Постанова № 25496625, 07.06.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

11:05 год.

07.06.2012 р. справа № 2а-5929/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: Віштал Л.В., довіреність № 156 від 01.08.11 р., Болотової Л.М., довіреність № 216 від 01.11.11 р., Череднікова С.О., довіреність № 239 від 05.12.11 р.,

представника відповідача: Курганова О.Ю., довіреність № 42/9/10-007 від 03.03.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПП "Компанія Крокус-Ком", вул. Кірова, 240, а/1, м. Миколаїв, 54028

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.11 р. № 0001662301, № 0001672301, № 0000871701 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0001662301, № 0001672301, № 0000871701, прийняті 28 липня 2011 р. державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва, скасувати.

3. Відшкодувати приватному підприємству "Компанія Крокус-Ком" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:05 год.

07.06.2012 р. справа № 2а-5929/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: Віштал Л.В., довіреність № 156 від 01.08.11 р., Болотової Л.М., довіреність № 216 від 01.11.11 р., Череднікова С.О., довіреність № 239 від 05.12.11 р.,

представника відповідача: Курганова О.Ю., довіреність № 42/9/10-007 від 03.03.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПП "Компанія Крокус-Ком", вул. Кірова, 240, а/1, м. Миколаїв, 54028

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.11 р. № 0001662301, № 0001672301, № 0000871701 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось приватне підприємство "Компанія Крокус-Ком" (далі - позивач, ПП "Компанія Крокус-Ком") до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2011 р. № 0001662301, № 0001672301, № 0000871701.

Під час розгляду адміністративної справи судом здійснено процесуальне правонаступництво державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївській області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) (т. 3 а. с. 196-197).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наполягає на тому, що вірно включив до складу валових витрат кошти, сплачені як ціну послуг з розробки програмного забезпечення, яке є необхідною умовою для роботи автоматизованої лінії та кошти сплачені за організацію і проведення семінарів з навчання персоналу підприємства.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення (т. 3 а. с. 1-8), в яких вказав, що у позивача не було виробничої необхідності в замовленні програмного забезпечення, яке він міг розробити власними силами, а крім того, відповідач вважає, що підприємства-контрагенти мають ознаки "фіктивності", а тому не могли надати позивачу такі послуги. Також відповідач зазначає, що позивачем невірно включені до складу валових витрат витрати на проведення семінарів, оскільки вони не мають відношення до господарської діяльності позивача.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в судовому засіданні 7 червня 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши подані сторонами докази, суд встановив такі обставини, яким він надає наступну правову оцінку.

З 20 червня до 11 липня 2011 р. ДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008 р. до 31 березня 2011 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 18 липня 2011 р. № 2236/23-200/25376479 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 15-85).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки (т. 1 а. с. 83-85), позивачем порушено:

- ст. 1 п. 1.32., ст. 5 п. 5.3. пп. 5.3.1., 5.3.9. абз. 4, п. 5.4. пп. 5.4.8. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, розділ II ч. 1 ч. 15 абз. 2 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 652309,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин, ст. 198 п. 198.3., 198.6. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) в загальному розмірі 448145,0 грн.;

- ст. 8 п. 8.1. пп. 8.1.1., 8.1.2., ст. 19 п. 19.2. пп. 19.2. "а" Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яким визначались умови оподаткування вказаним податком на час виникнення спірних правовідносин, ст. 168 п. 168.1. пп. 168.1.1., 168.1.2., ст. 176 п. 176.2. пп. 176.2. "а" ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 10771,72 грн.

На підставі акту перевірки, 28 липня 2011 р. відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0001662301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 652309,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 153143,0 грн. (т. 1 а. с. 12);

- № 0001672301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 415858,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 97467,0 грн. (т. 1 а. с. 13);

- № 0000871701, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 10771,72 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1607,77 грн. (т. 1 а. с. 14).

