Постанова № 25531843, 25.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2012 року 13:30 № 2а-7612/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньків В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ТелеРадіоСвіт»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипроВизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень за участю представників сторін:

від позивача: Муравйова К.В., Форсюк В.Л.;

від відповідача: Каргалик Д.М., Рибак Д.Ю,

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.06.2012 року о 13 год. 30 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ТелеРадіоСвіт», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 0000402202; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 00022422-7; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 0000392202.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Представник Позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№185/94-ВР від 23.09.1994 р. (із змінами та доповненнями), п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та п. 198.1 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 309 649,00 грн., який був чинний на момент здійснення правовідносин та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні, а отже податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіосвіт»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.10 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.10 по 31.12.11 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.04.2012 №1812/22-7/32485339 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№185/94-ВР від 23.09.1994 р. (із змінами та доповненнями), п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та п. 198.1 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 309 649,00 грн.

Не погоджуючись з Актом перевірки Позивачем було подано заперечення за результатом розгляду заперечень Відповідачем надіслано Позивачу лист від 16.05.2012 №7755 про залишення висновків Акту перевірки без змін, а заперечення Позивача не взяті до уваги.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом було прийняті податкове повідомлення-рішення форма «У»від 21 травня 2012 року №0000402202, яким встановлено порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 р. (із змінами та доповненнями), яким нараховано суму грошового зобов'язання у розмірі 2559,97 грн.; податкове повідомлення-рішення форма «Р»від 21 травня 2012 року №0000392202, яким встановлено порушення п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та нараховано суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 534,23 грн. та податкове повідомлення-рішення форма «Р»від 21 травня 2012 року №00022422-7, яким встановлено порушення ст. 198, ст.185 Податкового кодексу України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 4 098 451,00 грн., з них основне зобов'язання 3 344 649,00грн., штрафні санкції -753 802,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині щодо винесеного податкового повідомлення-рішення форма «У»від 21 травня 2012 року №0000402202, яким встановлено порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 р. (із змінами та доповненнями), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Одержувачем ліцензії) та ТОВ «Ассошиєйтид Пресс Телевижн Ньюс»(Британія) було укладено Ліцензійну угоду від 20.01.2010 р.

У відповідності до п. 1 вищезазначеної угоди «Ей-Пі-Ті-Н»надає одержувачу ліцензії трансляційні послуги, а Одержувач ліцензії приймає на себе право використовувати надані послуги на умовах встановлених вданій ліцензійній угоді. Згідно умов Ліцензійної угоди, щомісячна оплата складає 2000 доларів США.

Відповідач в Акті перевірки зазначає, що Позивачем, при взаємовідносинах з ТОВ «Ассошиєйтид Пресс Телевижн Ньюс», було допущено порушення законодавства встановлених термінів розрахунків у відповідності до ліцензійної угоди.

Оплата здійснена платіжним за платіжним дорученням від 24.06.2011 р. на суму 2000 дол. США була закрита Актом виконаних робіт станом на 22.12.2011 р.

Судом досліджено: Акти виконаних робіт, платіжні доручення та журнал проводок (копії даних документів містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи грошові кошти в сумі 2000 дол. США були перераховані Позивачем на користь ТОВ «Ассошиєйтид Пресс Телевижн Ньюс»не в якості авансового платежу, як вважає Відповідач, а в якості оплати за надані послуги, погашення кредиторської заборгованості Позивача перед ТОВ «Ассошиєйтид Пресс Телевижн Ньюс».

Платіжне доручення від 24.06.2011 р. на суму 2000 дол. США є оплатою за Актом виконаних робіт від 19.05.2011 р.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№185/94-ВР від 23.09.1994 р., імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

З аналізу матеріалів справи та норм закону, Суд приходить до висновку, що період часу надання послуг та оплата за Ліцензійною угодою від 20.01.2010 р. складала від 1 дня до 31, отже не перевищувало 180 календарних днів, а тому Відповідач прийшов до помилкового висновку щодо застосування до Позивача пені за порушення ст. ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№185/94-ВР від 23.09.1994 р.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, а тому, податкове повідомлення-рішення форма «У»від 21 травня 2012 року №0000402202 підлягають скасуванню в повному обсязі.

