Ухвала суду № 25515902, 25.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" липня 2012 р. м. Київ К-30413/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Малюга Ю.В.,

за участю:

представника позивача -Чілібі В.В.,

представника відповідача -Величка Д.В., Шавла Р.О.,

представника Генеральної прокуратури України - Зарудяної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року

у справі № 2а-569/09/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя

за участю Прокуратури Запорізької області

про визнання податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя № 0000282302/0 від 02 березня 2006 року, №0000052305/0 від 02 березня 2006 року, № 0000682301/0 від 02 червня 2006 року.

Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року у позові відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Імпекс Плюс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року -без змін.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Імпекс Плюс»за період з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2005 року, за результатами якої був складений акт № 16/23-1/32875354 від 22 лютого 2006 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 1.32 статті 1, статті 5, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 8351300,00 грн., в тому числі: за 2004 рік -на 122100,00 грн., за 1 квартал 2005 року -на 1398100,00 грн., за 2 квартал 2005 року -на 6183300,00 грн., за 3 квартал 2005 року -на 647800,00 грн.; вимоги підпункту 7.7ю1 пункту 7.7 статті 7, абзацу «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 6730200,00 грн., у тому числі: за березень 2005 року -на 1117091,00 грн., за квітень 2005 року -на 1149623,00 грн., за травень 2005 року -на 1710239,00 грн., за липень 2005 року -на 1204400,00 грн., за серпень 2005 року - на 1174010,00 грн., за вересень 2005 року -на 374837,00 грн.

02 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000282302/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Імпекс Плюс»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 15903400,00 грн., у тому числі: 8350000,00 грн. -за основним платежем, 7553400,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

02 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000052305/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ТОВ «Імпекс Плюс»суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 6730200,00 грн., у тому числі: : за березень 2005 року -на 1117091,00 грн., за квітень 2005 року -на 1149623,00 грн., за травень 2005 року -на 1710239,00 грн., за липень 2005 року -на 1204400,00 грн., за серпень 2005 року -на 1174010,00 грн., за вересень 2005 року -на 374837,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000682301/2, яким ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Імпекс Плюс»суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток у розмірі 61050,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що укладення позивачем договорів купівлі-продажу продукції та її подальша реалізація на експорт згідно договорів комісії гне були зумовлені характером виробничої, або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання доходу саме від цих операцій, з урахуванням того, що експорт з мінімальною націнкою (0,01%) беззаперечно свідчить про відсутність у ТОВ «Імпекс Плюс»мети щодо отримання доходу від продажу продукції, а також зважаючи на те, що товар до ТОВ «Імпекс Плюс»не транспортувався, а відвантажувався на експорт безпосередньо від виробника -ЗАТ «Юні пласт».

Однак з такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував, зокрема, висновок податкового органу про те, що ТОВ «Імпекс Плюс»в порушення підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням вимог підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону, занизило суму валового доходу за 4 квартал 2004 року на 488540,29 грн. та за 1 квартал 2005 року на 6772,07 грн. оскільки здійснювало реалізацію продукції на експорт покупцям-нерезидентам, нижче звичайної ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

За приписами підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2008 року, якою справу було направлено на новий судовий розгляд, наголошувалося на необхідність з'ясування судами обставин, з врахуванням яких позивач формував ціну на товар при продажу на експорт, та зробити висновок щодо дійсних намірів позивача при здійснення таких операцій.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи є умови договорів, укладених позивачем з нерезидентами, перелік яких наведено в пункті 2.1 акту перевірки (т.1 арк. справи 28-29), співставними з умовами договорів, укладених позивачем з резидентами, перелік яких також наведено у пункті 2.1 акту перевірки (т. 1 арк. спарви 29), копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про порушення ТОВ «Імпекс Плюс»при обчисленні валового доходу вимог підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податкового органу в цій частині є передчасними.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток, а також для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, слугував висновок податкового органу про те, що ТОВ «Імпекс Плюс»за 1-3 квартали 2005 року завищило валові витрати на загальну суму 32909695,00 грн., оскільки позивач придав продукцію у ТОВ «Новотрейд», яке, в свою чергу, придбало зазначену продукцію через ланки посередників, які мають ознаки фіктивності (ПП «Янус»та ПП «Росток-1»агентські послуги до складу валових доходів не включили, ТОВ «Корана»- банкрут, ПП «Альпрей»та ТОВ «Місячне сяйво»не звітували за перевіряємий період), продукція реалізовувалася на експорт з мінімальною націнкою, товар на підприємство не транспортувався, а відвантажувався на експорт від виробника.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями абзацу 1 підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абзацу 1 пункту 1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) продаж товарів -будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Визначення терміну «поставка товарів»наведене у абзаці 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно положень якого (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) поставкою товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

Відповідно до частини 4 статті 265 Господарського кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Як зазначалося вище, у договорі поставки № 66ПР/2004 від 10 березня 2004 року, укладеному між позивачем (покупець) та ТОВ «Новотрейд»(постачальник), сторони узгодили, що поставка товару (преформи ПЕТФ та кришки для закупорювання пляшок ПЕТФ) здійснюється на умовах FCA -склад постачальника: м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграда, 122 (в редакції Інкотермс 2000) (пункт 3.1 статті 3 договору).

Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс»(редакція 2000 року) визначено, що термін «франко-перевізник»(FCA) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Під словом «перевізник»розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Стаття «А.4. Поставка»для терміну FCA визначає, що продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 «а», у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою: а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього; б) якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 «а», нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.

За таких обставин, з урахуванням умов договору, товару повинен бути поставлений на адресу, визначену пунктом 3.1 статті 3 договору поставки № 66ПР/2004 від 10 березня 2004 року, а саме: м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграда, 122.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій вказаним обставинам належна правова оцінка надана не була, тоді як у випадку виконання сторонами умов вказаного договору, за умови реальності здійснених операцій (факту поставки), певні порушення вимог закону постачальником товару в ланцюгу постачання при створенні підприємства чи порушення вимог податкового законодавства, на що посилається податковий орган в акті перевірки, самі по собі не впливають на право позивача (покупця) на віднесення до складу валових витрат понесених витрат у зв'язку з придбанням товару та на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявленні до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди -покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників товару або через відсутність висновків зустрічних перевірок щодо сплати податку такими постачальниками до бюджету зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності доводів податкового органу про застосування позивачем мінімальної торгівельної націнки 0,01%, як на підтвердження відсутності у ТОВ «Імпекс Плюс»мети щодо отримання доходу від продажу продукції, також є передчасними, з огляду на торгівельну націнку, яка використовувалася позивачем у періоді, що перевірявся, на різні групи товарів, та коливалася від 0,001% по 0,6% (пункт 1.16.10 акту перевірки), у зв'язку з чим висновки судів повинні базуватися на встановлених у судовому засіданні фактах щодо розміру мінімальної/максимальної торгівельної націнки для кожного виду продукції

Відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимоги норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс»задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна