Постанова № 25504454, 02.08.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2012 р.Справа № 5017/790/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головея В.М.., Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є. О.

за участю представників:

НВП „Нива" у вигляді ТОВ - Румянцева А.С. (за дорученням),

ТОВ Агрофірма Крим Вино" -Мандзюк М.В.( за дорученням),

ТОВ „ВИН АГРО" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Вино" на рішення господарського суду Одеської області від 28.05.2012 р. по справі № 5017/790/2012 за позовом Наукового-виробничого підприємства „Нива" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Вино" та Товариства з обмеженою відповідальністю „ВИН АГРО" про стягнення 295 947,78 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

03.03.2012 р. (вх.№ 1157/2012) Наукового-виробничим підприємством „Нива" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Вино" (далі відповідач-1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю „ВИН АГРО (далі відповідач-2) про стягнення солідарно 295 947,78 грн. заборгованості. (а.с.2-5, т.1)

При зверненні до суду з позовом позивач в якості підстави стягнення з Відповідача - 1 грошових коштів зазначив невиконання цим відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару отриманого ним за Дистриб'юторською угодою №0126/10 від 28.10.2010р. (далі -Угода), укладеною між позивачем та відповідачем-1, а з відповідача-2 за договором поруки №55 від 28.10.2010р. (далі - договір поруки), укладеного між позивачем та відповідачем-2, згідно до умов якого відповідач-2 виступав поручителем за виконання відповідачем -1 зобов'язань за Угодою.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач -1 у порушення Угоди не розрахувався у встановлені строки за отриманий товар, незважаючи на його звернення (претензію) і має заборгованість, а відповідач -2 є поручителем за здійснення відповідачем -1 вказаних розрахунків.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.03.2012р. за вказаним позовом порушення провадження у справі.(а.с.1,т.1)

Відповідач-1 у письмовому відзиві на позов просив суд відмовити в його задоволенні пославшись на безпідставність вимог. Він зазначив, що Угода між ним та позивачем не укладалась, а тому вона не може бути підставою стягнення вказаних грошових коштів. Поставка товару здійснювалась по накладним без договору та встановлених строків оплати, а відтак, зобов'язання по оплаті товару могло виникнути в нього, згідно приписів ст. 530 ЦК України, лише при пред'явленні позивачем йому вимоги про оплату (претензії) товару, а така вимога не заявлялась, а претензії, на які посилається позивач, він не отримував. Крім того, він повернув позивачу товар на суму 278 620,06 грн., а також перерахував за позивачу за отриманий товар 5000 грн. (а.с.79-80,т.1)

Матеріали справи свідчать, що місцевий суд неодноразово зобов'язував позивача надати оригінал Угоди, що останнім зроблено не було.

Надалі Позивач уточнив позовні вимоги, в яких враховуючи, що він не може надати витребуваний судом оригінал Угоди, змінив підставу позову і просив стягнути вказану заборгованість з посилання на здіснення поставки товару відповідачу-1 по накладним та пред'явлення ним (позивачем) відповідачу-1 претензій по оплаті цього товару, що останнім зроблено не було. Враховуючи викладене він просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в розмірі 295 947, 78 грн.(а.с.115-116.т.1).

У письмовому відзиві на уточнені позовні вимоги позивача Відповідач-1 просив відмовити в задоволенні цих вимог, пославшись на наступне.

Позивач змінив підставу позову після початку розгляду справи по суті, що заборонено приписам ГПК України. Позивач не надав належних доказів здіснення поставки йому (відповідачу-1) товару на суму 579 641, 84 грн., а в наданих позивачем накладних зазначається, що поставка здійснюється на підставі Угоди, оригінал якої так і не був наданий позивачем суду. Претензію позивача про оплату товару він не отримував і позивач не надав належних доказів її направлення, а тому підстави для стягнення заборгованості відсутні. Він також зазначив, що повернув позивачу товар на суму 278 620,06 грн., а також перерахував за отриманий товар 5000 грн. (а.с. 42-43.т.2).

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.05.2012р. (повний текст якого складено суддею Железною С. П. 29.05.2012р.) позов задоволено частково, а саме - суд стягнув на користь позивача 295 947, 78 грн. заборгованості лише з відповідача-1.

