Ухвала суду № 25494001, 25.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 р.Справа № 2а-3840/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-3840/12/2070

за позовом Приватного підприємство "ЛВВ"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

23.03.2012 року Приватне підприємство «ЛВВ» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 05.03.2012 року № 0000372330.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 31.05.2012 року позов задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, а твердження Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про порушення при цьому норм податкового законодавства грунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Основ'янської МДПІ у період з 15.02.2012 року по 21.02.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «ЛВВ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків - ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 561/233/21172337 від 24.02.2012 року, яким встановлені порушення позивачем вимог: ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст.215, ст.203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в саме не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» на суму сформованого податкового кредиту за червень 2011 року на суму 27917 грн., за липень 2011 року на суму 23157 грн., за серпень 2011 року на суму 10707 грн., за вересень 2011 року на суму 14516 грн., за жовтень 2011 року на суму 85665 грн.; п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161962 грн., в т.ч. за червень 2011 року на суму 27917 грн., за липень 2011 року на суму 23157 грн., за серпень 2011 року на суму 10707 грн., за вересень 2011 року на суму 14516 грн., за жовтень 2011 року на суму 85665 грн.

На підставі акту перевірки Основ'янською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 0000372330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 195474,25 грн., у тому числі за основним платежем 161962 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33512,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, а твердження Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про порушення при цьому норм податкового законодавства грунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

У відповідності до п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

В даному випадку фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентом -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2011 року між ПП «ЛВВ» - замовник та ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» - виконавець укладено договір № 01ЛВ11, відповідно до умов якого замовник доручає, в виконавець приймає на себе зобов'язання поставити комплектуючи вироби, матеріали та обладнання в кількості відповідно до Специфікації.

У виконання Договору між сторонами укладені Специфікації: № 10 від 09.06.2011 року, №11 від 15.06.2011 року, №12 від 20.06.2011 року, 13 від 22.06.2011 року, №14 від 07.07.2011 року, №15 від 12.07.2011 року, №16 від 22.07.2011 року, №17 від 08.08.2011 року, №18 від 09.09.2011 року, №19 від 16.09.2011 року, № 20 від 30.09.2011 року, №21від 07.10.2011 року, №22 від 10.10.2011 року, №23 від 14.10.2011 року, №24 від 21.10.2011 року, 25 від 25.10.2011 року.

Факт отримання придбаних товарів підтверджується наявними в матеріалах справи накладними: 258 від 24.06.2011 року, № 259 від 24.04.2011 року, № 270 від 01.07.2011 року, №271 від 01.07.2011 року, № 284 від 15.07.2011 року, №292 від 18.07.2011 року, №327 від 03.08.2011 року, №344 від 22.08.2011 року, №501 від 19.09.2011 року, №520 від 23.09.2011 року, №597 від 12.10.2011 року, №620 від 14.10.2011 року, №625 від 17.10.2011 року, 658 від 21.10.2011 року, 694 від 27.10.2011 року, №700 від 28.10.2011 року.

Оплата за придбаний товар проведена безготівковим розрахунком у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Транспортування товару здійснювалось на підставі укладеного між ПП «ЛВВ» та ОСОБА_1 Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 1 від 03.01.2011 року та підтверджується Актами виконаних робіт до вище зазначеного договору, товарно-транспортними накладними, видатковими ордерами.

Отриманий товар було оприбутковано на складі підприємства, про що свідчить оборотно-сальдова відомість за період з 01.06.2011 року по 31.10.2011 року.

Крім того, наявність у позивача складських приміщень підтверджується наявним в матеріалах справи Договором оренди №2357-Н від 28.02.2006 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду держаного майна України по Харківській області та ПП «ЛВВ», Додатковою угодою, розрахунком, актом приймання-передачі орендованого майна, актами приймання-здачі виконаних робіт та платіжними дорученнями про сплату орендної плати.

В подальшому придбаний товар було використано на виготовлення продукції для ПАТ «Завод Єлокс» на підставу укладеного 05.01.2009 року Договору поставки №0501-2009.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує твердження суду першої інстанції, що господарські операції у спірних правовідносинах є реальними, понесення ПП «ЛВВ» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Посилання податкового органу, як на правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень на неможливість встановити факт сплати податку контрагентами, в тому числі і по ланцюгу до виробника, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Стосовно посилань податкового органу на нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» договору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 05.03.2012 року № 0000372330, що винесено на підставі хибних висновків податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, є таким, що підлягає скасуванню.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги Приватного підприємства «ЛВВ» обґрунтовані.

За таких обставин, колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року - без змін.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-3840/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.