Рішення № 25448337, 24.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/7113-2012

24.07.12

За позовом

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

до

Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

про

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 12.149,00 грн.

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача:

Балдук А. О., за довіреністю,

від відповідача:

Крашеніннікова М. І., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 12.149,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 12.149,00 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/7113-2012 та призначено до розгляду на 18.06.2012.

Ухвалою суду від 18.06.2012 розгляд справи було відкладено на 03.07.2012 в зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази.

Ухвалою суду від 03.07.2012 розгляд справи було відкладено на 10.07.2012 в зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази.

У судовому засіданні, що відбулося 10.07.2012 було оголошено перерву до 16.07.2012.

Ухвалою суду від 16.07.2012 розгляд справи було відкладено на 23.07.2012 в зв’язку з неявкою представників сторін.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнав частково у розмірі 6.447,63 грн., проти задоволення решти позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність підтвердження здійснення відшкодування на суму 5.701,27 грн.

У судовому засіданні 24.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО»(далі –позивач) та Когіним Андрієм Валерійовичем (далі –страхувальник) 27.05.2009 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 062578-02-15-01 (далі –Договір) за яким було застраховано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer»державний номер ВЕ 5976 АН.

В місті Миколаїв 17.02.2010 на вул. Пушкінська сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer»державний номер ВЕ 5976 АН, який застраховано на підставі Договору та перебував під його керуванням та транспортного засобу марки «DAF 95 XF 430», д.н. СА 3428 АР, який належить на праві власності Лут Анатолію Павловичу та перебував під керуванням Верщінського Михайла Йосиповича.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Mitsubishi Lancer»державний номер ВЕ 5976 АН, який застраховано на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 062578-02-15-01 від 27.05.2009.

Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 12.04.2010 у справі № 3-946/10 Верещінського Михайла Йосиповича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 350,00 грн. Законність керування транспортним засобом марки «DAF 95 XF 430», д.н. СА 3428 АР громадянином Верещінським М.Й. підтверджується листом Управління Державної автомобільної інспекції управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області № 9/1146 (копія відповіді знаходиться в матеріалах справи).

З метою визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Mitsubishi Lancer»державний номер ВЕ 5976 АН, позивач замовив звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Згідно зі звітом № 15 від 28.02.2010 вартість матеріального збитку в результаті ДТП з урахування коефіцієнту фізичного зносу, становить 12.438,67 грн. Зазначена вартість матеріального збитку підтверджується також калькуляцією системи «Audatex»№ В15 від 27.02.2010.

Судом установлено, що позивач відповідно до страхового акту № 2013-02 від 25.05.2010 та на підставі заяви страхувальника від 17.02.2010, виплатив страхове відшкодування у розмірі 6.477,63 грн. про що свідчить платіжне доручення № 6140 від 25.05.2010. Іншу частину страхової виплати у розмірі 5.701,27 грн. було здійснено позивачем відповідно до умов Договору (п. 12.11), яким передбачено право позивача утримати суму несплаченої частини страхового платежу з суми страхового відшкодування, якщо на момент виплати страхового відшкодування страховий платіж за договором сплачений страхувальником не повністю. На підтвердження укладання між страхувальником та позивачем нового Договору страхування позивачем надано до суду заяву Когіна Андрія Валерійовича відповідно до якої, останній просить зарахувати суму страхового відшкодування у розмірі 5.701,27 грн. в рахунок оплати за новим Договором страхування та копію нового Договору страхування від 16.04.2010 № 093633-02-15-01. Таким чином, зарахування частини страхового відшкодування в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу, відповідає вимогам чинного законодавства та є способом припинення зобов’язання поряд з його виконанням (такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 13.07.2011 у справі № 22/75).

Наведеним спростовуються доводи відповідача викладені у викладені у відзиві на позовну заяву стосовно відсутності підтвердження здійснення позивачем страхового відшкодування на суму 5.701,27 грн.

Транспортний засіб марки «DAF 95 XF 430», д.н. СА 3428 АР, який належить на праві власності Лут Анатолію Павловичу та перебував під керуванням Верщінського Михайла Йосиповича, застраховано у відповідача згідно полісу № ВВ/9356002, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ, що знаходиться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 3287 від 30.05.2011 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12.149,00 грн. Проте у відповідь на звернення позивача відповідач послався на неможливість такої виплати.

Судом встановлено, що станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідачем виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено.

Згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом установлено, що транспортний засіб марки «DAF 95 XF 430», д.н. СА 3428 АР, який належить на праві власності Лут Анатолію Павловичу та перебував під керуванням Верщінського Михайла Йосиповича, застраховано у відповідача згідно полісу № ВВ/9356002, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов’язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, особами, відповідальним за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про страхування»франшиза –це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»).

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/9356002, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну 25.500,00 грн., розмір франшизи становить 0 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування.

Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній, відповідно до статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»повинен відшкодувати їх у межах встановлених лімітів. Розмір відповідальності відповідача з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»з урахуванням ліміту відповідальності у розмірі 25.000,00 грн. та за мінусом франшизи 0,00 грн. відповідно до полісу № АА/2046317, складає 12.149,00 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»(04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»(83001, Донецька область, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, код ЄДРПОУ 31650052) страхове відшкодування в розмірі 12.149 (дванадцять тисяч сто сорок дев’ять) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.07.2012.

Суддя Ониськів О.М.