Постанова № 25478885, 31.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р. Справа № 5023/9790/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кочерової Н.О.,суддівМележик Н.І., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівненафтобаза"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 рокуу справі№ 5023/9790/11 господарського суду Харківської області за позовомвідкритого акціонерного товариства "Рівненафтобаза"доХарківської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток"провідшкодування збитків та визнання права за участю представників сторін:

від прокуратури: Громадський С.О.

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від третьої особи -1: не з'явились

від третьої особи -2: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року відкрите акціонерне товариство "Рівненафтобаза" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Рівненафтобаза") звернулось до господарського суду з позовом до виконавчого комітету Харківської міської ради про відшкодування шкоди шляхом визнання права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 203,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, просп.П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б, посилаючись при цьому на ст. 331 та ст. 376 Цивільного кодексу України.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що здійснивши реконструкцію нежитлового приміщення № 8 площею 62,2 кв.м. та будівництво нежитлових приміщень № 13-15, ІІ площею 56,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «А-1», яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2010 року, останній звернувся до виконавчого комітету Харківської міської ради з проханням видати свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю загальною площею 203,1 кв.м. Однак дане прохання місцева рада не розглянула, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до господарського суду за захистом своїх прав.

Господарським судом було замінено відповідача на Харківську міську раду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2011 року (суддя Жельне С.Ч.) позов приватного акціонерного товариства "Рівненафтобаза" задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 203,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, просп.П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б

Решту позовних вимог залишено без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року (судді: Сіверін В.І. -головуючий, Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі приватне акціонерне товариство "Рівненафтобаза" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування господарськими судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як було встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, нежитлова будівля літ. «А-1»автозаправної станції загальною площею 146,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б, належала товариству з обмеженою відповідальності «Восток»на підставі договору купівлі - продажу АЗС від 23.06.2003 року.

05.04.2004 року товариством з обмеженою відповідальністю «Восток»було укладено з Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1287 га., на якій розташована нежитлова будівля літ. «А-1»автозаправної станції загальною площею 146,3 кв.м., для експлуатації та обслуговування 1-го та 2-го пускового комплексу стаціонарної АЗС з магазином по продажу автозапчастин.

06.02.2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Восток»продало товариству з обмеженою відповідальністю «Спіка - К»нежитлову будівлю літ. «А-1»автозаправної станції загальною площею 146,3 кв.м.

23.03.2010 року між позивачем у даній справі - відкритим акціонерним товариством "Рівненафтобаза" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Спіка - К»(продавець) укладено договір купівлі -продажу, за яким відкрите акціонерне товариство "Рівненафтобаза" придбало у власність нежитлову будівлю літ. «А-1»(автозаправна станція) загальною площею 146,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б.

Судами було досліджено та встановлено, що позивач -відкрите акціонерне товариство "Рівненафтобаза", здійснив реконструкцію нежитлового приміщення № 8 площею 62,2 кв.м. та будівництво нежитлових приміщень № 13-15, ІІ площею 56,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «А-1», що знаходиться в м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б.

Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»було проведено інвентаризацію вказаного вище реконструйованого, добудованого нежитлового приміщення та видано технічний паспорт, згідно якого загальна площа нежитлової будівлі літ. «А-1»яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б становить 203,1 кв.м.

Відповідно до технічного висновку ТОВ «НТК ЕНЕРГО -ТАЙМ»загальний технічний стан основних будівельних конструкцій реконструйованого нежитлового приміщення № 8 площею 62,2 кв.м. та побудованих нежитлових приміщень № 13-15, ІІ площею 56,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «А-1», що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б - задовільний та придатний для подальшої експлуатації.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання права власності на нежитлову будівлю літ. «А-1»яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 32-Б, в тому числі самочинно збудовані приміщення, що загальною площею становить 203,1 кв.м.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на норми ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), ч. 3 ст.376 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість визнання за рішенням суду права власності на самочинно збудоване майно за особою, яка здійснила таке будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку цій особі під вже збудоване нерухоме майно та ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України яка встановлює, що на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого господарського суду прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з такими твердженнями апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений.

Відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, земельна ділянка, на якій позивач здійснив реконструкцію нежитлового приміщення № 8 площею 62,2 кв.м. та будівництво нежитлових приміщень № 13-15, ІІ площею 56,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «А-1», не була відведена для цієї мети у встановленому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Однак, як правильно зазначено господарським судом апеляційної інстанції, ні товариством з обмеженою відповідальністю «Спіка - К», ні приватним акціонерним товаристом "Рівненафтобаза" (позивач) не було переукладено (переоформлено) договір оренди земельної ділянки з Харківською міською радою для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1»автозаправочної станції загальною площею 146,3 кв.м.

Тобто, договірні відносини позивачем з Харківською міською радою врегульовані не були.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, позивачем було здійснено реконструкцію нежитлового приміщення № 8 площею 62,2 кв.м. та будівництво нежитлових приміщень № 13-15, ІІ площею 56,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «А-1»на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про наявність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва.

З огляду на дані обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що позивачем було вчинено самочинне будівництво, а отже при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ч.3. ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Разом з цим, власник (користувач) земельної ділянки може набути право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК України).

У ч.7 ст. 376 ЦК України встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (частина перша статті 413 ЦК) відповідно до її цільового призначення та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

При цьому, надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно чи укладення договору суперфіцію може відбутися як до пред'явлення позову до суду, так і після цього.

Як правильно зазначено господарським судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу у встановленому порядку було надано земельну ділянку під уже збудоване спірне нерухоме майно, площею 203,1 кв.м., що виключає можливість визнати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції та вважає правомірною відмову у позові, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятої апеляційним господарським судом постанови, якою рішення місцевого господарського суду про задоволення позову скасовано, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівненафтобаза" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року у справі № 5023/9790/11 без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Мележик

С. Самусенко