По-друге. В частині щодо винесеного податкового повідомлення-рішення форма «Р»від 21 травня 2012 року №0000392202, яким встановлено порушення п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та нараховано суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 534,23 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Ліцензіат) та Institutions Lithuanian Radio and Television»(LRT) (Литва) (Ліцінзеар) було укладено Ліцензійну угоду від 01.06.2011 р. щодо надання ліцензії на право показу концерту у Страсбурзі.

У відповідності до умов договору Позивачем було перераховано ublic Institutions Lithuanian Radio and Television»(LRT) нерезиденту валютні кошти (роялті) у загальному розмірі 500 Євро (5779,34 грн.).

Відповідач зазначає, що Позивачем не оподатковував виплаче роялті за ставкою 10 %, у зв'язку з чим «встановлено заниження податку з доходу нерезидента за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 р. в сумі 534,23 грн. за І квартал 2011 року».

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що Відповідач прийшов до помилкового висновку щодо порушення Позивачем п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями).

У відповідності до п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом

із джерелом їх походження з України, розуміються: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті.

Згідно п 160.2 ст.160 Податкового кодексу України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п. 103.1 ст. 103 Податкового кодексу України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Крім того, ст. 103.2. Податкового кодексу України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Пунктом 103.3 ст. 103 Податкового кодексу України, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. при цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Відповідно до п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Судом встановлено, що позивачем було надано довідку, яка підтверджує, що нерезидент Institutions Lithuanian Radio and Television»(LRT) є резидентом Республіки Литви, дійсну протягом 2011 року.

Верховною Радою України 09.12.1997 р. ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Литовської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно»(далі - Конвенція).

Відповідно до п.1, 2, 3 ст. 12 Конвенції, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі. Однак ці роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми роялті. Термін «роялті»при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми, будь-які плівки або фільми для радіомовлення чи телебачення), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Як вбачається з Ліцензійної угоди всі платежі повинні бути сплачені Ліцензіару банківським переказом без жодних утримань податку на репатріацію. Сторонами було визначено, що оподаткувати роялті буде резидент Республіки Литви - lic Institutions Lithuanian Radio and Television».

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, а тому, податкове повідомлення-рішення форма «Р»від 21 травня 2012 року №0000392202 підлягають скасуванню в повному обсязі.

По-третє. В частині щодо винесеного податкового повідомлення-рішення форми «Р»від 21 травня 2012 року №00022422-7, яким встановлено порушення ст. 198, ст.185 Податкового кодексу України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 4 098 451,00 грн., з них основне зобов'язання 3 344 649,00грн., штрафні санкції -753 802,00 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Рекламодавець), з одного боку, та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс»(Виробник/Розповсюджувач реклами), з іншого боку, укладено договори: №01/2011-Р про надання рекламних послуг від 04.01.2011 р.; №03/2011-Р про надання рекламних послуг від 04.03.2011 р.

У відповідності до п. 2.1 Договорів, Рекламодавець доручає Виробнику/Розповсюджувачу реклами бере на себе господарські зобов'язання надати рекламні послуги щодо виготовлення та розповсюдження реклами та/або рекламних матеріалів Рекламодавця протягом строку дії цього Договору.

Згідно п. 5.2 вищезазначених Договорів, факт виконання Сторонами господарських зобов'язань встановлюється письмовим посвідченням Сторін у формі Акту приймання-передачі послуг.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується медіа-планом рекламної компанії, актами прийняття -передачі наданих рекламних послуг, ефірними довідками, податковими накладними, виписками по банківському рахунку (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, між Позивачем (Правовласником) та ТОВ «Інтерпрофіт»(Правонаступник) було укладено договір №1/07-4 від 01.07.2011 р.

У відповідності до п. 2.1 Договору №1/07-4 від 01.07.2011 р., за цим Договору Правовласник доручає Правонаступнику в інтересах Правовласника, але від свого імені, укладати угоди з іншими особами (Ліцензіатами), в яких дозволяти таким особам здійснювати ретрансляцію Телепрограм в порядку та на умовах, визначених угодами.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітів Комісіонерів, Додатки №1 до Звітів Комісіонерів, рахунками, податковими накладними, виписками по банківському рахунку (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, підставою для висновку позивача про порушення стала встановлена ним нікчемність Договорів на підставі результатів аналізу даних податкової звітності відповідно до автоматизованої інформації системи «Податки»та АІС «Бест Звіт»не встановлено наявність у товариств по ланцюгу власних, складських торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єктами господарювання могли б використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Таким чином Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс», ТОВ «Інтерпрофіт» не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, вироків суду по справам за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано послуги, отже договори було належним чином та в повному обсязі виконано.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а саме, виконання умов договору.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, а тому, податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 21 травня 2012 року №00022422-7 підлягає скасуванню в частині 177 219,00 грн.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 01.11.2011 р. по справі за №К/9991/8783/11; від 02.06.2011 р. № В/9991/1186/11; К/9991/2957/11 від 20.09.2011 р.; К/9991/1464/11 від 22.08.2011 р.; К/9991/15429/11 від 22.06.2011 р.; Постанова ВСУ від 31.01.2011р., Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

По-четверте. В частині щодо правомірності декларування Позивачем залишку від'ємного значення з податку на додану вартість.

Позивачем було подано уточнюючі розрахунки за грудень 2010 року, січень 2011 -квітень 2011 р., якими було включено до складу рядка «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»суму 6 391 821 грн., яка не була відображена у попередніх звітних періодах.

Відповідач зазначає, що починаючи з червня 2010 року по грудень 2010 року товариство могло формувати значення 26 декларації лише в частині несплачених постачальникам сум, а сплачені суми були відображатись у рядку 25.1 або 25.2 декларації і починаючи з червня 2010 р. Позивач мав відображати суму показника рядка 26 у рядку 25.1 або 25.2 декларації.

На думку Відповідача, Позивач починаючи з першого звітного періоду 2011 року у товариства відсутні показники у рядку 26 в розмірі 6 391 990 грн., який фактично сформовано до червня 2010 року.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію, заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування. У разі наявності експортних операцій до декларації додаються оригінали п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій.

Із змісту п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168 від 03.04.97р. та п.5.12.3 Порядку заповнення та подання декларацій з ПДВ, затвердженого Наказом ДПА України №166 від 30.05.1997, вбачається, що таке право платника податків на бюджетне відшкодування ПДВ, реалізується платником податків, зокрема, шляхом зазначення суми бюджетного відшкодування саме в рядку 25.1, або 25.2 податкової декларації з податку на додану вартість.

Таким чином, декларування суми від'ємного значення ПДВ в рядку 25 є правом, а не обов'язком Позивача, яким він може скористатись не пізніше 1095 днів після отримання права на таке відшкодування. Отже, до моменту прийняття рішення про бюджетне відшкодування та повернення надмірно сплаченого податку Позивач, не маючи наміру на той час заявляти про бюджетне відшкодування, тобто зазначати суму до бюджетного відшкодування в рядку 25.1. або 25.2, декларував оспорювану частину залишку від'ємного значення саме в рядку 26, оскільки ця сума фактично сплачена отримувачем товарів/послуг постачальникам таких товарів/послуг у попередніх періодах, не погашена податковими зобов'язаннями попередніх податкових періодів та не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування.

Згідно законодавства України, а саме п.5.12.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. N 166, у рядку 26 декларації з ПДВ відображається залишок від'ємного значення ПДВ, тобто сума, що залишилася після отримання бюджетного відшкодування. Цей залишок підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 26 податкової декларації поточного звітного податкового періоду та переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду).

Позивач переносив залишки від'ємного значення суми ПДВ, як того вимагає п.5.12.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. N 166, до рядка 23.2 всіх наступних відповідних декларацій з ПДВ. проте, так як в нього не було та не має відповідного обов'язку, він не використовував своє право на одержання бюджетного відшкодування та не приймав рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, оскільки правомірно та цілком обґрунтовано розраховував подати заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування саме в межах 1095 днів, як передбачено п.п.15.3.1 п.15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-111 від 21.12.2000р.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем було відображено суму в межах показників рядку 26 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»декларацій з податку на додану вартість з грудня 2010 р. по грудень 2011 р., що в свою чергу не суперечить нормам податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у Відповідача відсутні підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 3 025 211грн., нарахованих штрафних санкцій та включення суми таких зобов'язань до податкового повідомлення-рішення форми «Р»від 21 травня 2012 року №00022422-7

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 0000402202; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 00022422-7; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2012 р. № 0000392202.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук