Ухвала суду № 25441906, 26.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2012 р. м. Київ К-5024/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.05.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009

у справі № 2а-7699/08/4

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Клімат»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Кравченка А.П.,

відповідача -не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.05.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009, уточнені позовні вимоги Товариства задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.04.2008 № 0004792301/0, від 17.06.2008 № 0004792301/1, від 31.10.2008 № 0004792301/2 та від 21.11.2008 № 0004792301/3 з посиланням на правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними його постачальниками.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про незаконне формування Товариством даних податкового обліку на підставі податкових накладних, які містять недостовірні відомості, а відтак не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 20.03.2008 № 1998/23-2/32606457. За наслідками цієї перевірки на підставі висновку про порушення Товариством підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 963 166,50 грн. (у тому числі 642 111 грн. за основним платежем та 321 055,50 грн. за штрафними санкціями) (з урахуванням результатів розгляду скарг позивача у процедурі адміністративного оскарження) за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції об'єктивно задовольнив заявлені вимоги платника, а суд апеляційної інстанції -залишив ухвалене у справі рішення без змін.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом підпункту 7.2.1 пункту 7.2. цієї ж статті Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 названого Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Оскільки віднесення сум ПДВ до податкового кредиту спрямовано на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ, то формування податкового кредиту у відповідності з наведеними законодавчими положення має бути доведене платником шляхом подання документів, передбачених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому документи, на які посилається платник на підтвердження виконання цього обов'язку, повинні відповідати законодавчо встановленим вимогам та достовірно свідчити про обставини, з якими податкове законодавство України пов'язує наслідки у податковому обліку платника.

Обов'язок зі складення податкових накладних, які слугують підтвердженням права на податковий кредит платника -покупця товарів, та відображення у них відомостей, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом наведених вимог при оформленні необхідних документів підстави для висновку про недостовірність відомостей, що містяться у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини на підтвердження того, що платник знав або повинен був бути обізнаним про зазначення продавцем неправдивих або протирічливих даних.

За відсутності доказів невиконання господарських операцій, якими обумовлюється виникнення у платника права на податкову вигоду, висновок про те, що платник був обізнаний про недостовірність відомостей, які містяться у податкових накладних, може бути зроблений за наслідками оцінки у сукупності обставин, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.

Про необґрунтованість податкової вигоду, зокрема, можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для вчинення дій, що становлять зміст господарської операції.

У розглядуваній справі підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Росстрой»(далі -ТОВ «Росстрой») та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТБК-МСВ»(далі -ТОВ «ТБК-МСВ») став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених цими контрагентами.

На обґрунтування своєї позиції податкових орган послався на результати здійснених ним заходів податкового контролю, в ході яких встановлено, що вказані підприємства відсутні за місцем реєстрації, а підписи уповноважених осіб на податкових накладних не співпадають з фактичними підписами директора ТОВ «Росстрой»Мірошниченка С.В. та директора ТОВ «ТБК-МСВ»Костромітіна Ю.О.

Наведені обставини було розцінено ДПІ як такі, що виключають право позивача на податкову вигоду.

Втім, як було встановлено судами, на час здійснення спірних операцій ТОВ «Росстрой»та ТОВ «ТБК-МСВ»були зареєстровані в установленому законом порядку, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та перебували на податковому обліку. Оскільки в Єдиному державному реєстрі особи, які підписували податкові накладні від імені названих контрагентів, значились як керівники цих підприємств, а будь-які зміни до Реєстру відносно цих осіб не вносилися, то ДПІ не доведено факту обізнаності Товариства про підписання наданих йому податкових накладних невстановленими представниками контрагентів. При цьому слід зазначити, що пояснення від директора ТОВ «Росстрой» Мірошниченка С.В. та від директора ТОВ «ТБК-МСВ»Костромітіна Ю.О. в ході перевірки ДПІ отримані не були; почеркознавча експертиза підписів на спірних податкових накладних також не проводилась. Натомість у поясненнях, наданих у ході розгляду справи, Мірошниченко С.В. підтвердив, що всі первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання операцій з поставки товарів позивачеві, від імені ТОВ «Росстрой»були підписані ним особисто як директором цього підприємства.

В процесі вирішення даного спору на підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Росстрой»та з ТОВ «ТБК-МСВ»позивач надав необхідні первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні тощо).

А відтак, оцінюючи наведені доводи податкового органу, суди обґрунтовано виходили з того, що за відсутності доказів на підтвердження невиконання господарських операцій та узгодженості дій платника та його контрагентів, спрямованих на штучне створення умов для виникнення податкової вигоди, обізнаності Товариства відносно допущених його постачальниками порушень чинного законодавства, обставини, на які посилається ДПІ, самі по собі не можуть бути розцінені як підстави для позбавлення позивача права на податкову вигоду.

Твердження ДПІ, викладені у касаційній скарзі, є обґрунтуванням позиції відповідача у справі та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а спрямовані на переоцінку фактичних обставин зі спору, що перебуває поза межами перегляду справи касаційним судом.

З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.05.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 у справі № 2а-7699/08/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак С.Е. Острович

Суддя М.І. Костенко