Постанова № 25515006, 06.07.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06.07.2012 р. Справа № 2а-2561/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом

Сільськогосподарського ТОВ "ЛАН", (вул. Лесі Українки, 57,с. Новоєгорівка, Баштанський район, Миколаївська область, 56156)

до

Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Миколи Аркаса, 2, Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101)

про

визнання нечинними рішень,

В С Т А Н О В И В:

СТОВ «Лан»(далі по тексту –СТОВ, підприємство, позивач), відповідно до уточнених позовних вимог, звернулося до суду з позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту ДПІ, контролюючий орган), в якому просило визнати нечинним податкові-повідомлення рішення від 21.12.2011 №0000452301, від 01.03.2012 №0000072301, якими суб’єкту господарювання збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість, та рішення про виключення підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, посилаючись на безпідставність мотивації прийняття оспорюваних рішень (неправомірність перебування підприємства на спеціальному режимі оподаткування).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність оспорюваних рішень, прийнятих контролюючим органом на основі встановлених обставин про те, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, не перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом встановлено, що СТОВ «Лан»зареєстроване як юридична особа Баштанською районною державною адміністрацією Миколаївської області. Основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових та технічних культур (КВЕД 01.11.0). СТОВ «ЛАН»з 01.01.2009 зареєстроване суб’єктом спеціального режиму оподаткування згідно свідоцтва №100190485 (НБ №071211).

З моменту створення СТОВ «Лан»займалося виключно виробництвом сільськогосподарської продукції, валовий дохід від реалізації якої у складі товаровиробництва становить майже 100%.

З 14 грудня 2011 року по 27 грудня 2011 року ДПІ у Баштанському районі спільно з Державною податковою адміністрацією у Миколаївській області проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю СТОВ «Лан»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2011 року, за результатами якої складений акт №378/23-31309318 від 07.12.2011 (далі по тексту –акт).

В акті перевірки вказано, що суб’єктом господарювання порушені приписи ст.81 ЗУ «Про податок на додану вартість»та ст.ст.209, 308 ПК України, так як сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередні звітні (податкові) роки, не перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, оскільки підприємство неправомірно перебувало на спеціальному режимі оподаткування, в зв’язку з незаконним використанням земельних ділянок, договори оренди на яких не зареєстровані належним чином. Зокрема в акті перевірки зазначено, що контролюючим органом встановлено, що питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг), становить менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно господарством СТОВ «ЛАН», оскільки деякі договори оренди земельних ділянок не були зареєстровані в Баштанському районному відділі земельних ресурсів (в ході проведення перевірки суб’єктом господарювання надано не зареєстровані договори земельних ділянок з орендодавцями на 439,63га (42,20%) за 2010 рік, та на 475,99га (44,54%) земельних ділянок за 2011 рік), та відповідно не мали відповідної державної реєстрації в Держкомземі.

На підставі встановлених перевіркою обставин контролюючим органом:

21.12.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №000045230 про збільшення суми грошового зобов'язання на 272274грн. за платежем з податку на додану вартість (230674грн. - основного платежу та 41600грн. - за штрафними санкціями).

28.12.2011 винесено рішення за №13 про виключення підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування.

01.03.2012 за наслідками розгляду скарги позивача ДПІ прийнято рішення за №0000072301 про збільшення суми грошового зобов'язання на 272273грн. за платежем з податку на додану вартість (230674грн. - основного платежу та 41599грн. - за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття оспорюваних рішень є висновок контролюючого органу про те, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, не перевищує 75 відсотків загальної суми від реалізації продукції підприємством. Зокрема, при визначені частки сільськогосподарського виробництва на правомірно використовуваних земельних площах (питомої ваги вартості реалізованої сільгосппродукції), контролюючим органом не враховано вирощену сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, договори оренди на які укладені на 11 місяців, та земельних ділянках, договори оренди на які укладені з власниками земельних паїв (правовстановлюючий документ власника сертифікатах на право власності на земельний пай), як продукцію власного виробництва підприємства.

Статтею 81 Закону України «Про податок на додану вартість» була передбачена можливість сільськогосподарським підприємствам, що займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції бути платником податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування.

Відповідно до ст.8.2 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку –для інших виробничих цілей.

Статтею 8.6 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено , що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів ( послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Статтею 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»встановлено, що об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського підприємства є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень), переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Відповідно до п.5 Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.04.2009 №658, платники податку (сільськогосподарські підприємства) самостійно обчислюють суму такого податку і подають загальний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку на всю площу земельної ділянки органу Державної податкової служби за місцем своєї реєстрації до 1 лютого поточного року.

