогічні тим, що викладені в позові. Просив позов задоволити.

Відповідач проти позову заперечив вказавши, що позивач при виплаті нерезидентам винагороди за надані позивачу послуги по сервісному обслуговуванню обладнання зобов'язаний був утримати з таких доходів нерезидента податок на прибуток. В супереч зазначеному позивач такого оподаткування не здійснив чим порушив абзац «й»пункту 160.1, п. 160.2 ст. 160 Податкового Кодексу України. Стосовно ж правомірності застосування штрафної санкції передбаченої Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", то відповідач у своїх запереченнях вказав, що ст. 250 Господарського кодексу України до даних правовідносин не застосовується, оскільки до названої статті були внесені зміни, котрі передбачають, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. Представник відповідача заперечення підтримав та просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Суд виходив з такого.

За результатами проведення планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2010року по 30.09.2011року ревізорами відповідача складено акт перевірки від 20.01.2012року № 34/23-100/34704105 (далі по тексту постанови іменовано - акт перевірки ).

Так, з названого акту перевірки (ст. 76-80 акту), вбачається, що ТОВ "РЗВА-Електрик" отримав послуги по сервісному обслуговуванню обладнання:

- за договором № 640.08/10 від 27.08.2010року від нерезидента UAB "CNC Servisas"( Литва). За надані послуги такому нерезиденту сплачено кошти п/д№29178 від 02.09.2010року в розмірі 2470,00 Євро, що становить 28147,44 грн.;

- за договором № 640.05/11 від 27.05.2011року від нерезидента UAB "CNC Servisas"( Литва). За надані послуги такому нерезиденту сплачено кошти п/д №37375 від 16.06.2011року в розмірі 2470,00 Євро, що становить 28147,44 грн.;

- за договором №6.4.2-1003 від 10.03.2011року від нерезидента «INTECH s.r.o.»(Чеська республіка). За надані послуги такому нерезиденту сплачено кошти п/д №35783 від 11.05.2011року в розмірі 5713Євро , що становить 65362,60 грн.;

- за договором № 6.4.2 від 14.05.2010року від нерезидента «Milan Broz Montaz a opravy vyhrazenysh»electric»(Чеська республіка). За надані послуги такому нерезиденту сплачено кошти п/д № 28963 від 22.09.2010року в розмірі 2400 Євро, що становить 24935,98грн.

При виплаті нерезидентам вищевказаної винагороди за надані послуги, позивач податку на доходи нерезидентів не утримав, до бюджету не перерахував. До перевірки довідок уповноважених органів щодо країни походження обумовлених нерезидентів не подав. Названі обставини позивачем не заперечувались та визнані представником позивача в ході розгляду справи як дійсні.

На підставі зазначених обставин ревізори відповідача дійшли висновку про порушення позивачем абзацу «й»пункту 160.1, п. 160.2 ст. 160 Податкового Кодексу України.

Окрім обумовленого, в ході названої перевірки (стор. 87-89 акту перевірки) ревізорами відповідача також встановлено обставини щодо порушення вимог п. 2.11 статті 2, п. 7.47 статті 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 637 від 15.12.2004 року.

На підставі вказаних висновків, відповідачем винесено податкові повідомлення -рішення:

-№0000052240 від 01.02.2012 року про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем на суму 21506,81 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5376,71грн.;

№ 0000042343 від 31.01.2012. про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 4605,49 грн.

Стосовно правомірності визначення грошового забов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб, то судом встановлено, що правовідносини щодо виплати обумовленим нерезидентам коштів мали місце у 2010році та у 2011році. Регулювання спірних правовідносин у названі періоди визначалось Законом України «Про оприбуткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі по тексту постанови іменовано -Закон України № 334/94-ВР) та Податковим Кодексом України.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугував той факт, що позивачем під час проведення перевірки не було надано довідок, виданих компетентними органами країн -нерезидентів, згідно із законодавством відповідної країни, які підтверджують, що нерезиденти є резидентами країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування.

