Постанова № 25535947, 01.08.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2012 р. Справа № 5023/755/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача -Ульченко Л.П., довіреність № 110/12 від 15.05.2012 р.

відповідача -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського

апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2218Х/3-9)

на рішення господарського суду Харківської області від 07.06.12 р. у справі №

5023/755/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна

енергетична компанія", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД", м. Харків

про стягнення 100022,40 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", м. Запоріжжя звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД", м. Харків 100022,40 грн. заборгованості та судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011 р. в частині оплати отриманого товару в установлений договором строк

В процесі розгляду справи позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", м. Запоріжжя на підставі ст. 22 ГПК України звернувся до господарського суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД", м. Харків 100022,40 грн. заборгованості, 500,71 інфляційних втрат, 1049,42 грн. З % річних та судовий збір у розмірі 2031,46 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.06.2012 року по справі № 5023/755/12 (суддя Лаврова Л.С.) прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Крок ЛТД", м. Харків на користь ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія", м. Запоріжжя суму основного боргу - 100022,40 грн., інфляційних втрат - 500,11 грн., 3% річних -1049,42 грн., 2031,46 грн. - судового збору, 6633 грн. - витрат по проведенню судової експертизи, в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 0,60 грн. - відмовлено, відносно ТОВ "Крок ЛТД" надіслати окрему ухвалу до прокуратури м. Харкова.

Рішення мотивоване з тих підстав, що сума заборгованості відповідачем не сплачена, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вищевказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України. При перевірці нарахування розміру інфляційних витрат, суд дійшов висновку щодо часткового їх задоволення в розмірі 500,11 грн. Судові витрати та витрати на проведення судової експертизи в сумі 6633 грн. у даній справі визначено покласти на відповідача відповідно до вимог ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Зокрема, відповідач не погоджується з висновком суду щодо того, що саме відповідач підмінив першу сторінку в договорі № 100111 від 10.01.2011 року, оскільки висновок експертизи не вказує, на те що заміну першої сторінки договору, наданого на експертизу відповідачем здійснив сам відповідач. У висновку лише вказано, що першу сторінку роздруковано не послідовно одну за одною, та здійснено її заміну. Оскільки договір № 100111 від 10.01.2011 року складено та роздруковано у місті Запоріжжі позивачем, відповідач вважає, що позивач міг сам здійснити заміну першої сторінки договору. Крім того, відповідач зазначає, що перша сторінка договору не підписана сторонами, а сам договір, що складається з кількох сторінок, не прошито та не пропечатано, як цього вимагає законодавство України.

За вказаних обставин, відповідач вважає, що оскільки строк виконання зобов'язання є істотною умовою договору поставки, а в різних екземплярах договорів наданих суду позивачем та відповідачем міститься різний строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару, то договір № 100111 від 10.01.2011 року є неукладеним в силу ч. 2 ст. 180 ГК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 10 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька атомна енергетична компанія»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крок ЛТД»(покупець) укладений договір купівлі-продажу № 100111 (далі договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар, зазначений в специфікації (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, вартість за одиницю, кількість одиниць товару вказані в специфікації, яка є невід'ємною частиною справжнього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна вартість товару складає: 100 022,40 грн. (сто тисяч двадцять дві гривні 40 копійок), у тому числі ПДВ 20 % -16670,40 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору, ціна на товар є фіксованою та перегляду не підлягає.

Відповідно до п. 3.3. договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну вартість товару зазначену у п. 3.1 договору до 31.01.2012 року шляхом переказу грошових коштів на поточний розрахункових рахунок продавця, або іншим шляхом не забороненим діючим законодавством України.

Відповідно до п. 3.4. договору, продавець зобов'язаний передати покупцю товар не пізніше 08.02.2011 року.

Розділом 5 договору передбачена відповідальність сторін, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, які виникли з її вини в порядку, який передбачений діючим законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав, та передав (поставив) відповідачеві товар згідно зі специфікацією (додаток до договору № 1 від 10.01.2011 року) на загальну суму 100022,40 грн., що підтверджуються видатковими накладними № 7021102 від 07.02.2011 р. та № 08021101 від 08.02.2011 р., факт отримання якого відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товару ЯПТ № 828838/4 від 01.02.2011 року, ЯПТ № 828838/5 від 01.02.2011 року і останнім не заперечується (а. с. 11-14). Таким чином, взяті на себе за договором зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, в установлені договором порядку та строки.

Відповідач, зі свого боку, зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару не виконав, передбачені договором платежі не здійснив.

