Ухвала суду № 25476093, 10.07.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Матвєєва В.В.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року справа №2а/1270/658/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Дяченко С.П., Шишова О.О.

секретар судового засідання Сульженко А.В.

за участі представника відповідача Калашнікова Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/658/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукра" до Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лукра» звернулось до суду з цим позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Артемівському районі).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ в Артемівському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лукра» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Темір», за результатами якої складено акт від 19.07.11 №325/23-20/30996264.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Лукра» (покупець) та ТОВ «Компанія «Темір» укладено договір від 29.12.2010 №29/1 про придбання лакофарбових матеріалів, поставка товарів за умовами угоди покладалась на ТОВ «Компанія «Темір».

По взаємовідносинам із виконання вказаного договору відповідачем було сформовано податковий кредит на суму 132.520,00 грн. В обґрунтування правомірності формування зазначеного податкового кредиту відповідачем були надані податкові накладні та видаткові накладні, докази про сплату грошових коштів у безготівковій формі з рахунку ТОВ «Лукра» на рахунок контрагента, інших документів, які б підтверджували факт здійснення господарської операції з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбових виробів надано не було.

Крім того позивач зазначив, що відмітки про використання довіреностей, по яким отримувався товар, не співпадають по номеру та даті з видатковими накладними, записи у журналі обліку виданих накладних містять підчистки та виправлення.

Позивач вважає, що матеріали, які отримував відповідач по договору від 29.12.2010 №29/1 (двоокис титану, лак, аеросил, уайт-спірит, барабан) віднесені до третього класу небезпечних речовин, а тому відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 822 від 26.07.04 «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» єдиним документом, що підтверджує факт перевезення матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції та отримання їх позивачем повинна бути товаротранспортна накладна форми 1 - ТН.

Позивач також зазначив, що ним було отримано акт камеральної перевірки, проведеної Ленінською МДПІ від 29.07.11 №1440/16/24194546 ТОВ «Компанія «Темір», згідно до якого зазначене підприємство за зазначеною податковою адресою не знаходиться, до ЄДРПОУ внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 20.07.2011.

З огляду на наведене позивач вважає, що відповідач не надав первинні документи у підтвердження реальності здійснення господарських операцій, а тому така господарська операція не відбулася і відповідно у ТОВ «Лукра» не виникло права на податковий кредит, головною метою ТОВ «Лукра» було одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету за відсутності наміру здійснити реальну підприємницьку діяльність.

За таких обставин позивач вважає що угода від 29.12.2010 №29/1 не спричинила настання реальних правових наслідків, є нікчемною, а тому у відповідності до ст. 208 Господарського кодексу (далі - ГК) України з відповідача повинно бути стягнуто в дохід держави кошти у розмірі 795.120,00 грн., перераховані ТОВ «Компанія «Темір» за зазначеною угодою.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/658/2012 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і в обґрунтування позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову. Інші особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ТОВ «Лукра» є юридичною особою та знаходиться на обліку в ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську (а.с.55).

У період з 11.07.11 по 12.07.11 позивачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Лукра» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт №325/23-20/30996264 від 19.07.11 (а.с.6-17).

Відповідно до висновків акту встановлені порушення частин 1,2 статті 228 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, у зв'язку з чим угоди, укладені ТОВ «Лукра» з ПП «Рубікон-Гранд» та ТОВ «Компанія «Темір» позивач вважає такими, що суперечать інтересам держави і суспільства та є нікчемними (а.с.17).

Відповідно до акту перевірки позивачем встановлено, що між відповідачем та ТОВ Компанія «Темір» було укладено договір від 29.12.10 №29/1 про придбання товару - лакофарбових виробів відповідно до накладних та рахунках-фактурах до даного договору. На виконання зазначеного договору ТОВ Компанія «Темір» на користь ТОВ «Лукра» були вписані податкові накладні у квітні 2011 року на загальну суму 795.120,00 грн., утому числі ПДВ 132.520,00 грн.

Позивач зробив висновок про нікчемність зазначеного договору на підставі наступного:

- відмітки про використання довіреностей при отриманні товару не співпадають по даті та номеру з видатковими накладними;

- записи в журналі обліку виданих довіреностей у тому числі під №71 містять виправлення та підчистки;

- придбані лакофарбові матеріали не підтверджені сертифікатами якості, або іншими документами, що підтверджують небезпеку придбаної продукції, що є порушенням п. 3 Постанови МОЗ України від 13.12.2002 №41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для використання у виробництві»;

- лакофарбові матеріали перевозились без оформлених належним чином товаротранспортних накладних на порушення ст. 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів»;

- в результаті проведення відповідних заходів встановлено що у ТОВ Компанія «Темір» матеріальна база відсутня, відсутні приміщення, устаткування, автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, відсутні трудові ресурси (а.с.14-16).