Пункт 13.1. статті 13 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2010році та у період 1 кв. 2011року) передбачав, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. До оподатковуваних доходів належали доходами, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності такої як роялті, фрахт, доходи від послуг типу "інжиніринг" та інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України.

Відповідно до п. 13.2 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.04.2011року набув чинності пункт 160.1. ст. 160 розділу ІІІ Податкового Кодексу України.

Так, пункт 160.1. ст. 160 Податкового Кодексу України встановив, що до оподатковуваних доходів сплачених на користь нерезидентів належать доходами, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, а зокрема: доходи отримані як проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; дивіденди, які сплачуються резидентом; роялті; фрахт та доходи від інжинірингу; лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу; доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї); доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів.

З положень наведених нормативних актів та укладених договорів з вбачається, що предметом правовідносин позивача та перелічених нерезидентів є надання послуг по сервісному обслуговуванню обладнання. Перерахування позивачем коштів за такі послуги нерезидентам не підпадає під поняття доходів перелічених в підпунктах "а - ї" пункту п. 13.1 ст. 13 Закону України № 334/94-ВР та підпунктах "а- ї" пункту 160.1. ст. 160 Податкового Кодексу України. Відповідно, отримані нерезидентами кошти не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими названими підпунктами.

Згідно підпункту "й"п. 13.1. ст. 13 Закону України № 334/94-ВР під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, що підлягають оподаткуванню розуміють також інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва).

Підпункт й) пункту 160.1. ст. 160 Податкового кодексу України вказує, що під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, що підлягають оподаткуванню розуміють також інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва).

Відповідно п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В ході розгляду справи судом не здобуто, а відповідачем не наведено та не надано суду доказів щодо провадження переліченими вище нерезидентами (або їх постійними представництвами) на користь яких позивачем сплачено кошти регулярної, постійної та суттєвої господарської діяльності на території України.

Отож, у даному випадку, узгоджена винагорода за послуги по сервісному обслуговуванню виступає не як дохід від господарської діяльності, а як вид компенсації вартості послуг наданих нерезидентами.

З огляду на наведене, на вказані правовідносини поширюються винятки в оподаткуванні доходів нерезидентів, передбачені підпунктом "й"п. 13.1. ст. 13 Закону України № 334/94-ВР та підпунктом й) пункту 160.1. ст. 160 Податкового кодексу України.

Отже, у податкового органу були відсутні підстави для донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб, а відтак відсутні підстави і для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, податкове повідомлення -рішення №0000052240 від 01.02.2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.

З акту перевірки, пояснень представників сторін, наданих суду доказів вбачається, що 20.06.2011року працівник ОСОБА_4 подав позивачу звіт про використання коштів до якого в якості підтверджуючих документів, понесених ним витрат, на суму 4 грн. додано квитанцію Приватбанку, видану підприємству «Високовольний Союз», через працівника Будній. З наведеного слідує, що названий працівник не надав позивачу підтверджуючих документів на суму 4 грн. по раніше отриманих під звіт коштах. В період червня- серпня 2011року названому працівнику позивач додатково видав під звіт кошти в розмірі 1161,80грн. без належного звітування за раніше отримані під звіт кошти на суму 4грн.

Відповідно до абзацу 5 та 6 пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»N 436/95, 12.06.1995 до юридичних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум; за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Зважаючи на обумовлене та враховуючи пояснення представників сторін, розмір штрафної санкції, що припадає на вказане порушення становить 294,45грн. Правомірність застосування такої штрафної санкції податковим повідомленням- рішенням №0000042343 від 31.01.2012 року у названій частині позивачем визнається та не оскаржується.

Що ж до решти санкції визначеної названим податковим повідомленням - рішенням, то підставою для визначення позивачу суми штрафні санкції в розмірі 4311,04грн., згідно абз. 5, 6 ст. 1 Указу Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" є те, що працівники позивача за раніше отримані під звіт кошти відзвітувалися нефіскальними чеками про оплату послуг парковки автомобіля та проїзними квитками на тролейбус.

