Ухвала суду № 25498435, 11.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2012 р. м. Київ К/9991/81557/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Павлишиної Н.В., Приходько Т.В., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р.

ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р.

у справі № 2а/1770/69/2011

за позовом Комунального підприємства «Дубнокомуненергія»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство «Дубнокомуненергія»(надалі позивач, КП «Дубнокомуненергія») звернулося до суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (надалі відповідач, Дубенської ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р. (суддя -Н.С. Ткачук), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -С.С. Пасічник, судді: Л.О. Зарудяна, Л.В. Кузьменко) позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області від 31.12.2010 р. № 0005062340/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь КП «Дубнокомуненергія»понесені судові витрати у розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 27.12.2010 р. складено акт № 240/23/13971076 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.11 статті 11 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 147 591,35 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 р. № 0005062340/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 221 387,03 грн., у т.ч. 147 591,35 грн. -основного платежу та 73 795,68 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Судами встановлено, що відповідно до Статуту КП «Дубнокомуненергія»основними видами діяльності підприємства є виробництво, транспортування та розподіл теплової енергії на опалення і гаряче водопостачання та паропостачання об'єктів житлово-комунального, соціально-технічного та іншого призначення від власних джерел теплоенергії, виробництво теплової енергії на теплоцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

На час виникнення спірних правовідносин, тарифи на послуги теплопостачання та підігрів води, що надавалися позивачем споживачам, були встановлені рішеннями Дубенської міської ради № 128 від 19.02.2009 р. та № 693 від 26.10.2009 р.

Згідно з частиною п'ятою статті 9 Закону України від 03.12.1990 р. № 507-XII «Про ціни і ціноутворення»(надалі -Закон України «Про ціни і ціноутворення») органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на роботи (послуги) в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Статтею 53 Закону України від 26.12.2008 р. № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік»(надалі - Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік») встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, які затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень, визначених пунктом 41 статті 6 цього Закону, та додаткових податкових зобов'язань, що виникають у результаті виконання цієї статті. Перерахування зазначеної субвенції може здійснюватися також за рахунок погашення заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, яка була реструктуризована, та за рахунок погашення заборгованості місцевих бюджетів перед державним бюджетом, що виникла у зв'язку з наданням Міністерством фінансів України фінансової допомоги Уряду Автономної Республіки Крим, облвиконкомам, Севастопольському міськвиконкому для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 року № 510 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення народного господарства і населення електричною і тепловою енергією в осінньо-зимовий період 1994/95 року».

Постановою Кабінету Міністрів України № 193 від 05.03.2009 р. «Питання реалізації статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»»(надалі -Постанова КМУ) визначено механізм перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Судами встановлено, що КП «Дубнокомуненергія»уклало з Головним управлінням Державного казначейства в Рівненській області, Головним фінансовим управлінням Рівненської облдержадміністрації, Головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Дубенської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Дубенської міської ради, Волинською філією дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»договори про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України (надалі Договори).

Згідно з пунктом 1.1 укладених Договорів їх предметом була організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та Постанови Кабінету Міністрів України.

Умовами підпунктів 2.2 2.11 Договорів передбачадись наступні обов'язки:

- обов'язок Державного казначейства України на підставі рішення Мінфіну перерахувати кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку Головному управлінню Державного казначейства в Рівненській області;

- обов'язок Головного управління Державного казначейства в Рівненській області перерахувати ці ж самі грошові суми Головному фінансовому управлінню облдержадміністрації для погашення заборгованості з різниці у тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обов'язок Головного фінансового управління облдержадміністрації перерахувати ці кошти Головному управлінню промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обов'язок Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації перерахувати ці кошти Фінансовому управлінню Дубенської міської ради для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обов'язок Фінансового управління Дубенської міської ради перерахувати ці ж самі грошові суми Управлінню житлово-комунального господарства Дубенської міської ради для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обов'язок Управління житлово-комунального господарства Дубенської міської ради перерахувати ці ж самі грошові суми позивачу для погашення заборгованості минулих років з різниці у тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обов'язок позивача перерахувати ці ж самі грошові суми (у т.ч. податок на додану вартість) Волинській філії Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»для погашення заборгованості за спожитий природній газ за 2009 рік, яка виникла згідно з договором від 01.10.2008 р. № 06/08-26/25-ТЕ-1;

- обов'язок Волинської філії Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові суми Дочірній компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»для погашення заборгованості за спожитий природній газ ТЕ згідно з довіреністю від 31.12.2008 р. № 223/10 за 2008 рік;

- обов'язок Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові суми Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»для погашення боргу за природній газ згідно з договором від 18.03.2008 р. № 06/08-48 за 2008 р.;

- обов'язок Національної акціонерній компанії «Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові кошти до спеціального фонду державного бюджету у вигляді податків.

Проаналізувавши зміст вищезгаданих Договорів суди дійшли висновку, що позивач одержував субвенції з державного бюджету, які перераховувалися місцевим бюджетам на погашення заборгованості минулих років з різниці у тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Отримані КП «Дубнокомуненергія»субвенції /дотації/ призначалися для покриття збитків підприємства у зв'язку з державним регулюванням цін і тарифів, були неоплатними і не пов'язані з компенсацією населенню вартості наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії.