Свою позицію суд мотивував тим, що позивач не надав суду оригіналу Угоди, а тому зазначена ним поставка товару не може вважатись поставкою здійсненою за Угодою. Враховуючи ці обставини суд дійшов висновку, що не має правових підстав стягувати зазначені кошти з відповідача-2, оскільки він виступав поручителем за виконання відповідачем-1 зобов'язань по Угоді. Водночас суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено, що позивач поставив відповідачу-1 товар по накладним на загальну суму 579 641, 84 грн., а останній повернув позивачу товар на суму 278 620,06 грн., а також перерахував за отриманий товар 5000 грн. і відповідно має заборгованість в розмірі 295 947, 78 грн. Суд визнав доведеним факт направлення позивачем відповідачу-1 претензії, в порядку ст. 530 ЦК України, і виникнення у відповідача зобов'язання оплатити заборгованості за вказаний товар, а враховуючи нездіснення ним цих дій визнав обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням відповідач-1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, як винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, без належних доказів, та постановити нове , яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив такі ж самі доводи, що були ним наведені у відзиві на уточнену позову заяву позивача.

Скаржник також заявив клопотання про відновлення йому строку на подання цієї скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 4.07.2012 р., скаржнику відновлено строк на подання скарги, цю з апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.07.2011 р. о 15:30, про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксація судового засідання здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник ТОВ „Вин Агро" в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про розгляд справи і колегія суддів, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 24.07.2012р. просив суд задовольнити скаргу на викладених у ній підставах

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 24.07.2012р просив суд відмовити у задоволенні скарги.

Згідно ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 24.07.2012р. до 02.08.2012р. об 11.30, про що представники скаржника і позивача були повідомлені в судовому засіданні безпосередньо, а відповідач - ТОВ „Вин Агро" листом.

Представники скаржника та ТОВ „Вин Агро" після оголошеної перерви в судове засідання 02.08.2012р. не з'явились, хоча повідомлялись належним чином про розгляд справи і колегія суддів, враховуючи думку представника позивача , прийняла рішення про продовження та закінчення розгляду справи за їх відсутністю.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 02.08.2012р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно 295 947, 78 грн. зазначивши як підставу позову стягнення з відповідача-1 цих коштів Дистриб'юторську угоду №0126/10 від 28.10.2010р. (далі - Угода), укладену між позивачем та відповідачем-1, а з відповідача-2 договір поруки №55 від 28.10.2010р. (далі - договір поруки), укладеного між позивачем та відповідачем-2, згідно до умов якого відповідач-2 виступав поручителем за виконання відповідачем -1 зобов'язань за Угодою.

В матеріалах справи дійсно є вищезазначений договір поруки, згідно умов якого відповідач -2 виступав перед позивачем поручителем за виконання відповідачем-1 вказаної угоди.

Проте, враховуючи, що відповідач-1 заперечував проти факту укладання Угоди місцевий суд витребував у позивача оригінал цієї Угоди (в матеріалах справи наявна її копія), однак, позивач незважаючи на неодноразові вимоги суду не надав суду оригінал цієї Угоди.

Враховуючи викладені обставини, в т.ч. позицію відповідача-1, місцевий суд дійшов підставного висновку щодо неукладення між позивачем та відповідачем-1 вищезазначеної Угоди, тобто відсутності підстави зазначеної у первісному варіанті позовної заяви.

Водночас матеріали справи свідчать, що згідно із заявою від 20.04.2012р. позивачем було змінено підставу пред'явленого позову, в результаті чого він просив стягнути з відповідача-1 заборгованість за поставлений на підставі видаткових накладних № НИ -00005645 від 27.10.2010р., № НИ - 00005646 від 27.10.2010р., № НИ - 00005647 від 27.10.2010р., № НИ- 00005648 від 27.10.2010р., № НИ- 00006519 від 21.12.2010р., № НИ- 00006585 від 21.12.2010р., № НИ- 00000185 від 21.01.2011р., № НИ- 00000186 від 21.01.2011р. товар в сумі 295 947,78 грн.

Скаржник вважає, що місцевий суд прийнявши цю заяву до розгляду порушив приписи ст.22 ГПК України, оскільки ця заява подана позивачем після початку розгляду справи по суті.

Проте, з цими доводами скаржника погодись не можна з огляду на таке.