Відповідно до положень ст.1 закону “Про оренду землі”: оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст.3 п.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визначаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло Законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав.

Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»встановлено, що виробництво –це діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

У роз'ясненнях Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08.06.2011 року № 37-14-2-15/8770 зазначено, що сільськогосподарська продукція –це товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах).

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (п.6), затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Приписами ст.209 ПКУ визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі –сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Пункт 209.6 цієї статті зазначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.2 ст.209 ПКУ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку –для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.187.1. ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку –дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої –дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів –дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг –дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п.209.7 ст.209 ПКУ. Так, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 –24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку –суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку –їх виробником.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз вищезазначених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

При розгляді справи встановлено, що у перевіреному періоді підприємство мало у користуванні наступні земельні ділянки:

- 65,25 га ріллі за договором оренди землі від 26.12.2007 (орендодавець - Баштанська районна державна адміністрація, термін дії договору –49 років, договір зареєстровано у Державному реєстрі земель №040800600117 від 11.02.2008);.

- 67,76 га ріллі за договором оренди землі від 26.12.2007 (орендодавець - Баштанська районна державна адміністрація, термін дії договору –49, договір зареєстровано у Державному реєстрі земель №040800600118 від 11.02.2008);.

- 475 га ріллі за договорами оренди земельних ділянок (орендарі –власники земельних паїв, строк дії договорів –5 років, договори зареєстровані у Державному реєстрі земель 26.03.2008);

- 68,04 га ріллі за договорами оренди земельних ділянок (орендарі –власники земельних паїв, строк дії договорів –5 років, договори зареєстровані в Добренській сільській раді Баштанского району 26.03.2008 в порядку передбаченому для реєстрації договорів земельних паїв);

- 365,89 га за договорами оренди земельних ділянок власників земельних паїв, укладених на 11 місяців.

Позивач, єдиним видом діяльності якого є вирощування зернових та технічних культур, з 01.09.2009 перебував на спеціальному режимі оподаткування (свідоцтво №100190485 (НБ №071211) про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, в яком зазначено вид діяльності підприємства за КВЕД: 01.11.0 –вирощування зернових та технічних культур).

Сума, одержана СТОВ «ЛАН» від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за період перевірки (з 01.04.2010 по 30.09.2011) перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу: так, за 2010 рік сума одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва складає 100 відсотків загальної суми валового доходу; за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 сума одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва складає 99,5 відсотків загальної суми валового доходу.

Контролюючим органом не встановлено фактів придбання підприємством сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб з метою перепродажу.

При визначені частки сільськогосподарського виробництва, ДПІ не взято до уваги вирощену сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, договори оренди на які укладені на 11 місяців (43 угоди), та земельних ділянках, договори оренди на які (9 угод) укладені з власниками земельних паїв (правовстановлюючий документ власника сертифікатах на право власності на земельний пай), як продукцію власного виробництва підприємства. При цьому, контролюючим органом не враховано, що згідно ст.3 п.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація договорі оренди земельних ділянок, укладених на строк до одного року, необов’язкова, а реєстрацію договорів оренди земельних паїв відповідно до приписів чинного законодавства проведено Добренською сільською радою Баштанського району. СТОВ «ЛАН»уклало короткострокові (на 11 місяців) договори оренди 43 земельних паїв (загальною площею 365,89 га) 01.02.2010 році, коли діяла норма Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»щодо обов’язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, в разі користування нерухомим майном строком більше, як один рік.

Таким чином, в 2010 та 2011 роках в користуванні СТОВ знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення, сто відсотків яких підприємство правомірно використовувало в господарській діяльності.

Відповідачем не надано фактичних даних на підтвердження правильності встановлення процентного відношення сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовувались підприємством на умовах договорів, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, та всієї вартості реалізованої продукції. Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях не підтверджених достатніми та допустимими доказами.

Той факт, що окремі договори оренди землі (паїв) не були зареєстровані у встановленому законом порядку, зокрема через смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (не прийняття спадщини); смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину; довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди неможлива, не вказує не незаконність користування землею, оскільки цивільно-правові відносини, що виникають внаслідок відкриття спадщини, реалізуються спадкоємцями (належним оформлення спадщини) через значний, встановлений законом термів за бажанням спадкоємців і не залежать від волі орендаря. При цьому, жодного позову про розірвання договорів оренди землі або заперечення на використання землі сільгосппідприємством спадкоємцями не заявлялось.

