Ухвала суду № 25498404, 23.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2012 р. м. Київ К-11236/09

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Мартиненко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 30.07.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009

у справі № 49/135-А (22-а-5483/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новатор-К»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 30.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009, позов задоволено повністю. Визнано протравним та повністю нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м.Києва від 27.03.2006 № 0001112301/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Новатор-К»судові витрати в сумі 6598,60 грн.

ДПІ у Деснянському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у позові. Посилається на порушення судом п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6066427,70 грн., у тому числі 3033213,85 грн. основного платежу та 3033213,85 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 10.03.2006 № 1122/23-4/33229266 за період з 03.03.2005 по 30.09.2005, про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач визначав базу оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) ТОВ «Капібара», виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, нижчої за звичайні ціни, що зумовило заниження бази оподаткування та відповідно, податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Податковий орган дійшов такого висновку в результаті того, що ціни на товар відрізняються від середніх цін на аналогічний товар.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку, застосовуючи ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних спірних правовідносин.

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З наведеної норми Закону випливає, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) недостатньо лише використати інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами, а необхідно, щоб такі договори мали співставні умови, які можуть вплинути на ціну товару.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган визначав рівень звичайних цін без урахування договірних умов, на підставі даних експертного висновку та прайс-листів представництва «Панасонік (ЦИС) Ой», ТОВ «Ельдорадо», КП «Домотехніка», рекламних прайс-листів ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», а також аудиторського висновку.

За умовами договору, на підстав якого позивачем здійснено продаж товару, ціни на товари, що поставляються, є вільними і формуються із урахуванням надбавок, знижок, пов'язаних з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами якості або інших властивостей, закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою постачальника.

Оскільки податковим органом для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) не використано договори зі співставними умовами, які могли вплинути на ціну товару, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Разом з тим, суд касаційної інстанції визнає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на застосування податковим органом при донарахування податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін непрямих методів та застосування останніх за відсутності правових на те підстав, оскільки податковим органом взагалі не були застосовані непрямі методи.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Таких підстав у податкової інспекції не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати і його не застосовувала.

Оскільки помилкове посилання судів на застосування податковим органом непрямих методів при донарахування податкових зобов'язань не призвело до неправильного вирішення спору, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 30.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло