Рішення № 25448963, 10.05.2012, Господарський суд Полтавської області

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

10.05.2012р. Справа №18/396/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтекс груп", вул.Героїв праці, буд.12, кв.26, м.Харків,61168

до Приватного підприємства " Теспо-Л", вул.9 січня, буд.19, м.Полтава, 36019

про стягнення 35078,69 грн.

Суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Жавдан Т.С.

Представники сторін:

від позивача: Вегієв Р.С. дов. б/н від 23.02.2012 року

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 35078,69 грн. згідно усного договору від 06.09.2010 року, із яких: основний борг - 27200,00 грн., пеня - 5324,87 грн., 3% річних - 1030,62 грн., інфляційні нарахування - 1523,20 грн., а також судовий збір - 1609,50 грн. та заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 5897д від 03.05.2012 року канцелярії суду) до суми боргу 30175,60 грн. згідно усного договору від 06.09.2010 року, із яких: основний борг - 27200,00 грн., 3% річних - 1180,40 грн., інфляційні нарахування - 1795,20грн., а також судовий збір - 1609,50 грн.

20.03.2012 року за вхідним № 3995д(канцелярії суду) представник позивача, Г.А.Литовський на виконання вимог п.4 ухвали суду від 05.03.2012 року надав додаткові документи. Суд надані документи прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Відповідач наданими йому процесуальними правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, не скористався, свого представника в судове засідання в друге не направив, вимог п.4 ухвали суду від 05.03.2012 року не виконав, відзив на позовну заяву не надав.

Оскільки сторони не подали в повному обсязі витребувані господарським судом Полтавської області матеріали та докази, а також закінченням двохмісячного строку розгляду спору, встановленого ч. 1 ст. 69 ГПК України, суд ухвалою від 22.03.2012 року продовжив строк вирішення спору на 15 днів на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України.

03.05.2012 року за вхідним № 5897д(канцелярії суду) директор ТОВ "Інтекс Груп" надав заяву (клопотання) про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Суд надане клопотання з додатками прийняв до розгляд та долучив до матеріалів справи.

10.05.2012 року за вхідним № 6157д(канцелярії суду) представник позивача, Вегієв Р.С. надав заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення пені в сумі - 5324,87 грн. Суд надане клопотання прийняв до розгляду та задовольнив , долучив його до матеріалів справи.

З огляду на вищевикладене, та достатністю документальних доказів в матеріалах справи для її розгляду по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Між товариством з обмеженою в "ІНТЕКС ГРУП" (далі —ТОВ "ІНТЕКС ГРУП", Позивач) та приватним підприємством "ТЕСПО-Л" (далі —ПП "ТЕСПО-Л" , Відповідач) було укладено договір від 06 вересня 2010р. поставки в усній формі

.

За договором ТОВ "ІНТЕКС ГРУП" зобов'язувався поставити ПП "ТЕСПО-Л" товар - рівнемір Deltapilot М FМВ50 FМВ50-2АН9/101 у кількості 4 одиниці, а Відповідач прийняти та сплатити за отриманий товар.

Відповідно до наданого Позивачем рахунку на оплату №255 від 06 вересня 2010р. загальна вартість поставленого товару склала 54 400,00 грн. (у тому числі ПДВ в матеріалах справи) Дана сума узгоджена із Відповідачем, що також підтверджується видатковою накладною №139 від 15 листопада 2010р. (копія в матеріалах справи) виданої Відповідачу під підпис та скріпленої печаткою обох сторін. Видання видаткової накладної підтверджується також реєстром виданих видаткових накладних (копія в матеріалах справи).

Згідно домовленностей між сторонами розрахунки за товар мали відбутись на умовах 50% передплати та 50% по факту поставки протягом 5 днів.

13.10.2010р. Позивач отримав передплату у розмірі 27 200,00 грн., що підтверджується копією виписки з банку ( в матеріалах справи). 15.11.2010р. відповідно до домовленості Відповідачу був поставлений товар.

Поставка здійснювалась за рахунок Позивача, який скористався послугами перевізника, що підтверджується копією накладної на вантаж.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №139 від 15 листопада 2010р. виданої Відповідачу під підпис та скріпленої печаткою обох сторін та довіреністю №70 від 15.11.2010р. виданої Відповідачем довіреній особі на отримання цінностей (товару) за рахунком №255 від 06 вересня 2010р.

Відповідно до реєстру податкових накладних Позивач видав Відповідачу податкову накладну №176 від 15.11.2010р. за подією поставки товару.

За домовленістю сторін Відповідач повинен сплатити за поставлений товар протягом п'яти днів, не пізніше ніж 20 листопада 2010р. Взяті зобов"язання Відповідач не виконав, оплату за поставлений товар не здійснив, в судові засідання не з"явився та доказів розрахунку за поставлений товар суду не надав.

Неодноразові звернення Позивача сплатити кошти за поставлений товар, залишені Відповідачем без реагування.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар.

Враховуючи вищевикладене вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 27 200,00грн. є обґрунтованою та правомірною.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Отже, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Враховуючи те, що відносини у сторін виникли з усної домовленості, договір у формі єдиного документа не укладався, то вимога про стягнення пені в розмірі 5 324,87 грн. є не обґрунтованою а отже задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 030,62 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 532,20 грн. слід зазначити наступне:

Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати поставленого товару встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та трьох процентів річних є обґрунтованими.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом / статті 43 ГПК України.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення яким позовні вимоги задоволено частково.

Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 38, 43, 44 - 45, 47і, 49, 69, 75,77,78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження в частині стягнення пені в сумі 5324,87 грн.

3.Стягнути з Приватного підприємства " Теспо-Л", код ЄДРПОУ 36396520 (вул.9 січня, буд.19, м.Полтава, 36019; п/р 26003001045344 в ВАТ КБ "Хрещатик", м.Полтава, МФО 300670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтекс груп", код ЄДРПОУ 36371459 (вул.Героїв праці, буд.12, кв.26, м.Харків, 61168; п/р 26007172155 в АППБ "РайффайзенБанк Аваль",м.Київ, МФО 380805) борг 30175,60 грн. згідно усного договору від 06.09.2010 року, із яких: основний борг - 27200,00 грн., 3% річних - 1180,40 грн., інфляційні нарахування - 1795,20 грн., а також судовий збір в розмірі 1609,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення буде складено 16.05.2012 р.

Суддя Іваницький О.Т.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.