Обставини щодо несплати відповідачем заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що сума заборгованості відповідачем не сплачена, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вищевказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України. При перевірці нарахування розміру інфляційних витрат, суд дійшов висновку щодо часткового їх задоволення в розмірі 500,11 грн. Судові витрати та витрати на проведення судової експертизи в сумі 6633 грн. у даній справі покладаються на відповідача відповідно до вимог ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору купівлі - продажу № 100111 від 10.01.2011 р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання та параграфу 1 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

На виконання умов договору купівлі - продажу № 1001.11 від 10.01.2011 р.позивач передав (поставив) відповідачу товар на загальну суму 100022,40 грн., що підтверджуються видатковими накладними № 7021102 від 07.02.2011 р., № 8021101 від 08.02.2011 р., а відповідачем одержаний та прийнятий товар, що ідтверджується копіями видаткових накладних, які долучені до матеріалів справи та довіреностями на отримання товару і останнім не заперечується (а. с. 11-14).

Таким чином, взяті на себе за договором зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, в установлені договором порядку та строки до 31.01.2012 року (п.3.3. договору).

Проте відповідач, в порушення зазначених вище норм матеріального права та умов договору, не розрахувався за отриманий товар у строк встановлений договором до 31.01.2012 р., посилаючись при цьому на те, що у відповідності до п.3.3 договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011 року (а.с.57-59) сторони досягли згоди щодо оплати за отриманий товар до 10.01.2014 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (позивача), або іншим шляхом (в редакції відповідача), тобто вважає, що строк оплати у нього не наступив.

В процесі розгляду справи № 5023/755/12 господарським судом Харківської області була призначена судово-технічна експертиза, згідно з висновком якої встановлено, що друковані тексти на аркушах договору № 100111 від 10.01.2011 року наданого ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія" і друкований текст на другому аркуші договору № 100111 від 10.01.2011 року, наданого ТОВ "Крок ЛТД" м. Хаоків. виконані на одному принтері. Тексти на першому і другому аркушах договору, наданого ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія" м. Запоріжжя, виконано послідовно один за одним.

Тексти на першому і другому аркушах договору № 100111 від 10.01.2011 року наданого ТОВ "Крок ЛТД" м. Харків, виконані на різних принтерах, неодночасно (непослідовно один за одним).

В договорі № 100111 від 10.01.2011 року наданому ТОВ "Крок ЛТД", м. Харків, здійснювалася заміна першого аркушу на той, який є в оригіналі договору (а. с. 65-66).

Відповідно до ч. 1,3 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу (далі -судовий експерт), користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Беручи до уваги те, що відомості, викладені у вказаному експертному висновку № 3743/4840 відповідачем жодним чином не спростовані, у судової колегії відсутні підстави вважати вказаний експертний висновок ХНІДСЕ ім. засл. проф. Бокаріуса неналежним доказом по даній справі.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що договір № 100111 від 10.01.2011 року складено та роздрукований у місті Запоріжжі позивачем, а отже як вважає відповідач можливо, що позивач міг роздрукувати першу сторінку договору, що була надана відповідачу на іншому принтері, а потім здійснити заміну першої сторінки свого договору роздрукувавши його на тому самому принтері, що і другу сторінку договору, також зазначає, що перша сторінка договору не підписана сторонами, а сам договір, що складається з декількох сторінок не прошито та не пропечатано, як цього вимагає законодавство України, оскільки по-перше як свідчать матеріали справи, висновком експертизи встановлено, що тексти на першому і другому аркушах договору № 100111 від 10.01.2011 року наданого ТОВ "Крок ЛТД" (відповідачем), виконані на різних принтерах, неодночасно (непослідовно один за одним); по-друге, законодавством України, а саме ст. 639 ЦК України передбачена форма договору, але не передбачено обов'язкової умови прошивання та пропечатування на якої наголошує відповідач. Отже вказане є тільки припущенням відповідача.

До того ж, як вже зазначалося вище, вказаний висновок експерта відповідачем жодним чином не спростований.

Окрім того, вказані доводи спростовуються залученим до матеріалів справи експертним висновком № 3743/4840.

Щодо посилань відповідача про те, у різних екземплярах договорів наданих суду позивачем та відповідачем міститься різний строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, то договір № 100111 від 10.01.2011 року є неукладеним договором, а згідно з ч. 2, ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Тому, відповідач вважає, що поставка товару здійснена позивачем відповідачеві є без договірною поставкою, а строк виконання зобов'язання по оплаті не настав для відповідача, так як позивач не вимагав такої виплати, як це передбачено ст. 530 ЦК України.

Вказане дає суду підстави вважати необгрунтованими посилання відповідача на іншу домовленість щодо строку та на достовірність відомостей наданих ним до суду, інших доказів відповідач ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної інстанції судам не надав.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 100022,40 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування судом до стягнення інфляційних втрат, річних за прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1049,42 грн. 3% річних, 500,11 грн. інфляційних втрат.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача - 2031,46 грн. судового збору та витрати по проведенню судової експертизи - 6633,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 07.06.2012 р. по справі № 5023/755/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 07.06.2012 р. по справі № 5023/755/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.08.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Гетьман Р.А.