Ухвала суду № 25490751, 23.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2012 р. Справа № 3323/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Матковська З.М., Хобор Р.Б.

при секретарі судових засідань Долинській А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

у вересні 2011 року позивач ТзОВ «Фатра-Ізолфа» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Франківському районі м. Львова у якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.09.2011р. № 0002742320.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ «Мертенс» складено висновок про заниження ТзОВ «Фатра-Ізолфа» податку на додану вартість, оскільки, податкова декларація з податку на додану вартість, додатки № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТзОВ «Мертенс» за період з 01.09.2010 року по 31.05.2011 року згідно з системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ДПІ у Печерському районі м. Києва визнані недійсними. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним ведеться податковий облік по податку на додану вартість відповідно до вимог чинного податкового законодавства, податкові накладні, які включені ним до реєстру податкових накладних у спірних податкових періодах, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року позов задоволено. Визнано протиправним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 23.09.2011р. № 0002742320.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Франківському районі м. Львова подала на неї апеляційну скаргу. Вважає, що дана постанова прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що в процесі проведення перевірки, податковою інспекцією встановлено неправомірне відображення ТзОВ «Фатра-Ізолфа» у податковому обліку шляхом включення до податкового кредиту господарських операцій з ТзОВ «Мертенс», оскільки такі фактично між позивачем та ТзОВ «Мертенс» не відбувались. А саме, перевіркою встановлено, що будівельно-монтажні роботи контрагентом, на виконання договору субпідряду не проводились, документи, які оформлені між ТзОВ «Фатра-Ізолфа» та ТзОВ «Мертенс» містять недостовірні дані, відтак не підтверджують факт здійснення господарських операцій. Отже, подані до перевірки первинні документи не можуть бути підставою для підтвердження господарських операцій і не можуть мати юридичної сили та доказовості.

23.07.2012 року у судовому засіданні ДПІ у Франківському районі м. Львова подано письмове клопотання про заміну відповідача - ДПІ у Франківському районі м. Львова на його правонаступника - ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, яке судом задоволено.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі і з'явилися в судове засідання суду апеляційної інстанції, а саме апелянта, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «Фатра-Ізолфа» з питань господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Мертенс» за період з 01.09.2010 року по 31.05.2011 року, результати якої оформлені актом № 1358/23-2/34307072 від 10.08.2011 року.

Відповідно до висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.1.7 ст.1, пп.7.2.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що привело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 194309,00 грн., в т.ч. за листопад 2010 року в сумі 32676,00 грн., грудень 2010 року в сумі 6682,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 21841,00 грн., травень 2011 року в сумі 133108,00 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що контрагент позивача ТзОВ «Мертенс», згідно даних автоматизованих інформаційних систем стан платника зазначено як «запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання)», а податкова декларація з податку на додану вартість, додатки № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ТОВ «Мертенс» за період з 01.09.2010 р. по 31.05.2011 р. згідно з АС «Бест-звіт», АС «Аудит», АІС Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, ДПІ у Печерському районі м. Києва визнані недійсними. Відповідач додатково посилається на те, що ТзОВ «Мертенс» не згадується як субпідрядна організація в листах-відповідях ДП «Дирекція з будівництва обєктів до ЄВРО 2012 у м. Львові» (ДП «Західінфпроект») від 17.10.2011р. № 2011-5450 та ДП «Копос Електро УА» від 29.09.2011р. №221 та акті готовності об'єкта до експлуатації від 31.03.2011р.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ у Франківському районі м. Львова винесла податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011р. № 0002742320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 194309 грн. 50 коп.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що фінансово-господарські операції позивача з ТзОВ «Мертенс» документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв'язку з цим відповідні суми податків по податку на прибуток та ПДВ за цей період, а тому помилковими є висновки органу державної податкової служби про безтоварність та нікчемність таких операцій, а доводи викладені в акті перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності, позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Згідно із п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного до 01.01.2011 року (далі Закон), встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні норми щодо порядку віднесення сум податку до податкового кредиту містить Податковий кодекс України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, обов'язковій перевірці підлягає реальність проведення господарських операцій.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між ТзОВ «Фатра-Ізолфа» та ТзОВ «Мертенс» було укладено Договір субпідряду № 01-11/2010/СПД від 01.11.2010 року, за яким ТзОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТзОВ «Мертенс», як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення будівельно-монтажних робіт щодо монтажу дахового та стінового огородження на об'єкті: цех з виробництва електромонтажних виробів, площею забудови 1456,8 м.кв. за адресою: с. Приворіття, Брусилівського району, Житомирської області, вул. Центральна, 1, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № М-00000501 від 30.11.2010 року, № М-00000804 від 28.12.2010 року, № М-00000123 від 28.02.2011р., довідками про вартість виконаних підрядних робіт за листопад від 30.11.2010р., за грудень від 28.12.2010р., за лютий від 28.02.2011р., податковими накладними № 600 від 30.11.201ор., № 958 від 28.12.2010р., №24 від 28.02.2011р.

Крім того, між ТзОВ «Фатра-Ізолфа» та ТзОВ «Мертенс» було укладено Договір субпідряду №13-05/2011/СПД від 13.05.2011 року, за яким ТзОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТзОВ «Мертенс», як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення загально-будівельних робіт з укладання кабельної лінії КЛ-110КВ на об'єкті: Пасажирський термінал ДП «Міжнародного аеропорту «Львів», за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу стверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2011 року, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2011 року від 31.05.2011 року, податковою накладною від 31.05.2011 року № 574.

Як встановлено судом першої інстанції, зазначені послуги використані позивачем при виконанні ним підрядних робіт за договорами підряду з ТзОВ «Промкапіталбуд» від 10.08.2010 року №10-08/2010/ПД та від 12.05.2011 року №12-05/2011/СПД. На підтвердження факту виконання даних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2, КБ-3.

За вказаними операціями позивачем сформовано як валові витрати, так і податковий кредит по ПДВ за фактом придбання підрядних послуг, а також валовий дохід та податкові зобов'язання з ПДВ по реалізації послуг вказаному замовнику.

Доводи відповідача щодо неналежного оформлення актів здачі-приймання робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт, складених по факту отримання послуг від ТзОВ «Мертенс», судом не беруться до уваги, оскільки вимога щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві (типова форма КБ-2 в, КБ-3), затверджених наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 року № 554 підлягає обов'язковому застосуванню при виконанні робіт з будівництва, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

З огляду на роз'яснення, надане листом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.03.2010р. за №12/19-3-9-14-295, по об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Як встановлено судом першої інстанції, укладені позивачем договори субпідряду із ТзОВ «Мертенс» не передбачають обов'язкового застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві (типова форма КБ-2в, КБ-3).

Цивільний кодекс України передбачає право підрядника, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч.1 ст.838 ЦК України).

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку (ч.2 ст.838 ЦК України).

З цих підстав суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи відповідача, щодо відсутності відомостей про ТзОВ «Мертенс», як субпідрядну організацію в листах, отриманих від замовників будівництва, оскільки, наявні в матеріалах справи договори підряду, укладені позивачем із ТзОВ «Промкапіталбуд», не містять заборони щодо залучення позивачем до виконання робіт субпідрядників.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ТзОВ «Мертенс», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Господарські операції позивача з контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Відповідачем не надано доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, тощо.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Встановлені вище судом обставини та досліджені первинні документи спростовують висновки податкового органу щодо нікчемності вищезгаданих правочинів, оскільки проведена між позивачем та ТзОВ «Мертенс» господарська операція має реальний характер, що підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за виконані роботи позивачем реально проведена, що підтверджується наявними й матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Наведене вище свідчить про недоведеність податкового органу нікчемності господарського зобов'язання та про відсутність в діях позивача вини та умислу. Договір реально виконувався, що підтверджується необхідними первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що позивачем правомірно включено відповідні суми ПДВ на підставі виписаних ТзОВ «Мертенс» податкових накладних, які підтвердженні належними первинними документами, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржені позивачем податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року по справі № 2а-9914/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: Р.Б. Хобор

З.М. Матковська

Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 27.07.2012 року.