Ухвала суду № 25449653, 31.07.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22ц/0590/8425/2012 Головуючий у 1 інстанції Старовецький В. І.

Категорія 51 Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.

при секретарі Забавіній М.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Павлова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» про стягнення заборгованості з одноразової компенсації учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» (далі ПАТ «Концерн Стирол») про стягнення заборгованості з одноразової компенсації учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначав, що є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС. З квітня 1992 року по 21 квітня 1998 року він працював у відповідача. 21 квітня 1998 року йому була встановлена 2 група інвалідності, у зв'язку з чим при звільненні відповідач виплатив йому одноразову компенсацію за ушкодження здоров'я, яка передбачена ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 284,40 грн.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він, як інвалід 2 групи, має право на отримання компенсації в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, що на момент виплати складало 2 025 грн., тобто відповідач недоплатив 1 776,60 грн.

На його звернення доплатити компенсацію відповідач відмовив.

Просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену йому компенсацію в сумі 1 776,60 грн. з урахуванням відповідно до ст. 625 ЦК України індексу інфляції за період з 21 квітня 1998 року по 2011 рік та 3% річних від простроченої суми (а.с. 1-2).

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

З ПАТ «Концерн Стирол» на користь ОСОБА_1 стягнута невиплачена одноразова компенсація, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 1 776,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 51-53).

На зазначене рішення суду позивачем подана апеляційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 55-58).

Представник відповідача - ПАТ «Концерн Стирол» Павлов І.Г., який діє на підставі довіреності юридичної особи від 05 січня 2012 року № 4 (а.с. 67), в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення недоплаченої одноразової компенсації зміні з наступних підстав:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01 вересня 1994 року працював апаратником обпалення заводу СК-24 концерну «Стирол», що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 11).

Рішенням МСЕК від 21 квітня 1998 року позивача визнано інвалідом 2 групи внаслідок професійного захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 44-45).

У зв'язку із встановленою невідповідністю виконуваній роботи за станом здоров'я позивач наказом № 428к від 22 квітня 1998 року був звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 11).

При звільненні відповідач виплатив позивачу одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 284,40 грн., що був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується довідкою відповідача від 23 березня 2011 року № 126 (а.с. 8).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоплаченої одноразової компенсації, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності має право на отримання одноразової компенсації, яка складає 45 мінімальних заробітних плат на момент встановлення 2 групи інвалідності. Проте така компенсація йому виплачена в розмірі 284,40 грн., недоплата складає 1 776,60 грн.

Висновок суду щодо права позивача на отримання одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 19.12.1991 року № 2001-ХІІ) є законним та обгрунтованим.

Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону зі змінами та доповненнями станом на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності, тобто на 21 квітня 1998 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується в таких розмірах: інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).

Виходячи з вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв'язку із встановленням позивачу 21 квітня 1998 року 2 групи інвалідності він мав право на отримання одноразової компенсації в розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Згідно ст. 2 Закону України від 24.12.1997 року № 780/97-ВР «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 1998 року був встановлений в розмірі 45 гривень, а з 1 липня 1998 року - 55 гривень.

Тобто, позивач мав отримати компенсацію в розмірі 2 025 грн. (45 грн. х 45).

Відповідно до п. 24 «Порядку зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 року № 396, в редакції, що діяла станом на час встановлення позивачу групи інвалідності, виплата допомоги і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», працюючим громадянам провадилася підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами, в яких громадяни працюють, навчаються або несуть службу.

Діючи відповідно до п. 24 зазначеного Порядку відповідачем в травні 1998 року позивачу, як працюючому громадянину, була виплачена одноразова компенсація в розмірі 284,40 грн., що визнається відповідачем та підтверджується його довідкою № 126 від 23 березня 2011 року (а.с. 8).

Тобто, одноразова компенсація позивачу була виплачена в розмірі, визначеному не ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно п. 1 якої учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам II групи був встановлений розмір одноразової компенсації - 28 440 тис. карбованців.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 року N 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 цього Закону встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.