Як встановлено ДПІ під час перевірки, позивач уклав низку договорів:

- 5 грудня 2007 р., 4 вересня 2008 р., 5 листопада 2008 р., 2 квітня 2009 р. з ТОВ "Мортехсервіс", за умовами якого контрагент брав на себе зобов'язання виконати роботи з підготовки виробництва електронних плат на асамблері Topaz ф. Philips (т. 2 а. с. 1-6, 15-18, 26-29, 35-38);

- 2 липня 2009 р. з ПП "Альфа-ком", зміст якого є аналогічним попереднім договорам (т. 2 а. с. 181-184);

- 5 березня 2010 р., 10 червня 2010 р., 20 листопада 2010 р. з ПП "Альфа-ком", за умовами яких контрагент взяв на себе зобов'язання виконати роботи з розробки та виготовленню трафаретів для електронних плат (т. 2 а. с. 194-197, 202-205, 213-216);

- 15 грудня 2008 р., 30 жовтня 2009 р., 20 жовтня 2010 р. з ТОВ "Туристична компанія "Санмайл", за умовами яких товариство надавало позивачу послуги з організації і проведення семінарів за кордоном (т. 1 а. с. 170-171, 196-197, 215-216).

Проводячи перевірку, відповідач дійшов висновку про те, що витрати, які поніс позивач у зв'язку із придбанням послуг у ТОВ "Мортехсервіс" і ПП "Альфа-ком" не можуть бути віднесені до складу валових витрат, оскільки, на думку ДПІ, придбані послуги не є необхідними для виробничого циклу ПП "Компанія Крокус-Ком", позивачем не доведено їх використання у власній господарській діяльності. Крім того, відповідач вказує на те, що обидва постачальника мають ознаки "фіктивності" і не могли виконати роботи за договорами з позивачем.

Відповідно до ст. 5 п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, до складу валових витрат включаються будь-які витрати суб'єкта господарювання на придбання товарів (послуг), які необхідні в його господарській діяльності, під якою, для цілей оподаткування, слід розуміти виробництво продукції.

Позивач є господарюючим суб'єктом, основними видами діяльності якого є виробництво передавальної апаратури; інші види діяльності у сфері розроблення програмного забезпечення (т. 1 а. с. 11, т. 3 а. с. 147-154).

Позивач має автоматизовану лінію, на якій проводиться поверхневий монтаж радіоелектронних приладів. Для функціонування такої лінії необхідно програмне забезпечення, яке керує лінією та визначає перелік технологічних операцій, їх послідовність, тривалість та інші параметри. Саме розробка програмного забезпечення та його оптимізація для автоматизованої лінії позивача була предметом договорів між ПП "Компанія Крокус-Ком" і ТОВ "Мортехсервіс", ПП "Альфа-ком".

Допитаний в якості свідка інспектор, який проводив перевірку ОСОБА_8 пояснила суду, що її висновок про відсутність потреби в програмному забезпеченні для виробництва позивача ґрунтується на тому, що під час демонстрації роботи лінії вона побачила, як лінія самостійно виконала задані оператором команди.

Ці доводи спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7 - інженера ПП "Компанія Крокус-Ком", який вказав на те, що на час демонстрації інспектору процесу роботи лінії, в неї вже була завантажена програма і саме той факт, що лінія працювала, доводить отримання позивачем програмного забезпечення та його використання в процесі виробництва, адже без попередньо завантаженого програмного забезпечення автоматична лінія взагалі не працюватиме.

Не можуть бути взяті до уваги і доводи відповідача про те, що позивач в штаті має власних програмістів, які можуть виконати роботи з розробки програмного забезпечення, а тому потреби в замовлені таких послуг стороннім підприємствам у позивача не було.

Посилання відповідача на те, що штатні програмісти позивача можуть самостійно розробити програмне забезпечення нічим не підтверджені, навпаки директор ПП "Компанія Крокус-Ком" Чередніков С.О. надав суду пояснення з яких слідує, що розробка програмного забезпечення для автоматизованої лінії є специфічною роботою, яка потребує певних знань та досвіду, яких штатні програмісти не мають і звичайною практикою підприємств, які займаються аналогічною з позивачем діяльністю, є замовлення таких програм.

Одним із заперечень відповідача є те, що до перевірки позивач не надав технічне завдання, адресоване контрагенту, обов'язковість якого передбачена ДСТО 34.602-89 "Інформаційна технологія. Комплекс стандартів на автоматизовані системи".

Як визначено в преамбулі ДСТО, цей стандарт розповсюджується на автоматизовані системи (АС) для автоматизації різних видів діяльності (управління, проектування, дослідження і т.п.), включаючи їх поєднання, і визначає склад, зміст, правила оформлення документу "Технічне завдання на створення (розвиток або модернізацію) системи" (далі - ТЗ на АС).

Згідно п. 1.1. ДСТО, ТЗ на АС є основним документом, який передбачає вимоги і порядок створення (розвитку або модернізації - далі створення) автоматизованої системи, у відповідності з яким проводиться розробка АС і її приймання при введенні в експлуатацію.

