Рішення № 25466427, 26.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-55/1012-2012 26.07.12

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Першого заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до: Київської міської ради

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна», м.Зазім'є

про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування та повернення земельної ділянки.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -не з'явились

від Прокуратури -Халявінська І.В. -(посв. № 70 від 26.03.2009р.)

від Відповідача-1 -Смелюк К.О. (дов. №225-КР-1137 від 16.07.2012р.).

від Відповідача-2 - не з'явились

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, м.Київ (далі -Відповідач-1) та до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна», м.Зазім'є (далі -Відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування та повернення земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2012р. порушено провадження у справі №5011-55/1012-2012, розгляд справи призначено на 15.02.2012р.

14.02.2012р. через канцелярію суду від Відповідача-2 надійшли для залучення до матеріалів справи копії правоустановчих документів.

14.02.2012р. від Відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи із додатком -копією звернення Відповідача-2 до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо набрання законної сили постанови цього суду від 19.12.2012р. у справі № 2а-4190/11/2670.

В судовому засіданні 15.02.2012р. було оголошено перерву до 29.02.2012р. на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

16.02.2012р. від Прокуратури надійшли письмове підтвердження, що у провадженні Господарського суду м. Києва або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи за позовом прокурори в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, Сільськогосподарського ТОВ «Нова Україна»про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 49,4445га, вартістю 7 224 155,36 грн., визнання відсутнім права та зобов'язання вчинити дії.

До початку судового засідання 21.02.2012р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від Відповідача-2 надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2012р. зупинено провадження у справі № 5011-55/1012-2012 до прийняття рішення у справі № 2а-4190/11/2670 за позовом першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", про визнання нікчемним рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004р.

02.07.2012р. від першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва надійшло клопотання про поновлення провадження у справі та копія ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012р. у справі № 2а-4190/11/2670.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. поновлено провадження у справі № 5011-55/1012-2012, розгляд справ призначено на 18.07.2012р.

18.07.2012р. через канцелярію суду від Відповідача-1 надійшов відзив на позов відповідно до якого, останній заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що з позовної заяви не вбачається, що вимога встановлена ст.203 Цивільного кодексу України порушена Відповідачем-1 та Відповідачем-2 при укладенні спірного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2012р. розгляд справи було відкладено на 26.07.2012р. на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

26.07.2012р. від Позивача - Державного агентства земельних ресурсів України надійшли письмові пояснення по суті справи.

В судовому засіданні 26.07.2012р. представник прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсягу, просив суд задовольнити позов в повному обсягу.

Представник Відповідача-1 підтримав позицію викладену у відзиві на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 26.07.2012р. представники Позивача та Відповідача-2 не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками про вручення судової кореспонденції на поштових поверненнях, які містяться в матеріалах справи.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин.

Клопотання щодо фіксації судового процесу сторонами не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2004р. Київською міською радою прийнято рішення №655/2065 "Про оформлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва", відповідно до якого вирішено оформити відповідачу 2 право довгострокової оренди строком на 15 років земельними ділянками загальною площею 486,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва.

25.06.2005р. між Київською міською радою (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"(орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за змістом якого орендодавець на підставі рішення №655/2065 від 21.10.2004р. Київської міської ради за актом приймання передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку розміром 494445 кв.м в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102).

Згідно із ст.14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. При цьому, відповідно до ст.18 вказаного нормативно-правового акту чинність договору оренди землі обумовлена проведенням його державної реєстрації.

Виходячи зі змісту надпису, зробленого на останній сторінці договору оренди земельної ділянки, 25.06.2005р. спірний правочин було посвідчено державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори та зареєстровано у реєстрі за номером 2-2996.

16.01.2006р. договір від 25.06.2005р. було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.2006р. за номером №62-6-00294 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.п.2, 5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору від 25.06.2005р. недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Одночасно, приймаючи до уваги суб'єктний склад сторін спірного правочину, прокурором також повинно бути доведено факт порушення прав та законних інтересів Державного агентства земельних ресурсів України вчиненням договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р. (в редакції станом на 31.01.2012р. -дата подання до суду позовної заяви), яким затверджено положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", було визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Стаття 15 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом) закріпляла, зокрема, наступне повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин: здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Основними завданнями Держземагентства України положеннями п.3 Указу Президенту України №445/2011 від 08.04.2011р. визначено реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Державного агентства земельних ресурсів України в сфері земельних відносин входило, в тому числі, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною станом на 25.06.2005р.) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі, відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.6 зазначеного Закону України орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

За змістом ст.16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом. У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

У відповідності до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Згідно із ст.59 Закону України вказаного нормативно-правового акту Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми законодавства, підставою для набуття особою права користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п.2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Висновки про те, що однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності недійсним є нечинність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду, викладені у постанові від 11.04.2012р. Вищого господарського суду України по справі №51/465.

Як встановлено судом, постановою від 19.12.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №2а-4190/11/2670 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано рішення №655/2065 від 21.10.2004р. Київської міської ради "Про оформлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва".

Ухвалою від 07.06.2012р. Київського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", яка відповідно до п.3 резолютивної частини вказаного процесуального документу набула законної сили з моменту проголошення, залишено без задоволення, постанову від 19.12.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №2а-4190/11/2670 без змін.

За таких обставин, враховуючи, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки є відповідне рішення Київської міської ради, приймаючи до уваги, що рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004р., на підставі якого було укладено договір оренди від 25.06.2005р., скасовано та визнано нечинним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 49,4445 га., вартістю 7 224 155,36 грн., яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102), укладеного між Київською міською радою і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №62-6-00294 від 16.01.2006р.

При цьому, згідно п.2.29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

З урахуванням викладених обставин, суд зазначає, що договірні відносини між відповідачами за договором оренди земельної ділянки від 25.06.2005р. припиняються на майбутнє.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання відсутнім права користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" земельною ділянкою загальною площею 49,4445га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102), також є правомірним та обґрунтованим з урахуванням наступних обставин.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, прокурор має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими ст.152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі, шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Наразі, одним із способів захисту прав учасників відносин в сфері господарювання у відповідності до вимог ст.20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Виходячи з того, що договір оренди земельної ділянки від 25.06.2005р. є недійсним, тобто відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України не створює будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за висновками суду, у відповідача 2 відсутнє право користування земельною ділянкою загальною площею 49,4445га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102).

Одночасно, позов прокурора в частині зобов'язання Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 49,4445га, вартістю 7 224 155,36 грн., яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102), не підлягає задоволенню, враховуючи, що викладені позовні вимоги фактично заявлені в інтересах Київської міської ради, яка є відповідачем по справі, проте не позивачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України по справі №51/202.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги під час вирішення спору по суті як необґрунтовані та безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь Державного бюджету України у рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ до Київської міської ради, м.Київ, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", с.Зазим'є про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування та повернення земельної ділянки задовольнити частково.

2. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки загальною площею 49,4445га, вартістю 7 224 155,36 грн., яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102), укладений між Київською міською радою і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №62-6-00294 від 16.01.2006р.

3. Визнати відсутнім право користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" земельною ділянкою загальною площею 49,4445га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:202:0102).

4. В решті позовних вимог -відмовити.

5.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"(07415 Київська область, Броварський район, село Зазим'є, ЄДРПОУ 32831851) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 536,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Стягнути з Київської міської ради (01044 м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 536,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 26.07.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2012р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Суддя Н.І. Ягічева