Законом України від 30.12.1997 року № 796/97-ВР «Про Державний бюджет України на 1998 рік» Кабінету Міністрів України не надавалося право встановлювати в абсолютних цифрах розмір компенсацій, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та значно звужує права позивача на отримання соціальних виплат у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

При цьому надання законодавцем відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Саме такі роз'яснення містяться в п. 5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 4 «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»», згідно якого «Вихідним критерієм нарахування одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, визначеної статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»», є мінімальна заробітна плата, розмір якої визначається на момент виплати.

Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 20 квітня 2007 року № 649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено розміри компенсацій за шкоду, заподіяну здоров'ю, в абсолютних сумах.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають положення статті 48 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням їх дії у часі, а саме: з 20 червня 1996 року до 31 грудня 2005 року, з 9 липня до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 23 липня 2011 року».

Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Проте задовольняючи позовні вимоги в розмірі 1 776,60 грн., суд не перевірив розмір недоплати компенсації позивачу та не врахував, що розмір недоплати складає не 1 776,60 грн., а 1 740,60 грн. (2 025 - 284,40).

Невідповідність висновків суду першої інстанції щодо розміру недоплати одноразової компенсації відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в цій частині, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена одноразова компенсація в розмір 1 740,60 грн.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до п. 3 частини 1 ст. 268 ЦК України 2004 року на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, позовна давність не поширюється.

Спір щодо доплати одноразової компенсації є вимогою про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Посилання відповідача на те, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року, а ЦК УРСР 1963 року не містив норми про непоширення позовної давності на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Саме до таких інших вимог, на які не поширюється позовна давність, судова практика і до 01 січня 2004 року відносила вимоги про відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Крім того, вимоги позивача ОСОБА_1 випливають з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав позовна давність також не поширюється.

Посилання відповідача на вимоги ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду, не спростовують висновків суду, оскільки до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються.

Відповідно до п. 31 «Порядку зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 року № 396, в редакції, що діяла на час виплати позивачу відповідачем компенсації, підприємства, установи та організації, зазначені в пунктах 24-26 цього Порядку, виплату допомоги і компенсацій здійснюють за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх за рахунок коштів Фонду за поданням органам Державного казначейства розрахунків витрат протягом двох тижнів від дня проведення виплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, не впливають на висновки суду, оскільки питання щодо відшкодування відповідачу витрат на виплату одноразової компенсації виходить за межі предмету позову по цій справі.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення недоплати компенсації з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, суд першої інстанції виходив з того, що такі не ґрунтуються на законі.

Будь-які доводи щодо цієї частини рішення в апеляційній скарзі відповідача відсутні.

Позивачем рішення суду, в тому числі і в цій частині, не оскаржено.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи зазначене, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає зміні, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена одноразова компенсація в розмірі 1 740,60 грн. В решті рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

З позовною заявою позивач звернувся до суду 15 грудня 2011 року.

Згідно ст. 22 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2011 року складала 941 грн., тобто мінімальний розмір судового збору з майнових вимог складав 188,20 грн.

Позивачем судовий збір з позовної заяви не сплачувався відповідно до п. 9 частини 1 ст. 9 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», як інвалідом 2 групи.

Зміна апеляційним судом розміру задоволених позовних вимог, не впливає на розмір судового збору, який визначений судом першої інстанції (188,20 грн.), оскільки такий складає мінімальний розмір (1 740,60 х 1% = 17,41 грн., але не менш 188,20 грн.), та відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої одноразової компенсації в розмірі 1 776,60 грн. змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» (код ЄДРПОУ 05761614, юридична адреса - Донецька область м. Горлівка вул. Горлівської дивізії,10) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоплачену одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 1 740 (одна тисяча сімсот сорок) гривень 60 коп.

В решті рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Ф.С. Шигірт