З системного аналізу ДСТО слідує, що вони встановлюють вимоги до технічного завдання на розробку автоматизованої системи, під якою ДСТО розуміє фізичну конструкцію, яка в автоматичному режимі виконує певні операції, а не до розробки програмного забезпечення, яке є засобом обробки інформації, тобто ДПІ безпідставно застосувала до спірних правовідносин нормативний акт, змістом якого є регулювання інших питань.

Додатково судом враховано і те, що позивач має реєстри технічних завдань, які містяться в електронних файлах (т. 2 а. с. 42-74, 102-137). Представник відповідача та свідки не заперечили того факту, що під час перевірки позивач надавав інспекторам ці документи, але відповідач безпідставно не врахував їх.

З приводу доводів ДПІ про "фіктивність" підприємницької діяльності ТОВ "Мортехсервіс" і ПП "Альфа-ком", суд зазначає наступне.

Такі доводи відповідача ґрунтуються виключно на тому, що вказані товариства здійснюють інші види діяльності ніж розробка програмного забезпечення, в ланцюгах їх постачальників виявлені підприємства, які не виконують своїх податкових зобов'язань, ТОВ "Мортехсервіс" в 2011 р. припинено.

Позивач надав суду статути ТОВ "Мортехсервіс" і ПП "Альфа-ком", в яких серед інших видів діяльності передбачено, що підприємства мають право здійснювати реалізацію та/або придбання інтелектуальної власності та програмних продуктів (ТОВ "Мортехсервіс") і розробку, адаптацію, запровадження і супровід програмного забезпечення (ПП "Альфа-ком") (т. 3 а. с. 35, 46).

Досліджений судом акт перевірки ПП "Альфа-ком", який наданий відповідачем на підтвердження своїх доводів про "фіктивність" цього підприємства, не містить опису обставин, які б вказували на протиправні дії цього товариства або на "безтоварний" характер операцій ПП "Альфа-ком" з власними контрагентами. Навпаки, вказаний акт перевірки спростовує доводи відповідача: в ньому вказано, що підприємство знаходиться за своєю юридичною адресою, перевірка проведена в присутності директора, яким до перевірки надані всі витребувані податковим органом документи. На сторінці 18 акту перевірки (т. 3 а. с. 18) інспекторами зазначено, що в ході перевірки не встановлено відхилень між даними платника податків та даними автоматизованої системи "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за відповідний період".

Єдине виявлене порушення з боку ПП "Альфа-ком" полягає в тому, що до складу податкового кредиту ним включені суми ПДВ без наявності первинних документів на загальну суму 18669,0 грн. Список підприємств наведено на аркуші 14 акту перевірки (т. 3 а. с. 73) і серед них позивач відсутній.

Факт припинення ТОВ "Мортехсервіс" в 2011 р. не може позбавляти правового значення податкові накладні, які видавались цим товариством раніше, адже господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Мортехсервіс" мали місце в грудні 2007 р., вересні і листопаді 2008 р. та квітні 2009 р. - до припинення юридичної особи.

Факт оплати послуг ТОВ "Мортехсервіс" і ПП "Альфа-ком", за договорами та наявності у позивача податкових накладних, виданих цими підприємствами, в акті перевірки відповідачем відображено і додатково підтверджується дослідженими судом письмовими доказами: податковими накладними (т. 2 а. с. 75-99, 138-159) і платіжними дорученнями (т. 1 а. с. 232-246, т. 2 а. с. 160-180).

Оскільки позивач на час перевірки мав акти виконаних робіт за договорами, податкові накладні і повністю оплатив послуги, безпідставні посилання відповідача на порушення позивачем відповідних приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість" і ПК України, які містять заборону включення до складу валових витрат будь-яких витрат, не підтверджених розрахунковими або платіжними документами, а також включення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ, не підтвердженого податковими накладними.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що замовлення стороннім постачальникам послуг з розробки програмного забезпечення, обумовлено виробничими потребами позивача, таке програмне забезпечення безпосередньо використовується в його господарській діяльності та є безумовною і необхідною складовою частиною організації виробництва. Відповідачем не надано жодного безпосереднього доказу щодо неотримання позивачем виконання за договорами, його заперечення ґрунтуються тільки на припущеннях та невірному тлумаченні законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Іншою обставиною, яка потягла нарахування позивачу податкового зобов'язання та штрафної санкції, є включення до складу валових витрат коштів сплачених ТОВ "Туристична компанія "Санмайл", за надання послуг з організації і проведення семінарів.

