Рішення № 25446874, 31.07.2012, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2011/8370/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2012

25 липня 2012 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді -Штих Т.В.

секретаря - Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання умов договору недійсними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання умов договору недійсними.

13.06.2012 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила ще й зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на ті обставини, що між нею і ПАТ «Укрсоцбанк»ЄДРПОУ 00039019 Київ, вул. Ковпака, 29 в особі Привокзальної філії 07.04.2008 р. було укладено договір № 837/18-27/36/8-176, цільове призначення якого споживче кредитування для фінансування будівництва за договором з ТОВ «Моноліт»будівельний альянс»від 09.01.2008 р. № 115. За договором кредиту нею по меморіальному ордеру № 6 від 07.04.2008 р. отримані кошти у кредит в розмірі 691 951,00 грн. у безготівковій формі, які були перераховані на користь Третьої особи.

В забезпечення вимог кредитора 07.04.2008 р. було укладено договір поруки № 837/17-27/36/8-029 і іпотечний договір № 837/19-27/36/8-092.

За всіма ознаками договір від 07.04.2008 р. № 837/18-27/36/8-176 є договором споживчого кредитування.

Позивачка зазначає, що в договорах суттєво порушене її право на судовий захист, так як відповідно до умов договору правові питання вирішуються виключно третейським судом. Позивачка з цим не погоджується, тому звернулась до суду.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог. Представник відповідача надав заперечення на позовні вимоги та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що необхідно частково задовольнити.

Судом встановлено, що між позивачкою і ПАТ «Укрсоцбанк»ЄДРПОУ 00039019 Київ, вул. Ковпака, 29 в особі Привокзальної філії 07.04.2008 р. було укладено договір № 837/18-27/36/8-176, цільове призначення якого споживче кредитування для фінансування будівництва за договором з ТОВ «Моноліт»будівельний альянс»від 09.01.2008 р. № 115. За договором кредиту нею по меморіальному ордеру № 6 від 07.04.2008 р. отримані кошти у кредит в розмірі 691 951,00 гривен у безготівковій формі, які були перераховані на користь Третьої особи.

В забезпечення вимог кредитора 07.04.2008 р. було укладено договір поруки № 837/17-27/36/8-029 і іпотечний договір № 837/19-27/36/8-092.

За всіма ознаками договір від 07.04.2008 р. № 837/18-27/36/8-176 є договором споживчого кредитування.

Статтями 10,11,60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються,я к на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти кредит позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України "Про фінансові послуги а державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001року N 2664-III.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону № 1023 споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

У відповідності до п. 19 ст. 1 ЗУ № 1023 продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

П. 5. ст. 11 ЗУ № 1023 передбачає, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 6 Договору кредитування передбачено, що всі спори вирішуються між сторонами шляхом переговорів, а у разі неможливості їх вирішення шляхом переговорів сторони домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Згідно з Конституцією Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і проти правних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64).

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому вищевказаним Законом випадках і порядку) та судовий захист. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин -це вид недержавної юрисдикційної діяльності й не є здійсненням правосуддя Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні ви знається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3,15 ЦК, статей 1, 3, 4 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.

Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про третейській суди»третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Об'єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Визначення у п. 6.2 Договору черговості окремих суддів Третейського суду, які повинні розглядати спір між сторонами, що виключає принцип випадковості розподілу справ, створення суду суб'єктами підприємницької діяльності -українськими банками, за кошти банків, не дає необхідних гарантій, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву стосовно безсторонності та незалежності третейського суду.

Тому третейський суд - недержавний орган, який виявляє будь-який сумнів в об'єктивності та неупередженості не лише законності самого існування такого суду, а й складу суддів, не може вважатися судом встановленим законом відносно цивільних спорів у розумінні ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, розгляд справи третейським судом при Асоціації українських банків на умовах п. 6.2. Договору щодо визначення кількості суддів третейського суду із зазначенням їх прізвищ, черговості розгляду справи цими суддями і саме створення Третейського суду при Асоціації українських банків за кошти банків, який не може бути повністю неупередженим при розгляді спорів з фізичними особами -споживачами послуг Банку, обмеження можливості позивачки захищатися в суді загальної юрисдикції - за місцем проживання у м. Харкові, а не за місцем знаходження Банку -у м. Києві, що тягне значні витрати -перешкоджає неупередженому розгляду справи, а від так є підставою для того, щоб вважати умови третейського розгляду несправедливою умовою договору.

Згідно п. 5 Положення про постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків (із змінами), зареєстрованого Міністерством юстиції України Свідоцтво № 007-2005 "21" червня 2005 р., затвердженого рішенням Ради Асоціації українських банків від 22.04.2005р. протокол № 2 із змінами, затвердженими рішенням Ради Асоціації українських банків від 31.10.2008 р. протокол № 6, за даними, розміщеними на сайті АУБ, Третейський суд складається з Голови Третейського суду, заступників, третейських суддів та Секретаріату. Кількісний та персональний склад Третейського суду затверджується Радою Асоціації українських банків.

Згідно приписів ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди» встановлено, що якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. В п. 6.2. Договору не встановлено будь-яких умов, щодо невикористання регламенту третейського суду, але позивачці, як стороні договору регламент не надавався, що згідно ч. 7 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди»тягне за собою недійсність цієї угоди. Також не відповідає вимогам закону те, що в п. 6.2. Договору не дотримано вимог ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди», а саме третейська угода має містити зокрема відомості про предмет спору, але не містить його.

В зв'язку з прийняттям Закону України від 3 лютого 2011 року „Про внесення зміни до ст. 6 Закону України „Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам", який набрав чинності 11 березня 2011 року, третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Отже п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ „Про третейські суди" також виключає можливість здійснення правосуддя третейськими судами у спорах за участю споживачів послуг банку.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених вказаною нормою є визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положенням ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже ст. 6 Договору не направлена на реальне настання правових наслідків, що нею обумовлені, що тягне за собою визнання її недійсної згідно приписам ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

При таких обставинах суд вважає вимоги щодо визнання статті 6 договору недійсною мотивованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимоги щоб примусити ПАТ «Укрсоцбанк»виконати свій обов'язок, передбачений п. 3.3.1 договору № 837/17-27/36/8-029 від 07.04.2008 р. в натурі і повідомити ТОВ «Моноліт»будівельний альянс»про невиконання позивачкою, як позичальником обов'язків за кредитним договором. Визнати бездіяльність Відповідача щодо не здійснення ним своїх прав на заявлення вимог до ТОВ «Моноліт»будівельний альянс»відносно стягнення боргу за солідарними зобов'язаннями по договору № 837/18-27/36/8-176 від 07.04.2008 р. недобросовісним і нерозумним здійсненням своїх прав і зобов'язати ПАТ «Укрсоцбанк»припинити зловживання своїм правом, щодо цього. Заборонити Відповідачу зловживати своїм правом на вчинення будь яких дій щодо стягнення з мене сум за кредитним договором № 837/18-27/36/8-176 від 07.04.2008 р. до часу звернення з боку ПАТ «Укрсоцбанк»стягнення на предмет іпотеки є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що суд не може втручатися в господарську діяльність суб'єкту господарювання та зобов'язувати його виконувати забаганки позивачки. Крім того позивачка ставить позовні вимоги так, що вони зачіпають інтереси ТОВ «Моноліт», хоча до участі у справі ТОВ «Моноліт»не залучає. Суд зазначає, що позивачка не позбавлена можливості сама повідомити відповідним чином ТООВ «Моноліт» про невиконання умов кредитного договору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10,11,60,88, 212-216, 218 ЦПК України, ст.ст.1,3,8,21,22,55,64 Конституції України, ст.ст.3,15,16,203,215,217 ЦК України, Законом України «Про третейські суди», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання умов договору недійсними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати недійсною статтю 6 договору кредиту № 837\18-27\36\8-176 від 07.04.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк».

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк»на користь держави судовий збір в сумі 107 гривен 30 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Головуючий суддя: Штих Т.В.