Ухвала суду № 25536119, 26.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 р.Справа № 2а-1889/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012р. по справі № 2а-1889/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року на загальну суму 942 717,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 16, код 21242894) судовий збір в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Цивільного кодексу України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 року замінено первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова на Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ТОВ "Електропівденатоммонтаж" - пройшов процедуру державної реєстрації, відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання. Як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується в ДПІ у Київському районі м. Харкова.

ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Електропівденатоммонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ПТО «Технологія» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова складено акт перевірки від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894 (а.с. 38-50), згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Електропівденатоммонтаж» з TOB «ПТО «Технологія» у періоді березень - червень 2009 року; п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 418985 грн., в тому числі: у 1 кварталі 2009 року на суму 191238 грн.; у кварталі 2010 року на суму 227747 грн.; п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, встановлено його заниження всього у сумі 335189грн., у тому числі: березень 2009 року - 152990 грн.; квітень 2009 року - 6098 грн.; травень 2009 року - 106609 грн.; червень 2009 року - 9492 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Харкова прийнято податкові повідомлення рішення № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року.

Як вбачається з акту перевірки від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894, фактичною підставою для відображення контролюючим органом порушення вимог ст.203, ст.215, п. 1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України; п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугував висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «ПТО «Технологія».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи; належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що 05.03.2009 року між TOB «Електропівденатоммонтаж» (Покупець) і TOB «ПТО «Технологія» (Продавець) укладено договір купівлі продажу № 26/2009, а також додаткові угоди № 1 від 12.05.2009 року та № 2 від 27.07.2009 року до договору № 26/2009 (а.с. 79-80, 82, 84).

За умовами договору продавець зобов'язався на умовах, визначеним договором передати у власність товар, кількість, ціна якого визначається специфікаціями, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити товар.

Відповідно до специфікації № 1А від 12.05.2009 року позивачем придбано обладнання ВЧ зв'язку ЕТ81/40 с NF8, блок безперебійного живлення UPS 220 XL, загороджувачі високочастотні В3630-0,5; конденсатори для зв'язку і відбору напруги, обмежувачі перевантаження; розрядники вентильні, роз'єднач триполюсний, трансформатори (а.с. 83).

На виконання даного договору TOB «ПТО «Технологія» поставлено позивачу обладнання, що підтверджується копіями видаткових накладних від 13 травня 2009 року за № 1143, від 15 липня 2009 року за № 2167, від 06.10.2009 року за № 2688 (а.с. 85-87).

TOB «ПТО «Технологія» видано податкові накладні на поставлений товар від 10.04.2009 року № 1109, від 13.05.2009 року № 1498, від 19.05.2009 року № 1564, від 26.06.2009 року № 1948 (а.с. 88-93).

Вартість зазначеного обладнання в повному обсязі оплачено покупцем, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банку (а.с. 95-102).

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Докази повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, колегія суддів дійшла висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де зазначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Зі змісту акту від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894 вбачається, що в ході перевірки відповідач не ставив під сумнів фактичну наявність ТМЦ, отримання позивачем збитку від господарських операцій ДПІ не виявлено, в акті таких висновків не відображено.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Обставини оприбуткування ТМЦ та їх подальшого використання саме в межах господарської діяльності ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова не спростовані в ході розгляду справи.

Частиною 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Факт отримання позивачем обладнання, підтверджується товарно-транспортними накладними, які свідчать про переміщення товару, отриманого за договором купівлі продажу. (а.с. 161-162, 164-165).

Крім того, факт подальшого використання придбаного позивачем обладнання у власній господарській діяльності підтверджується його використанням при виконанні монтажних робіт за договором підряду, укладеним з ВАТ «Полтаваобленерго» від 28.03.2008 року.

Згідно п. 3.1 зазначеного договору, вартість договору, за яким позивач є підрядником (виконавцем робіт), до ціни договору включається вартість обладнання та матеріалів, які мають бути придбані для виконання робіт по даному договору (а.с. 103-105).

Використання позивачем обладнання, придбаного саме у TOB «ПТО «Технологія», підтверджується податковими накладними, виписаними позивачем ВАТ «Полтаваобленерго» (а.с. 119-127), видатковими накладними, за якими ВАТ «Полтаваобленерго» отримано обладнання (а.с. 128-130), актами передання обладнання до монтажу (а.с. 131-136).

Окрім того, з копій первинних документів, які у спірних правовідносинах були складені від імені ТОВ "ПТО "Технологія" вбачається, що вони не містять дефектів форми або змісту, які б силу вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняли втрату оглянутими документами юридичного статусу первинних документів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у справі документами доведено фактичне виконання господарських операцій за вказаним правочином, понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах, використання отриманих ТМЦ у власній господарській діяльності ТОВ "Електропівденатоммонтаж" за договором купівлі-продажу № 26/2009 від 26.03.2009 року укладеного з ТОВ "ПТО "Технологія", що зумовлює відсутність підстав для висновку про нікчемність такого договору або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Позивачем надано належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на підтвердження правомірності віднесення до складу валових витрат сум на загальну суму 1 675 941, 00 грн.

Щодо доводу податкового органу про порушення СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва карної справи за фактом створення фіктивного підприємництва ТОВ "ПТО "Технологія" за ознаками складу злочину передбачено ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України та надання гр. ОСОБА_1 - засновника та директора ТОВ "ПТО"Технологія" пояснень від 17.01.2011 року під час його допиту в рамках кримінальної справи, колегія суддів зазначає, що відповідач в ході розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження цих обставин, якими в силу норм Кримінально-процесуального кодексу України може бути, зокрема, вирок загального місцевого суду по кримінальній справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень ТОВ "Електропівденатоммонтаж" п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 і п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому висновок податкового органу про вчинення позивачем порушень цих норм закону належить визнати недоведеним.

Відносно встановленого ДПІ порушення ТОВ "Електропівденатоммонтаж" п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Враховуючи, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не спростовано відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, правомірність формування позивачем валових витрат від здійснення господарської діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що за наявними обставинами, позивачем правомірно сформовано податковий кредит, відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому колегія суддів зазначає, що контролюючим органом не ставилось під сумнів ні право - та дієздатність позивача і його контрагентів, ні правильність оформлення податкових накладних. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ "ПТО "Технологія" на момент здійснення господарських операцій та виписки податкових накладних анульовано не було.

Щодо твердження податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ "ПТО "Технологія" колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, тобто відбулося фактичне отримання позивачем товару та його подальше використання у власній господарській діяльності позивача, а відтак, спірний договір мав реальний характер.

Доказів, які свідчили б про те, що зміст договору купівлі-продажу № 26/2009 від 05.03.2009 року не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідачем не надано, та не встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між ТОВ "Електропівденатоммонтаж" та ТОВ "ПТО "Технологія" угоди, та як наслідок правомірність віднесення ТОВ "Електропівденатоммонтаж" до складу валових витрат на загальну суму 1675941 грн. та сум податку на додану вартість до податкового кредиту у розмірі 335189 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 08.02.2011 року № 0000722302 та № 0000732302, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування такого рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012р. по справі № 2а-1889/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.