Згідно частини 4 ст. 22 ГПК України позивач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зі змісту та суті цієї норми вбачається, що дійсно після початку розгляду справи по суті позивач не вправі змінювати предмет або підставу позову.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи після призначення її до розгляду неодноразово відкладався з різних причин, тобто справа по суті не розглядалась і фактично розгляд її по суті почався лише 07.05.2012р., що підтверджується протоколом судового засідання від 07.05.2012р. на зміст якого відповідач-1 не вніс зауважень, хоча згідно приписів ст.81-1 ГПК України мав таке право.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позивач змінив підставу позову до початку розгляду справи по суті, що дозволено йому ст.22 ГПК України, а відтак, місцевий суд мав право і зобов'язаний був прийняти цю заяву про зміну підстави позову до розгляду та розглянути по суті вимоги позивача з урахуванням цієї заяви.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи скаржника про порушення місцевим судом норм процесуального права є хибними і не відповідають фактичним обставинам.

Оцінюючи позовні вимоги позивача з урахуванням вищезазначеної заяви, наявні у справі докази та висновки місцевого суду колегія суддів встановила наступне.

З наявних у справи видаткових накладних, на які послався позивач у заяві про зміну підстави позову, і які, згідно чинного законодавства є первинним документами, безумовно підтверджуючими факт здіснення господарських операцій, а саме : № НИ -00005645 від 27.10.2010р., № НИ - 00005646 від 27.10.2010р., № НИ- 00005647 від 27.10.2010р., № НИ- 00005648 від 27.10.2010р., № НИ- 00006519 від 21.12.2010р., № НИ- 00006585 від 21.12.2010р., № НИ- 00000185 від 21.01.2011р., № НИ- 00000186 від 21.01.2011р. вбачається що позивач поставив відповідачу -1 товар на загальну суму 579 641, 84 грн.

При цьому факт прийняття відповідачем-1 вказаного товару підтверджується відповідними підписами на примірниках накладних, а також його печатками та штампами.

Враховуючи вказані докази місцевий суд дійшов підставного висновку щодо доведеності позивачем належними та достатніми доказами факту поставки відповідачу -1 товару на вказану суму.

Відповідач-1 не надав доказів які б спростовували зазначену поставку товару, хоча згідно приписів ст.33 ГПК України у разі незгоди з цим повинен був довести належними доказами нездійснення вказаної поставки.

Посилання скаржника на те, що вказані накладні не можуть прийматись до уваги ,оскільки в них робиться посилання на Угоду, яка не укладалась, не може прийматись до уваги, оскільки вказані накладні безумовно свідчать про факт поставки позивачем цьому відповідачу товару і отримання його останнім, а тому зазначена у них підстава поставки, в т.ч. помилкова, в даному випадку не впливає і не спростовує сам факт такої поставки.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому, правочини між юридичними особами належить обов'язково вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу положень ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Проаналізувавши вказані норми права місцевий суд, на переконання колегії суддів, дійшов правильного висновку, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу товару на загальну суму 579 642,84 грн., вчинення якого підтверджується видатковими накладними.

Посилання скаржника у скарзі на те, що місцевий суд незрозуміло з чого дійшов висновку, що товару було поставлено саме на цю суму на думку колегії суддів є недоречними, оскільки просте складання сум ціни товару зазначеної в кожній накладній надає у підсумку в вказану суму.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач-1 повернув частину вищевказаного отриманого ним товару на загальну суму 278 620,06 грн., а також перерахував за позивачу за отриманий товар 5000 грн. і цей факт не оспорюється позивачем, тобто заборгованість відповідача-1 перед позивачем, враховуючи вказане повернення та часткову оплату товару, складає суму 296012,78 грн.

Крім того, з акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.03.2012р. /а.с. 97/, складеного позивачем та не підписаного з боку відповідачем-1 вбачається, що 26.01.2011р. на адресу позивача було також повернуто товар вартістю 75,00 грн. з урахуванням ПДВ, тобто позивач сам визнає цей факт.

Посилання відповідача-1 на те, що він отримав від позивача виключно той товар, який в подальшому було повернуто, обґрунтовано не прийнято місцевим судом до уваги, оскільки у порушення приписів ст.33 ГПК України не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги що відповідач-1 у порушення приписів ст.33 ГПК України не надав суду належних доказів оплати отриманого товару ( з урахуванням вищевказаної оплати та повернення), колегія суддів дійшла висновку, що цей відповідач має перед позивачем заборгованість за поставлений товар по вищевказаним накладним в сумі 295 947, 78 грн., тобто у розмірі зазначеному позивачем у позові та заяві про зміну підстави позову.