Допитаний в якості свідка інспектор Ісакова Н.В. пояснила суду, що послуги позивачу надавала туристична фірма, тематика семінарів не пов'язана із господарською діяльністю позивача, а крім того відсутні відряджувальні посвідчення, обов'язковість наявності яких передбачена Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 р. № 59 (далі - Інструкція № 59).

Як вбачається з договорів позивача з ТОВ "Туристична компанія "Санмайл", останнє організовувало для позивача проведення семінарів, тематикою яких були: організаційна поведінка, менеджмент і маркетинг інформаційного ринку, система кадрового менеджменту співробітників (т. 1 а. с. 172-195, 198-214, 217-231).

Варто зазначити, що організація виробництва, це не тільки безпосередньо виробничий цикл з виготовлення продукції, до неї (організації виробництва) слід віднести також і управлінські, організаційні, трудові та інші правовідносини, які складаються між підприємством і працівниками.

Суд не може погодитись із висновком відповідача про відсутність зв'язку між тематикою семінарів та діяльністю позивача, оскільки, як зазначено в робочих установчих програмах семінарів, їх завданням є оволодіння співробітниками професійними знаннями і навичками щодо розподілу праці з урахуванням індивідуальних рис, оволодіння навичками застосування методів керівництва в системі менеджменту і маркетингу, кадрової політики (т. 1 а. с. 172-195, 198-214, 217-231).

Згідно ст. 5 п. 5.4. пп. 5.4.2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат включаються витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов'язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Зазначені витрати включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що витрати понесені підприємством на підготовку, навчання та/або підвищення кваліфікації працівників є валовими витратами, при чому Закон не висуває умов до організації навчання: державні або інші учбові заклади, тривалість навчання, його організаційні форми - курси, семінари, лекції або інше.

Заперечення відповідача щодо відсутності у позивача посвідчень на відрядження з посиланням на обов'язковість таких документів відповідно до вимог Інструкції № 59 недоречні, адже, як вказано в п. 1 Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства), тобто Інструкція № 59 регулює порядок службових відряджень тільки на підприємствах, які фінансуються за рахунок коштів бюджету, в той час як в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також статуті ПП "Компанія Крокус-Ком" формою власності позивача зазначено приватне підприємство, приватна власність (т. 1 а. с. 11, т. 3 а. с. 147-154).

Навіть за умови застосування відповідачем Інструкції № 59 за аналогією, оскільки іншого нормативного акту, який би регулював питання відряджень на інших підприємства, які не підпадають під дію Інструкції № 59, суд не може погодитись із доводами ДПІ, оскільки відрядження працівників відбувалось за кордон (Словакію, Болгарію, Польщу) і розділ 3 Інструкції № 59, який визначає порядок відрядження за кордон, не містить будь-яких вимог до наявності у осіб, які повернулись із закордонного відрядження, посвідчень на відрядження.

Згідно ст. 5 п. 5.4. пп. 5.4.8. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

В матеріалах справи містяться акти сдачі-приймання робіт (наданих послуг), виписка з банківського рахунку позивача та платіжні доручення на оплату послуг ТОВ "Туристична компанія "Санмайл", фіскальні чеки, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, копії паспортів із візами працівників ПП "Компанія Крокус-Ком" з відмітками прикордонної служби, копії проїзних документів (т. 1 а. с. 93-169).

Вказані документи свідчать про належне документарне оформлення відряджень, яке дає змогу встановити країну відрядження, термін перебування у відрядженні, суму коштів, виданих працівникові, його звітування до бухгалтерії про витрачання коштів, а тому суд вважає, що позивач належним чином оформив відрядження своїх працівників.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач не допустив порушень податкового законодавства, вірно віднісши до складу валових витрат кошти сплачені контрагентам за розробку програмного забезпечення і надання послуг з проведення семінарів, а тому висновок ДПІ про заниження позивачем податку на прибуток, ПДВ і податку з доходів фізичних осіб зроблено на підставі помилкової оцінки господарських операцій позивача.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи, відповідачем не доведено перед судом законність прийнятих рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 794 від 5 серпня 2011 р. (т. 1 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0001662301, № 0001672301, № 0000871701, прийняті 28 липня 2011 р. державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва, скасувати.

3. Відшкодувати приватному підприємству "Компанія Крокус-Ком" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

11 червня 2012 р.

Суддя А. О. Мороз