Перерахування бюджетних субвенції /дотації/ здійснювалося для покриття понесених витрат позивачем у процесі виконання статутних завдань, якими його наділила держава, а тому бюджетні субвенції /дотації/ не є продажем товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит у платників, які отримали зазначені субвенції /дотації/ як різницю у тарифах на теплову енергію формувався підприємством у відповідності до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами встановлено, що позивач, на виконання умов вищевказаних договорів, протягом липня грудня 2009 року, отримані з державного бюджету суми субвенцій /дотацій/ загальною сумою 1 321 167,22 грн., перерахував на погашення заборгованості за спожитий природній газ на банківський рахунок Волинської філії Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Перелік операцій, які обмежують право підприємства на податковий кредит. Визначений статтями 3 та 5 Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Даний перелік не містить операцій з продажу теплової енергії споживачам та операцій з отримання підприємствами субвенцій /дотацій/ у зв'язку з державним регулюванням цін.

А відтак, операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, у періоді, що перевірявся, позивач не здійснював, придбаний позивачем природній газ був повністю використаний у господарській діяльності КП «Дубнокомуненергія»для виробництва теплової енергії.

Згідно з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Крім того, чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством не було передбачено жодних винятків щодо порядку визначення податкового кредиту і податкових зобов'язань для операцій з продажу товарів (робіт, послуг), реалізація яких населенню здійснюється за регульованими тарифами та супроводжується виплатою продавцю субвенцій з бюджету на покриття збитків.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що проведене податковим органом нарахування на підставі факту надання послуг іншим покупцям (споживачам), не мало жодного відношення до факту придбання позивачем відповідних товарів (робіт, послуг) та формуванню, на цій підставі, податкового кредиту.

До того ж, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Під час перевірки податковим органом не було встановлено порушень у частині підтвердження суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів(послуг), які б не були підтверджені податковими накладними, на підставі яких підприємство формувало податковий кредит.

У зв'язку з чим, у позивача виникли законні підстави для віднесення у повному обсязі до податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями щодо відпуску теплової енергії та отримання товарів (робіт, послуг), які забезпечують його виробничу діяльність.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо безпідставності доводів відповідача про порушення підприємством приписів підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки отримані позивачем субвенції не є виплатами (дотацій, субвенцій, інших грошових виплат) позивачем фізичним особам.

Крім того, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України не містить норми, яка б зобов'язувала платника податків, у разі отримання з бюджету субвенцій /дотацій/, відносити їх у періоді одержання до неоподатковуваних товарних операцій та визначати частку податкового кредиту по середньому відсотку за період з квітня по грудень 2009 року (як це було розраховано у акті перевірки).

Отже, суди дійшли правильного висновку, що оскільки ні документально, ні нормативно не підтверджується завищення КП «Дубнокомуненергія»податкового кредиту на суму 146 906,13 грн. у зв'язку з надходженням субвенцій /дотацій/ з Державного бюджету України, які були призначені для погашення заборгованості минулих років на покриття збитків, що склались у зв'язку з державним регулюванням ціни на теплопостачання, то висновки податкового органу про порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.1 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) є необґрунтованими.

Що стосується правомірності нарахування відповідачем КП «Дубнокомуненергія»податку на додану вартість за червень 2009 року у сумі 685,22 грн., колегія суддів зазначає наступне.

З змісту акта перевірки вбачається, що відповідно до рішення міської ради № 387 від 17.06.2009 р. та наказу КП «Дубнокомуненергія»№ 88 від 22.06.2009 р. позивачем списано дебіторську заборгованість за надані послуги теплопостачання з фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 4 111,32 грн., у т.ч. податок на додану вартість 685,22 грн.

Оскільки вказана сума податку не була включена до податкового зобов'язання даного звітного періоду, то, на думку податкового органу, позивачем порушено приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», чим КП «Дубнокомуненергія»занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2009 року у сумі 685,22 грн.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Пунктом 1.11 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що касовий метод -це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Позивач у випадках постачання теплової енергії фізичним особам застосовував саме касовий метод визначення податкових зобов'язань.

Оскільки, списання дебіторської заборгованості не є ні одержанням грошових коштів на банківський рахунок позивача, ні одержанням інших видів компенсацій вартості поставлених товарів, то позивач правомірно не включав у податкові зобов'язання податок на додану вартість з реалізації послуг теплопостачання фізичній особі ОСОБА_1, заборгованість якого списана як безнадійна.

А відтак, враховуючи те, що борг фізичної особи ОСОБА_1 за отримані від позивача послуги теплопостачання був списаний як безнадійний, та при цьому позивачем застосовувався касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з продажу товарів (послуг), відсутність оплати за поставлені послуги теплопостачання у сумі 4 111,32 грн., у тому числі податку на додану вартість 685,22 грн., свідчать про відсутність у позивача податкового зобов'язання у сумі 685,22 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого скасували спірне податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області від 31.12.2010 р. № 0005062340/0.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р. у справі № 2а/1770/69/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв