Рішення № 25465912, 30.07.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2012 р. Справа № 5004/749/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Інтернафта"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо будівельна компанія "Звента"

про визнання недійсним договору поставки від 17.05.2011 рок № 17/05/11.

Суддя Черняк Л.О.

При секретарі Хомич О.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: н/з,

від відповідача: Туз С.О. -адвокат,

Оскільки представник відповідача не заявив клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81 -1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: позивач - Твариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Інтернафта"(надалі підприємство) просить суд визнати недійсним договір поставки від 17.05.2011 року №17/05/11 укладений між ТзОВ НВП "Інтернафта" та ТзОВ "Виробничо будівельна компанія "Звента".

Позовні вимоги обґрунтовано таким:

- згідно технічних умов підприємство не є виробником дизельного палива та відповідно воно не могло поставити дизельне паливо власного виробництва;

- згідно умов договору поставки ціна дизельного пального складає 4,45 грн. за 1 літр. В той же час оптова ціна на дизельне паливо в травні місяці 2011року на ринку нафтопродуктів складала в середньому 8 грн. за 1 літр. Тобто вартість 4,45 грн. -це не є ціною дизельного пального. Отже, договір поставки не містить ціни договору, що є порушенням ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, а також абзац1 ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України.

Крім того в обґрунтування позовних вимог підприємство посилається на норми чинного законодавства, зокрема: ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215, ст. ст.626,629 ЦК України, ч.1 ст. 179, ст.180 ГК України.

Позивач у судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, вимог ухвал суду від 20.06.2012р.та 10.07.2012р. не виконав, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, ухвала суду про відкладення розгляду справи від 10.07.2012 року направлена стороні на адресу зазначену в позовній заяві і по якій товариство отримало ухвалу про порушення провадження по справі від 20.06.2012 року(повідомлення про вручення поштового відправлення вх№01-29/8644/12р від 06.07.2012 року).

Представник відповідача -ТзОВ "Виробничо будівельна компанія "Звента" (надалі компанія «Звента») у відзиві та в судовому засіданні проти позову заперечив, просить в позові відмовити. Мотивуючи свою вимогу, посилається на таке.

Підписання сторонами договору поставки №17/05/11 від 17 травня 2011 року підтверджує те, що сторони досягли згоди щодо його істотних умов, уклали договір та набули взаємних прав та обов'язків за даним Договором.

Посилання позивача на ту обставину, що при укладенні договору поставки №17/05/11 від 17 травня 2011 року його сторони не досягли згоди щодо таких істотних умови договору як предмет та ціна спростовуються пунктами 1.1., 4.1 та 4.2 даного договору поставки, якими встановлено, що постачальник, в порядку та на умовах визначених даним договором, зобов'язується передати у власність покупця дизельне пальне (в подальшому - товар) у строк до 30 червня 2011 року, а ціна за одиницю товару узгоджена сторонами і встановлюється в розмірі 4,45 грн. за один літр, в тому числі ПДВ-20%. Загальна вартість договору встановлюється в розмірі 95 230,00 грн., в тому числі ПДВ - 20 %.

Доводи позивача стосовно того, що згідно технічних умов ТзОВ "Інтернафта" не є виробником дизельного пального, не заслуговують на увагу суду, оскільки оспорюваний договір поставки №17/05/11 від 17 травня 2011 року не закріплює обов'язку товариства "Інтернафта" поставити дизельне пальне власного виробництва.

Із досліджених матеріалів справи, пояснень представника відповідача суд,

встановив:

Між ТзОВ Науково-виробничим підприємством "Інтернафта" (Постачальник) та ТзОВ "Виробничо будівельна компанія «Звента»(Покупець) укладено договір поставки №17/05/11 від 17.05.2011р. Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник в порядку та на умовах визначених договором, зобов'язується передати у власність Покупця дизельне пальне (в подальшому -Товар) у строк до 30 червня 2011року, а Покупець зобов'язується прийняти Товар від Постачальника та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору; загальна кількість товару, що постачається на умовах даного договору становить 21400 літрів (п. 2.1 договору). Згідно п.4.1, 4.2 договору ціна за одиницю товару узгоджена сторонами і встановлюється в розмірі 4,45 грн. за один літр, в тому числі ПДВ -20%, загальна вартість договору встановлюється в розмірі 95230 грн., в тому числі ПДР; пунктом 9.9 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного його виконання сторонами. Договір від 17.05.2011р. підписаний представниками сторін та скріплений печатками.(а.с. 5).

Приписами ст. 180 ГК України встановлено , що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Той факт, що сторони підписали договір поставки від 17.05.2011р. стверджує про досягнення між сторонами згоди щодо ціни, предмету поставки, та набули взаємних прав та обов'язків за даним договором.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами ст. 203( загальні вимоги, додержання яких є необхідне для чинності правочину) ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Статтею. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628ЦК України).

Крім того, відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено або не випливає із суті зобов'язання Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Таким чином, враховуючи те, що вищезазначені положення договору поставки від 17.05.2011р. узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору поставки позивач не заперечував проти його умов, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору поставки №17/05/11 від 17.05.2011р. (а.с. 5), недійсним.

Крім того, позивач на вимоги ухвал суду від 20.06.2012р.та 10.07.2012р..не подав доказів (оригіналів документів) на повноваження підписання представником товариства НВП «Інтернафта»Гуменюком Б.С. позовної заяви за позовом ТзОВ Науково-виробничого підприємства "Інтернафта". В матеріалах справи є ксерокопія довіреності №2/06 від 07.06.2012р.ніким не завірена, а також в ній не зазначено про надання повноважень Гуменюку Б.С. підписувати позовні заяви.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 203, 215, 627, 628, 632, 652 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Інтернафта" про визнання недійсним договору поставки від 17.05.2011 рок № 17/05/11. -відмовити.

Суддя Л. О. Черняк

Повне рішення

складено

30.07.12