Постанова № 25496607, 25.07.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2012 р. № 2а-2737/12/1370

м. Львів

12 год. 10 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представників позивача Кожан А.В.

представник відповідача не прибув

представники третіх осіб не прибули

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Радіо-електронні компоненти і апаратура»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, треті особи - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова, Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Радіо-електронні компоненти і апаратура», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000902320 та №0000932320 прийнятих 19.03.2012р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

У зв'язку з проведеною реорганізацією відповідача, судом відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративно судочинства України допущено заміну відповідача правонаступником - Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби та роз'яснено, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав клопотання про завершення розгляду справи без участі представника через зайнятість у іншому судовому процесі. Проти позову заперечує повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем не підтверджено фактичності здійснення господарських операцій із вказаними у акті перевірки контрагентами, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Від залучених судом до участі у розгляді справи третіх осіб без права самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова та Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (чиї акти перевірок використані при перевірці позивача), правової позиції у спорі не надходило.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова з 06.02.2012р. по 10.02.2012 року проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Радіо-електронні компоненти і апаратура»(код ЄДРПОУ 22402549) з питань взаємовідносин з ПП «МКМ-Сервіс»ЄДРПОУ -35383180, ПП «Авторесурс-сервіс»ЄДРПОУ -37030617, про що 21.02.2012р. складено акт №109/23-2/22402549 (а.с.21-43).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 19.03.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000902320 (а.с.20) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 68878 грн. (68877 грн. -основний платіж, 1 грн. -штрафна санкція) та податкове повідомлення-рішення №0000932320 (а.с.19) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 149941 грн. (49940 грн. - основний платіж, 1 грн. -штрафна санкція)

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача (а.с.42) про порушення позивачем:

- ч.2 ст. 228, ст. 216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-ІV, п.5.1 ст.5 пп.5.2.1, п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р. №334/94-ВР ( у редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, занижено податок на прибуток всього на суму 68877 грн., в тому числі: в 1-ому кварталі 2011р. на суму 68877 грн.

- ст.. 203, ст..215, ст.228 ЦК України, п.186.1 ст.186, п198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VI, ТзОВ «Рекома»завищено податковий кредит на суму 49940 грн., в тому числі за січень 2011р., на суму 21569 грн.. за лютий 2011 року на суму 6518 грн., за березень 2011р. на суму 21853 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду р.24 на суму 22059 грн., в тому числі лютий 2011р. на суму 84240 грн., березень 2011р. на суму 13819 грн.

Вказані порушення, згідно акта перевірки, полягають у тому, що господарські операції позивача з ПП «МКМ-сервіс»та ПП «Авторесурс-сервіс»є безтоварними так як відсутні товарно-транспортні накладні, правочини з вказаними контрагентами є нікчемними відтак позивачем безпідставно завищено валові витрати, занижено податок на прибуток та неправомірно сформовано податковий кредит.

До таких висновків, при проведенні перевірки позивача, відповідач дійшов використавши акт ДПІ у Галицькому районі м. Львова про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс»(а.с.157-173), акт ДПІ у Франківському районі м. Львова про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс-сервіс»(а.с.178-195) та через відсутність у позивача документів, які підтверджують перевезення товару.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем 01.02.2011р. з приватним підприємством «Авторесурс-сервіс»договору №010057 (а.с.18) та 01.03.2011 з приватним підприємством «МКМ-сервіс»договору №ДГ-057 (а.с.17) предметом яких є купівля позивачем товарів та матеріалів в номенклатурі, кількості і ціні, вказаних у накладних.

За умовами вказаних договорів (п.4.1) доставка товару здійснюється по домовленості між сторонами.

Позивач отримав від ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс»радіо компоненти згідно видаткових накладних (а.с.14-16) та отримав належним чином оформлені податкові накладні (а.с.11-14). Оплата позивачем проведена у безготівковому порядку згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень (а.с.54-57, 60, 141-143). Придбаний товар отримував уповноважений представник позивача згідно виданих довіреностей, що підтверджується журналом реєстрації виданих довіреностей (а.с.146).

У подальшому придбані у ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс»радіо компоненти позивачем використано у господарській діяльності шляхом продажу ТзОВ «ТЕХС», ЛКП «Львівелектротранс», ПАТ «Промавтоматика»та ін., що підтверджується видатковими накладними (а.с.76, 78, 80, 82, 87, 98, 92, 96, 99, 102, 105, 108, 110, 113, 116, 118, 120, 122, 124, 127, 130, 133, 136, 139), податковими накладними (а.с.75, 77, 79, 81, 83, 84, 88, 90, 97, 100, 103, 106, 109, 111, 114, 117, 119, 121, 123, 125, 128, 131, 134, 137, 205) та довіреностями на отримання товару (а.с.49-53, 85, 86, 91, 95, 98, 101, 104, 107, 112, 115, 126, 129, 132, 135, 138, 203).

У матеріалах справи також міститься довідка КРУ у Львівській області від 17.06.2011р. відповідно до якої підтверджено факт поставки товару позивачем ЛКП «Львівелектротранс».

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР) чинного на час здійснення позивачем господарський операцій, валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ПП «МКМ-сервіс»та ПП «Авторесурс-сервіс» щодо придбання товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх у власній господарській діяльності шляхом продажу іншим контрагентам, договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту, є безпідставними.

Крім того факт реалізації позивачем товарів контрагентам в охоплений перевіркою період в акті перевірки не описаний і будь-яких відомостей про те, звідки позивач отримав товар який реалізовував контрагентам, якщо не від ПП «МКМ-сервіс»та ПП «Авторесурс-сервіс», від яких позивач має первинні документи та податкові накладні, в акті перевірки немає.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Згідно п. 198.3. ст.198 Податкового Кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит у відповідності до п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ПП «МКМ-сервіс»і ПП «Авторесурс-сервіс».

Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається відповідно до ч.2 ст.71 КАС України на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1188,19 грн. (а.с.3,10), такий відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0000902320 та №0000932320 від 19.03.2012р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Радіо-електронні компоненти і апаратура»(м. Львів вул. Сагайдачного 6/1, ЄДРПОУ 2240252549) судовий збір в сумі 1188 (одна тисяча сто вісімдесят вісім) грн. 19 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2012 року о 12:00 год.

Суддя Коморний О.І.