Постанова № 25440501, 26.07.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4596/12

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Супрун Є.Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій неправомірними, бездіяльності протиправною, скасування постанови та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.06.2012 р. №32859285 неправомірними, бездіяльності щодо невиконання виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом №2-а-1539/2008 від 17.10.2008 р. протиправною, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.06.2012 р. №32859285 та стягнення коштів у сумі 8 448,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що при виконанні судового рішення у виконавчому провадженні №32859285 та при винесенні постанови від 27.06.2012 р. про закінчення виконавчого провадження відповідач не виконав усіх обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, чим позбавив його права на повторне пред'явлення виконавчого листа до виконання. Крім того відповідач виніс оскаржувану постанову на підставі розрахунку Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 08.06.2012 р. №2605/12-767 та листа Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 11.06.2012 р. №2609 щодо перерахування та виділення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 в сумі 2 140,65 грн., тоді як вказана особа не має ніякого відношення до виконавчого провадження №32859285.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, місце та дату розгляду справи.

За таких обставин з урахуванням приписів ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини в адміністративній справі, оцінивши надані докази, дійшов наступних висновків.

Із матеріалів справи слідує, що 27.06.2012 р. державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області під час виконання виконавчого листа №2-а-1539/2008 р., виданого 17.10.2008 р. Полтавським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Личаківського відділу соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради зробити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік та здійснення виплати цих коштів в розмірі 3 448,00 грн., було винесено постанову ВП №32859285 про закінчення виконавчого провадження.

Вказаною постановою встановлено, що у відповідь на постанову держаного виконавця про відкриття виконавчого провадження Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради повідомив, що на виконання вимог державного виконавця боржником здійснено розрахунок (нарахування) заборгованості, розмір якої становить 2 140,65 грн. та скеровано лист до Головного управління соціального захисту населення про виділення бюджетних коштів для подальшої виплати цих коштів стягувачу. У зв'язку з цим державним виконавцем було встановлено, що боржник рішення суду не виконав з поважних причин через відсутність бюджетного фінансування, а відтак застосування до нього заходів передбачених ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" визнав безпідставним.

На підставі зазначеного державним виконавцем 27.06.2012 р. винесено постанову, якою виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-1539/2008 р., виданого 17.10.2008 р. Полтавським окружним адміністративним судом, закінчено.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною п'ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 38 рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 р. по справі "Жовнер проти України" державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь-якими доказами. Більш того, лист боржника щодо здійснення розрахунку (нарахування) заборгованості в розмірі 2 140,65 грн. стосується зовсім іншого стягувача по іншому виконавчому провадженню. Вказане підтверджується матеріалами справи, а саме - листом Департаменту гуманітарної політики Управління соціального захисту Шевченківського відділу соціального захисту Львівської міської ради від 08.06.2012 р. №2605/12-767 (а.с.6), яким здійснено розрахунок недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 у розмірі 2 140,65 грн. та листом Департаменту гуманітарної політики Управління соціального захисту Львівської міської ради від 11.06.2012 р. №2609 вих.№2229 (а.с.6), яким зазначено, що на виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження (ВП №32884217) щодо зобов'язання Шевченківського відділу соціального захисту нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., в розмірі передбаченому ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", тобто у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років боржником здійснено розрахунок (нарахування) заборгованості розмір якої становить 2 140,65 грн.

Крім того, суд зазначає, що відповідно пунктів 29, 30, 31 рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.2006 р. по справі "Васильєв проти України", виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону "Про Державний бюджет". Відповідно, навіть за умови, що національні суди змогли би прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати за своєю власною ініціативою інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Статтею 50 Закону №606-XIV передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Враховуючи вказані положення Закону, позивач внаслідок винесення постанови про закінчення виконавчого провадження позбавляється права повторно пред'явити виконавчий лист № 2-а-1539/2008 р. до виконання.

Таким чином закінчення виконавчого провадження №32859285 є фактично відмовою у виконанні відповідного судового рішення, що свідчить про його неправомірність.

Крім того суд звертає увагу, що статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Проте, відповідачем не надано доказів звернення до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень по справі №2-а-1539/2008.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що державним виконавцем не вжито усіх дій, передбачених чинним законодавством для забезпечення виконання судового рішення, натомість безпідставно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.

Отже, постанова від 27.06.2012 р. про закінчення виконавчого провадження №332859285 не ґрунтується на вимогах Закону України "Про виконавче провадження", є передчасною, а тому позовні вимоги про її скасування є обґрунтованими.

Зважаючи на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження є правовим актом індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця від 27.06.2012 р. про закінчення виконавчого провадження №332859285.

Стосовно позовних вимог щодо визнання неправомірними дій державного виконавця, пов'язаних з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, то суд виходить з того, що правові наслідки для позивача створює саме постанова державного виконавця, як рішення суб'єкта владних повноважень. Окремих дій, крім винесення постанови, які б порушували права позивача, судом не встановлено.

За таких обставин позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Так само не підлягає задоволенню й вимога про стягнення збитків (матеріальної шкоди) в розмірі 3 448,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн., що, на думку позивача, завдана відповідачем внаслідок бездіяльності, некомпетентності внаслідок винесення протиправної постанови від 27.06.2012 р. №332859285.

Так, частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування матеріальної та моральної шкоди, слід виходити з вимог статей 1166 та 1167 Цивільного кодексу України, якими визначені підстави відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду. За змістом зазначених норм майнова та моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювана; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, як і не обґрунтовано розмір заявлених вимог, а судом причинного зв'язку між такою шкодою та винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження не встановлено, то в цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.

Надаючи правову оцінку вимозі про зобов'язання Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення по даній справі суд виходить з положень статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином вирішення питання про наявність чи відсутність обставин, що є підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, є прерогативою адміністративного суду, незалежно від наявності чи відсутності клопотань осіб, які беруть участь у справі.

За наслідками вивчення матеріалів справи суд не знаходить доцільності застосування заходів судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про закінчення виконавчого провадження від 27 червня 2012 року №32859285 визнати протиправною та скасувати.

В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.Б. Супрун