Відповідач названі первинні документи не вважає розрахунковими документами, що підтверджують понесені підзвітними особами витрати. За таких підстав вважає, що позивач порушив п. 2.11 статті 2, п. 7.47 статті 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 637 від 15.12.2004 року, а зокрема видав працівникам товариства ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кошти в сумі 17249,94грн без попереднього звітування за раніше отримані кошти.

Вирішуючи даний спір судом враховано, що відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України N 637 від 15.12.2004 розрахунковий документ відповідно це - документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахунковий документ це - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Отож, з положень обумовлених норм вбачається, що перелік наведених розрахункових документів не є вичерпним, важливим є те, щоб названий документ підтверджував факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання певної суми (або повернення) коштів.

Відповідно до абз 3ст. 13 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" особа, яка відповідно до положень статті 9 цього Закону має право вести облік доходів та витрат у відповідних книгах без застосування реєстраторів розрахункових операцій, має право використовувати власні реєстратори розрахункових операцій без їх переведення у фіскальний режим роботи. При цьому, при виникненні спору між контролюючим органом та такою особою щодо обсягу продажу, що дозволяє такій особі користуватися пільгами, визначеними статтею 9 цього Закону, враховуються документи, що є продуктом цих власних реєстраторів розрахункових операцій.

Надані до звіту нефіскальні чеки про оплату послуг з паркування автомобіля розкривають найменування продавця товарів (робіт, послуг), зміст операції, вид придбаних послуг, їх вартість та сплачену суму коштів за придбання такої послуги.

З наведеного слідує, що особа яка має право вести облік доходів та витрат у відповідних книгах без застосування реєстраторів розрахункових операцій має право проводити розрахункові операції з видачею нефіскальних чеків, котрий в свою чергу є розрахунковим документом, що підтверджує факт придбання працівником послуги по паркуванню автомобіля.

Що ж до проїзних квитків на тролейбус, котрі названі працівники позивача долучили до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт, то як слідує з поняття розрахункового документу, визначеного ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні проїзний квиток на тролейбус є проїздним документом та відповідно відноситься до переліку розрахункових документів. Долучені до звітів проїздні квитки на тролейбус розкривають зміст операції, вид придбаних послуг, їх вартість та сплачену суму коштів за придбання такого проїзного документу.

Отож, висновки відповідача про виплату працівникам під звіт коштів у розмірі 17249,94грн. без їх звітування за раніше отримані кошти в сумі 289грн. є безпідставними та спростовуються наявними доказами в справі.

Крім того, штрафні санкції, передбачені Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 року №436/95 підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, яке міститься в статті 238 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Оскільки, штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки передбачені не законом, а підзаконним нормативним актом (указом Президента України), то вимоги речення першого статті 250 Господарського кодексу безпідставно не взято до уваги ДПІ у м. Рівне при застосуванні штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення №0000042343 від 31.01.2012 року. Отже, застосування податковим органом штрафних санкцій (адміністративно-господарських санкцій) за порушення, які були вчинені до 01.02.2011 року (стор. 96-97 акту перевірки), суперечить вимогам статті 250 Господарського кодексу України.

Відтак, відповідач безпідставно визначив податковим повідомленням- рішенням №0000042343 від 31.01.2012 року для позивача штрафну санкцію в розмірі 4311,04грн.

За таких обставин справи, адміністративний позов підлягає до задоволення.

Судові витрати у вигляді сплати судового збору присуджуються позивачу відповідно до ст. 94 КАС України та підтверджуючих платіжних документів.

Судові витрати у вигляді сплати судового збору присуджуються позивачу відповідно до ст. 94 КАС України та підтверджуючих платіжних документів.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Рівне № 0000052240 від 01.02.2012 та №0000042343 від 31.01.2012 в частині визначення штрафної санкції на суму 4311,04грн..

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "РЗВА-Електрик" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 311,95грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.