Згідно приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договорів купівлі продажу, а в силу приписів ст. 712 ЦК України і до договорів поставки, при вирішенні питання щодо строків оплати товару слід обов'язково застосовувати приписи ст. 692 ЦК України, яка регулює питання оплати придбаної за договором купівлі продажу (поставки) продукції/товару. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (поставки), починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Слід зазначити, що цієї позиції притримується Вищий господарський суд України ( див. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 та постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

За таких обставин посилання скаржника на неотримання ним вимоги в порядку ст.530 ЦК України як на підставу скасування рішення суду та відмові у позові є хибними, такими що суперечать вищевказаним нормам права .

Проте, якщо все ж таки надавати оцінку доводам скаржника щодо неправильності застосування ст. 530 ЦК України та висновків з цього приводу місцевого суду, то колегія судів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, і ці обставини ретельно дослідив місцевий суд, що позивачем на адресу відповідача-1 відповідно до приписів ст. 530 ЦК України було надіслано претензію № 01/29 від 29.04.2011р. з вимогою про погашення існуючої заборгованості в розмірі 295 947,78 грн.

Скаржник посилається на те, що не отримував цю претензію, а відтак, що строк виконання зобов'язання по оплаті продукції не настав.

Проте, з наявної у справі квитанції установи поштового зв'язку про прийняття плати за надіслання рекомендованого листа вбачається, що вказана претензія дійсно направлялась позивачем відповідачу-1, і відповідач-1 не довів будь-якими доказами неотримання її.

Крім того, матеріали справи свідчать, що у зв'язку із невиконанням вимог вищезазначеної претензії, позивач повторно надіслав на адресу відповідача-1 у претензію від 28.07.2011р. за вих. № 28/01 з вимогою про погашення вказаної заборгованості, що підтверджується квитанцією установи поштового зв'язку про прийняття плати за надіслання рекомендованого листа на адресу відповідача-1 і останній також не довів будь-якими доказами неотримання її.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника щодо неотримання вказаних претензій не підтверджені будь-якими доказами є голослівними, а факт відправлення позивачем йому вказаних претензій підтверджується належними допустимими та достатніми доказами.

Колегія суддів також вважає, що місцевий суд вмотивовано не прийняв до уваги насадним відповідачем-1 суду виписки з журналу реєстрації його вхідної кореспонденції за період з 28.04.2011р. по 11.05.2011р., оскільки вказаний журнал є суто внутрішнім документом відповідача, відомості якого не мають офіційного характеру, записи до цього журналу вносяться представниками відповідача, тобто заінтересованими особами.

Крім того, місцевий суд підставно послався на той факт що відповідачем-1 не було надано суду виписки з журналу реєстрації вхідної кореспонденції після календарної дати 11.05.2012р., оскільки не можна виключати факт недотримання установами поштового зв'язку нормативного строку пересилання поштових відправлень та вручення листа-вимоги позивача отримувачу після календарної дати 11.05.2012р.

Слід також зазначити, що, на переконання колегії суддів, місцевий суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача-1 про витребування з органу зв'язку даних про отримання відповідачем -1 вказаних претензій з огляду на той факт , що відправлення претензії було здійснене позивачем 29.04.2011р., а передбачених чинним законодавством шестимісячний строк для пред'явлення до органів поштового зв'язку запиту щодо отримання інформації про вручення надісланого документу відповідачу-1 сплинув 29.10.2011р., тобто у суду були відсутні правові підстави для витребування від органів поштового зв'язку цієї інформації .

З викладеного вбачається, що і у разі застосування до спірних правовідносин ст. 530 ЦК України позивач виконав передбачені вказаною статтею дії і у скаржника виникло зобов'язання по оплаті отриманої продукції, що ним не було зроблено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача-1 вказаної заборгованості.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам .

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, які, як зазначалось вище, повторюють його доводи викладені у відзиві на заяву позивача про зміну підстави позову , і яким місцевий суд дав належну оцінку, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99,

101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 28.05.2012 р. по справі №5017/790/2012 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Вино" -без задоволення.

Постанова згідно ст. 105 ГПК України набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 03.08.2012 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В. В.