За таких обставин, невчасна реалізація приписів законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди землі стосовно окремих земельних ділянок, допущена не з вини орендаря, не може вважатися підставою для не віднесення виробленої (вирощеної) підприємством сільгосппродукції до продукції власного виробництва.

Вищенаведене вказує на невмотивованість висновків контролюючого органу щодо правомірності віднесення сільгосппродукції, вирощеної та реалізованої позивачем, до продукції власного виробництва в контекстів вимог ст.209 ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит –це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 4.1 ст. 4 ПКУ встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків. Зазначена норма поширюється і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз вказаних правових норм вказує на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем надано до суду відповідні первинні документи, які вказують на реальні зміни майнового стану суб’єкта господарювання в результаті здійснення господарських операцій. В той же час, відповідачем не надано допустимих та достатніх даних на спростування вказаних обставин, а судження про фіктивність правочинів є необґрунтованим припущенням.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку не можуть бути господарства, які не мають об'єкту оподаткування, визначеного ПКУ.

Відповідно до п. 306.1. ст. 306 ПКУ сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно зі ст.20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення –це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Приписами ст.14 ПКУ встановлено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок»розділу XIV ПК –це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; сільськогосподарські угіддя –це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.98 р. N 377 (форма N 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Державна реєстрація договорів оренди землі до 31.12.2010 року здійснювалася Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах згідно Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему від 02.07.2003 №174, а з 01.01.2011 року –органами Держкомзему згідно Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009р. №1021. А відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000р. №119, який визначає умови та процедуру реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), - реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Згідно п. 306.5 ст. 306 ПКУ, якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв'язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов'язаний:

- уточнити суму податкових зобов'язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

- подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Землекористувачі мають сплачувати фіксований сільськогосподарських податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому, контролюючим органом не виявлено жодного договору оренди земельної ділянки або земельної частки (паю), який би не був включений Позивачем до розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку.

Враховуючи положення вимог діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки із спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому, протягом вказаного періоду земельна ділянка перебуває у законному володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину. Не проведення реєстрації окремих договорів оренди сталося з причин незалежних від орендаря. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючим органом в даному випадку безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин, оскільки статтею 1 ЦК України визначено, що цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Отже, сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено п.п.14.1.97. ст.14 ПК України, - лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. З точки зору податкового законодавства під поняттям “оренди” розуміється “дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства”, що узгоджується з приписами ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов’язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб’єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як “оренда” незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов’язує виникнення прав та обов’язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об’єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування земельними ділянками. Отже, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та, відповідно, продукцією власного виробництва. Натомість, ДПІ не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь–яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Не дотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстарцію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, в тому числі в виді визначення податкових зобов’язань, оскільки орендарем виконані всі приписи чинного законодавства щодо порядку визначення фіксованого податку з фактично використаної землі для вирощування сільгосппродукції.

До того ж, відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів протягом 2009-2011 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію. Однак, такий підхід не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209 ПК України визначають питому вагу сільгоспвиробництва як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Пунктом 1.7. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. “Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва”, яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік, визначено, що при складанні розрахунку питомої ваги сільгосппродукції необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час, в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки – питомої ваги, хоча для здійснення донарахування податкових зобов’язань в зв’язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи про постачання підприємством несільськогосподарських товарів, або сільськогосподарських товарів не власного виробництва, питома вага яких перевищувала 25%. Таких доказів акт не містить, а відповідачем зазначених доказів суду не надано, натомість із акта перевірки слідує, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено, а сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Отже, судження контролюючого органу щодо неправомірності (без реєстрації договорів) використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначення питомої ваги в загальному товаровиробництві.

Таким чином, донарахування контролюючим органом сум фіксованого сільськогосподарського податку та штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення ст.8 та ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.209 ПК України, та виключення підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування є незаконним, що є підставою для скасування вказаних рішень контролюючого органу.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Разом з тим, суд вважає, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення про виключення СТОВ «Лан»з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, не є належним. Так, вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття. Оскільки оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення є індивідуальними актами, до них може бути застосована лише вимога про визнання протиправними й скасування. У такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сил, що є підставою реалізувати право суду вийти за межі позовних вимог в частині реагування на незаконність оспорюваних рішень.

Вищенаведене є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове-повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Баштанському районі Миколаївської області від 21.12.2011 року №0000452301.

Скасувати рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 01.03.2012 року №0000072301.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Баштанському районі Миколаївської області від 28.12.2011 року №13 про виключення СТОВ «Лан» з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь СТОВ «Лан» 2146 гривень в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний