Ухвала суду № 25490885, 26.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 р. Справа № 75914/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибій Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Темпо» до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2011 року Акціонерне товариство закритого типу «Темпо» (далі-Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області (далі - ДПІ) та з врахуванням уточнених позовних вимог просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011р. №0000792301.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної невиїзної перевірки про нікчемність фінансово-господарських операцій щодо неможливості здійснення таких з підстав відсутності трудових ресурсів, виробничого та торгівельного обладнання, складських приміщень для здійснення основного виду діяльності у ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях, спростовуються первинними документами щодо факту отримання товару та документами по факту реалізації придбаного у ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» товару контрагентам Товариства, внаслідок чого отримано прибуток.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області №0000792301 від 28.12.2011р.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні у справі документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов»язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями та іншими письмовими документами.

Суд першої інстанції зазначив, що товар, який був предметом купівлі-продажу, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, що є предметом спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Судом не прийнято до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів з підстав відсутності штату працівників, основних засобів, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів. На думку суду, встановлений ДПІ факт відсутності штатних працівників за результатом аналізу податкової звітності щодо отриманих і сплачених сум податку з доходів не може слугувати належним доказом не використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням вчинення безтоварних операцій.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, та складений без об»єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Товариством і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, її оскаржила в апеляційному порядку Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби, яка просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, покликається на те, що господарські операції Акціонерного товариства закритого типу «Темпо» з контрагентами ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» мають безтоварний характер. На підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин, відповідач вказав на відсутність первинних документів за цими господарськими операціями. Таким чином, апелянт вважає, що податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог податкового законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача у справі, пояснення учасників судового розгляду справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правомірності нарахування податкових зобов»язань та податкового кредиту з ПДВ за березень 2011 року за результатами якої ДПІ прийшла до висновку, що Товариством порушено п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України) та не дотримано вимог Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків в результаті чого занижено ПДВ в сумі 622 539,00 грн. за квітень 2011 року, що викладено в Акті перевірки від 09.12.2011р. №1038/23/20785813.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011р. №0000792301, яким Товариству визначено податкове зобов»язання з ПДВ за основним платежем на суму 622 539,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 1,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, згідно системи співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по взаєморозрахунками з контрагентами Товариства в березні 2011 року рахуються розбіжності: по ПП «Стройкомпанія «Буфес» в сумі 249 581,30 грн. та по ПП «НОВО-КОМ» в сумі 372 957,49 грн. ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» не задекларували суми ПДВ в деклараціях за березень 2011 року, а як наслідок несплачено до Державного бюджету України суми ПДВ в розмірі 622 538,79 грн. по придбаних Товариством ТМЦ, чим порушено норми ПК України.

Алчевською ОДПІ в Луганській області складено акт від 14.11.2011р. №1811/321-36917481 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «НОВО-КОМ» в якому встановлено, що у ПП «НОВО-КОМ» відсутні трудові ресурси, виробничі та торгівельні обладнання, транспортні засоби, складські приміщення для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про відсутність у останнього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов»язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов»язань.

Окрім того, в акті перевірки зазначено, що ДПІ у м.Херсоні складено довідку від 17.06.2011р. №156/15-2/36420406 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Стройкомпанія «Буфес» в результаті якої встановлено, що декларація з ПДВ за березень 2011 року визнана недійсною. Згідно поданої декларації з податку на прибуток за 2010 рік у підприємства відсутні основні фонди. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що є підставою вважати, що укладені угоди мають ознаки нікчемності.

На підставі вищевикладеного ДПІ прийшла до висновку, що Товариством в порушення вимог ПК України та Цивільного кодексу України завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договорів, що укладені позивачем із зазначеними вище контрагентами, виходячи з наступного.

Так, згідно Договору №1-010311 від 01.03.2011р. який укладений між ПП «Стройкомпанія «Буфес» (Продавець) та Товариством (Покупець), Продавець поставляє Покупцю харчові складники. Товар поставляється окремими партіями в кількостях та асортименті згідно специфікацій до даного Договору. Доставка товару здійснюється на склад Покупця за рахунок Продавця.

Окрім того, 01.03.2011р. згідно Договору №2010311, який укладений між ПП «НОВО-КОМ» (Продавець) та Товариством (Покупець), Продавець поставляє та передає Покупцю харчові складники. Товар поставляється окремими партіями в кількостях та асортименті згідно специфікацій до даного Договору. Доставка товару здійснюється на склад Покупця за рахунок Продавця.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, що отримані за правочинами, які здійснені з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність. Висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» та ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, що правочини, укладені позивачем та його контрагентами, є такими, що порушують публічний порядок, або були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами виконання зазначених угод.

Таким чином, відповідачем не доведено факту нікчемності чи фіктивності договорів поставки, які укладалися між Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» та ПП «Стройкомпанія «Буфес» та Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» та ПП «НОВО-КОМ».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем розміру податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість та визначення позивачу у зв'язку з цим сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, випискиз банківських рахунків, інші документи, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» вподальшому реалізувано продукцію контрагентам Товариства: ЗАТ «АВК», ПМП ВФ «Панда», ТОВ «Інтермаркет», ТОВ «Напої Плюс», ЗАТ «Ковчег і Ко», ПАТ «Продовольча компанія ЯСЕН», ТОВ «Фактор», ПП «Агенство «Малбі», ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», ЗАТ «Чумак», ЗАТ «Оболонь», внаслідок чого отримано прибуток, податок з якого задекларовано Товариством до сплати у Державний бюджет України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договори поставки між Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» та ПП «Стройкомпанія «Буфес» та Акціонерним товариством закритого типу «Темпо» та ПП «НОВО-КОМ» і здійснені на їх виконання господарські операції носили реальний товарний характер. Товари, що поставлені за цими договорами, належним чином обліковувались та оприбутковувались позивачем за місцем їх зберігання та реалізації.

Фактичне отримання таких товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, які встановлені для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" достовірність яких у ході документальної перевірки не спростована.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість по господарських операціях з ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» до складу податкового кредиту за березень 2011 року.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, податкове повідомлення-рішення №0000792301 від 28.12.2011р. не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі №2а-13897/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді А.І. Рибачук

В.В. Клюба

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 31.07.2012 року.