Постанова № 25497476, 16.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2012 року 16:15 № 2а-18583/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 20.09.2011р.,за участю:

позивача - Субботін В.О., Кривошей О.І.

відповідач -Сидоренко Л.П.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс»(далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.09.2011р. №0001172330, №0001182330.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс»за результатами якої 31.08.2011р. складено акт №411/1-23-30-35509598 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код ЄДРПОУ 36756438) за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. (далі по тексту -Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 статті 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 606 483грн., у тому числі за жовтень 2010 року в сумі 211 333грн., за листопад 2010 року в сумі 204 000грн., за грудень 2010 року в сумі 191 150грн.; абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат за 2010 рік всього у сумі 3 032 417грн., у тому числі за 2010 рік в сумі 3 032 417грн., у зв'язку з чим товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 758 104грн., у тому числі за 2010 рік в сумі 758 104грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 20.09.2011р. прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001172330, яким за порушення п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 статті 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання усього на суму 758 103,75грн., в тому числі 606 483грн. -основний платіж та 151 620,75грн. -штрафні (фінансові) санкції;

- №0001182330, яким за порушення абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено суму податкового зобов'язання усього на суму 947 630грн., в тому числі 758 104грн. -основний платіж та 189 526грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що ТОВ «Юргаінвестсервіс»мало взаємовідносини з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код ЄДРПОУ 36756438).

Так, за результатами взаємовідносин з вказаним контрагентом, позивачем включено до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року -211 333грн., листопад 2010 року -204 000грн., грудень 2010 року -191 150грн. ПДВ по операціям з придбання послуг у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код ЄДРПОУ 36756438) та задекларовано валові витрати по операціям за придбані послуги у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код ЄДРПОУ 36756438), що відображено у декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік у розмірі 3 032 417грн., у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 758 104грн.

З Акту перевірки вбачається, що згідно протоколу допиту свідка від 18.01.2011р. (складеного старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві), а саме директора ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_4 погодилась тимчасово зареєструвати на своє ім'я та побути директором товариства протягом декількох місяців, у зв'язку з тим, що попередній власник виїжджає за кордон, а також те, що вона немає ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності товариства.

Перевіряючими використано також акт перевірки ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»від 08.02.2011р. № 66/23-2/36756438 де було вказано, що ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано висновок експерта №40 від 03.02.2011р. за результатами проведеної експертизи встановлено, що підпис напроти прізвища «С.В.Оліфірова»в області відтиску печатки ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»у заяві про зміну керівника виконаний не гр. ОСОБА_4, а іншою особою; підписи в графах «Керівник»та «Головний бухгалтер»напроти прізвища «С.В. Оліфірова» в області відтиску печатки ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»в податкових деклараціях з ПДВ та розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з 01.07.2010 по 31.10.2010 виконані не гр. ОСОБА_4, а іншою особою.

До перевірки позивачем надано пояснення директора ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»щодо взаємовідносин та розрахунків з останнім, копію реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, копію Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.02.3011р., копію постанови про порушення кримінальної справи №70-00454, копію протоколу допиту свідка від 18.01.2011р.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лиші людині (ст. 91 Цивільного кодексу України).

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 Цивільного кодексу України). За ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, відповідно до п. 1. статті 215 Цивільного кодексу України „підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу."

Відповідно до п. 2. статті 215 Цивільного кодексу України „Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається".

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Виходячи з вимог п. 2. ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. При цьому дані податкової звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст.1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. №168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами, також, визначена пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704.

Підпуктами 2.15, 2.16 п. 2 зазначеного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У відповідності до пп. 7.2.3. п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В даному випадку податкові накладні виписані з порушеннями, а саме підписані невідомою особою.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. цієї статті Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пункту 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», податкові накладні які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, суд бере до уваги практику, викладену в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. по справі за позовом ТОВ «Нафта»до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкових повідомлень -рішень.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень 20.09.2011р. №0001172330, №0001182330, а тому адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс»вважається таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс»відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 27.06.2012р.

Суддя В.В. Амельохін