Погоджуючись з висновками місцевого суду щодо необхідності відмови в задоволенні позову, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Нормами зазначеної статті передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта, при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним, відповідність правочину соціальним вимогам.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст.228 ЦК України, правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною умовою наявність умислу на укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу у юридичної особи означає, що підприємство усвідомлювало або повинно було усвідомлювати протиправність складеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнуло або свідомо допускало настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи визначається лише як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що вчинила дії, спрямовані на укладення угоди від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Податковим органом заявлено позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Лукра» грошових коштів в сумі 795.120,00 грн., отриманих за договором від 29.12.10 №29/1, укладеним з ТОВ Компанія «Темір» на користь Державного бюджету. Матеріально-правовими підставами для такого позову податкова інспекція, серед інших, визначила ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України та статті 207, 208 ГК України. При цьому податкова інспекція фактично посилається на існування наміру на вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише у однієї зі сторін - ТОВ «Лукра».

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства.

При вирішення зазначеної справи суд приймає до уваги наявність постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 11.11.11 на підставі п.2 ст.6 КПК України у відношенні засновника і директора ТОВ «Лукра» ОСОБА_3, яка була прийнята 27.10.2011 СО ПМ СДПІ у м. Луганську по ч. 3 ст. 212 КК України за заниження податкових зобов'язань за червень 2009 - квітень 2011 року на суму 2.522.473,00 грн. (а.с.82). Із зазначеної постанови вбачається можлива спрямованість умислу посадової особи не на укладення господарських угод, які суперечать інтересам держави, тобто є нікчемними, а на настання інших наслідків.

Доказів існування обвинувального приговору у відношенні директора ТОВ «Лукра» позивач суду не надав.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Таким чином, з урахуванням відсутності обвинувального вироку суду, яким би був підтверджений умисел посадової особи відповідача ТОВ «Лукра» на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства - договору від 29.12.10 №29/1, суд першої інстанції правильно вважав недоведеним наявність умислу у відповідача на укладення такого договору.

Крім того суд зазначає, що як вбачається з договору купівлі-продажу від 29.12.10 №29/1, продавець ТОВ Компанія «Темір» зобов'язався передати, а покупець ТОВ «Лукра» прийняти та оплатити лакофарбові матеріали у кількості та за ціною відповідно до накладних та рахунків-фактур (а.с.5).

На виконання зазначеної угоди у квітні 2011 року були виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 795.120,00 грн., у тому числі ПДВ 132.520,00 грн., копії яких були надані відповідачем.

Актами приймання-передачі підтверджується факт отримання товару позивачем.

Факт повної сплати за отриманий товар підтверджено платіжними дорученнями за квітень - червень 2011 року.

Актом звірки взаєморозрахунків ТОВ «Лукра» з ТОВ «Азовпродакт» підтверджено використання у виробництві відповідача отриманих лакофарбових матеріалів.

Таким чином, в матеріалах справи наявні документальні підтвердження здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Лукра» та ТОВ Компанія «Темір».

Суд також приймає до уваги наявність рішення господарського суду від 06.03.12 у справі №3пд/5014/430/2012 за позовом ТОВ «Лукра» до ТОВ «Компанія «Темір» про визнання договору купівлі продажу № 29/1 від 29.12.2010 недійсним. Зазначеним рішення господарського суду підтверджено дотримання норм ст. 203 ЦК України та фактичного виконання зазначеного договору сторонами (а.с.63-68).

Відповідно п.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, посилання позивача на нікчемність господарської угоди між ТОВ «Лукра» та ТОВ Компанія «Темір» є лише припущенням, що не ґрунтується на належних доказах.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на наявність постанови Луганського окружного адміністративного суду у справі №2а-6985/11/1270 за позовом ТОВ «Лукра» до ДПІ у Артемівському районі про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Компанія «Темір», яким відмовлено у задоволенні позову, оскільки встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Таким чином, наявність зазначеного судового рішення не може бути підтвердженням наявності умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства і як наслідок не може бути підставою для стягнення в доход держави коштів перерахованих за такою угодою.

Відповідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідачем, в тому числі в апеляційній скарзі, не спростовані висновки місцевого суду, які стали підставою для задоволення позову.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

В повному обсязі ухвала виготовлена 13 липня 2012 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/658/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукра" до Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби про стягнення коштів - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.П.Дяченко

О.О.Шишов