Постанова № 25503539, 01.08.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2012 р. Справа № 5024/2447/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на рішенняГосподарського суду Херсонської області від 02.02.2012та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012у справі№5024/2447/2011 господарського судуХерсонської областіза позовомПрокурора Генічеського району Херсонської області в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1провизначення недійсним договору та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянкуза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2, дов. № 1056 від 26.08.2011;

прокурора: Ступак Д.В.,прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №000404

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.07.2012 № 03.07-05/567 для розгляду касаційної скарги у справі №5024/2447/2011, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.08.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Гольцова Л.А., судді -Губенко Н.М., Іванова Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.02.2012 у справі №5024/2447/2011 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 (колегія суддів у складі: головуючи суддя -Таран С.В., судді -Величко Т.А., Лисенко В.А.) рішення Господарського суду Херсонської області від 02.02.2012 у справі №5024/2447/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судових рішень у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Генічеською районною державною адміністрацією (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Балансоутримувач) 18.12.2009 укладено договір про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою, за умовами якого Балансоутримувач утримує об'єкт благоустрою з розташованими на ньому елементами благоустрою, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим об'єктом і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законодавством, а Замовник зобов'язується у рамках своїх повноважень затвердити проект благоустрою та надавати Балансоутримувачу інформацію та документи, обумовлені відповідними нормативними актами, що регулюють відносини у сфері благоустрою.

Також Замовник зобов'язався забезпечити Балансоутримувачу пріоритетне право у використанні закріпленої території шляхом надання йому права на розміщення малих архітектурних форм, некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, інших будівель та споруд, рекламних носіїв тощо, а також вжити заходів з припинення на закріпленій за Балансоутримувачем території протиправних дій третіх осіб, таких як стихійна торгівля, розміщення без погодження об'єктів інших суб'єктів господарювання (п.3.2 договору).

У відповідності до пунктів 3.5.1, 3.5.5 договору Балансоутримувач має право використовувати об'єкт благоустрою з метою відшкодування витрат на його утримання шляхом надання платних послуг на території благоустрою.

Відповідно до змісту вказаного договору та на його виконання, Генічеською районною державною адміністрацією передано відповідачу пляжну територію орієнтовною площею 0,06 га та прохід, орієнтовною площею 0,44 га, про що свідчить акт про прийом та передачу об'єкта благоустрою в натурі від 18.12.2009.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання договору про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою від 18.12.2009 недійсним і зобов'язання повернути позивачу по акту приймання-передачі земельну ділянку, на якій розташована пляжна територія орієнтовною площею 0,06 га та прохід між базами відпочинку "Сокіл" та ДОТ "Гренада" орієнтовною площею 0,44 га.

Відповідно абзацу 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову) (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом у даній справі, прокурор послався на те, що спірний договір від 18.12.2009 є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди, при укладенні якого сторонами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети -приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочину, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його адекватність внутрішній волі учасника правочину; спрямованість волі учасника правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. У разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, адже в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Крім того, в силу ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Приймаючи рішення уданій справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський встановив, що змістом спірного правочину є надання відповідачу у користування земельної ділянки на певний строк, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та ст. 792 ЦК України, тобто, сторони мали на меті саме укладення договору оренди земельної ділянки; аналіз умов цього договору свідчить, що за спірним договором передано у користування відповідачу строком на 49 років "об'єкт благоустрою" - земельну ділянку, яка знаходиться на рекреаційній території, безоплатно, з правом розміщення на ній малих архітектурних форм, некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, об'єктів торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення.

Пунктом 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 123 ЗК України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, однак при наданні земельної ділянки відповідачу, передбачені законодавством заходи для одержання в користування земельної ділянки не вживалися, а тому в останнього відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що районні державні адміністрації здійснюють свою діяльність у межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеві державні адміністрації". Питання благоустрою в межах населених пунктів врегульовані Законом України "Про благоустрій населених пунктів".

Крім того, судами досліджено, що зі змісту вказаного вище договору вбачається, що наданий відповідачу об'єкт благоустрою знаходиться за межами населеного пункту с.Стрілкове, тоді як діючим законодавством України, зокрема, Законом України "Про благоустрій населених пунктів", на підставі якого було укладено спірний договір, передбачено правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою тільки населених пунктів, тобто, законодавством не передбачено здійснення благоустрою об'єктів, які розташовані за межами населеного пункту.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій підставно зазначили, що сторонами укладено договір про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою від 18.12.2009 з метою приховання укладення договору оренди землі, порядок укладення якого не відповідає положенням земельного законодавства та дійшов вірного висновку, що спірний договір є удаваним, а тому підлягає визнанню недійсним.

До того ж, апеляційний господарський суд правильно дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1ст. 80 ГПК України, оскільки позовні вимоги прокурора Генічеського району Херсонської області у справі №5024/1326/2011 обґрунтовані тим, що Законом України "Про місцеві державні адміністрації", Законом України "Про благоустрій населених пунктів" та іншими нормативними актами не передбачено, що до повноважень районної державної адміністрації належить проведення конкурсного відбору осіб (балансоутримувачів) з утримання об'єктів благоустрою рекреаційних територій за межами населених пунктів району та укладення договорів про виконання робіт з утримання об'єктів благоустрою, а тому вказане є підставою для визнання договору від 18.12.2009 недійсним у відповідності до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України.

За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції мотивовано дійшов висновку, що підстави позовних вимог у справі № 5024/1326/2011 та у даній справі є різними.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів першої та другої інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст.1115, 1117 ГПК України.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій, колегія суддів визнає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у цій справі прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 02.02.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 у справі № 5024/2447/2011 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА