Постанова № 25439999, 16.07.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2012 р. № 2а-5127/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.

секретаря судового засідання Гіщинська С.Я.

за участі представників

позивача Монастирського О.Я.

відповідача Кохана А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзингова Компанія" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення відповідача від 05 квітня 2012 року №0001122320 про нарахування податку на додану вартість в сумі 460 310,75 грн., в т.ч. основний платіж -364 881,00 грн., штрафні санкції - 41 429,75 грн. та №0001112320 про нарахування податку на прибуток в сумі 490 681,00 грн., в т.ч. основний платіж -439 969,00 грн., штрафні санкції -50 712 грн.

Посилається на те, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі акту перевірки від 22.03.2012 року №30/23-2/33711771 про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2011 рік. Перевіркою встановлено завищення валових витрат в сумі 1 807 210,00 грн., що призвело до недоїмки з податку на прибуток на суму 439 969,00 грн. та завищення податкового кредиту задекларованого в сумі 3 168 966,00 грн., що призвело до недоїмки з податку на додану вартість на суму 364 881,00 грн. Не погоджується з висновками податкового органу, які викладені в акті перевірки, так як вони не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки базуються лише на даних податкової перевірки його контрагентів, а позивачем господарські операції реально виконувались, що підтверджується належним чином складеними первинними документами. Тому вважає, що позов слід задоволити.

Відповідачем подано заперечення проти позову, в якому зазначає, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова 22.03.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Єдина Мерчендайзингова Компанія" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.03.2008 року по 31.12.2011 року, на підставі якої було складено акт перевірки №30/23-2/33711771. За результатами даного акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2012 року №0001122320 та №0001112320 на загальну суму 950 991,75 грн. Вказує на те, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу з підстав безтоварності операцій з контрагентами ТОВ ТКФ «Адамант», ПП «Ремус-Топ», ТОВ «Марк Торг Ультра», ПП «Ново-Ком», ТОВ «Оріал», у зв'язку з чим позивачем було завищено валові витрати та податковий кредит. Свої висновки обґрунтовує тим, що згідно баз даних ДПА та відомостей з відповідних податкових інспекцій за їх місцезнаходженням в контрагентів платника відсутні трудові та матеріальні ресурси, необхідні для виконання робіт, а також вони відсутні за місцезнаходженням, що приводить до висновків про відсутність господарських операцій. Також відповідач зазначає, що згідно даних податкової звітності контрагентів, встановлено відсутність придбання товарів, послуг третіх осіб, що в свою чергу, унеможливлює надання послуг контрагентами за замовленням ТзОВ "Єдина Мерчендайзингова Компанія". Тому просить в позові відмовити.

Представник позивача, в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав, посилається на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмовому запереченні проти позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

На підставі направлень від 10.02.2012 року №23-2/74, №230-2/75, №24/971, №23-2/76, виданих Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзингова Компанія»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2008 року по 31.12.2011 рік, за результатами якої складено акт від 22.03.2012 року за №30/23-2/33711771.

Як вбачається з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем порушено вимоги п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами і доповненнями) та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями).

Відповідач на підтвердження обґрунтованості висновків перевірки та правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилається на те, що перевіркою встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 439 969,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 року на суму 20 201,00 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 41 190,00 грн., за 3 квартал 2009 року на суму 134 453,00 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 101 042,00 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 136 083 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 364 881,00 грн., в тому числі за березень 2009 року на суму 19 601,00 грн, квітень 2009 року на суму 11 400,00 грн., травень 2009 року на суму 13 576,00 грн., за червень 2009 року на суму 13 576,00 грн., за липень 2009 року на суму 107 562,00 грн., за березень 2011 року на суму 80 833,00 грн., за квітень 2011 року на суму 90 000,00 грн. та за травень 2011 року на суму 28 333,00 грн. Своє рішення податковий орган мотивує тим, що даний податковий кредит та валові витрати сформовані за рахунок надання послуг (придбання товару) контрагентами ТОВ ТКФ «Адамант», ПП «Ремус-Топ», ТОВ «Марк Торг Ультра», ПП «Ново-Ком», ТОВ «Оріал».

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 05 квітня 2012 року винесені податкові повідомлення-рішення №0001122320, яким позивачу нараховано податок на додану вартість в сумі 460 310,75 грн., в тому числі основний платіж - 364 881,00 грн., штрафні санкції - 41 429,75 грн. та №0001112320, яким позивачу нараховано податок на прибуток в сумі 490 681,00 грн., в тому числі основний платіж - 439 969,00 грн., штрафні санкції - 50 712,00 грн.

На підтвердження господарських операцій проведених з суб'єктами господарювання позивачем представлено договори про надання послуг з ТзОВ "Оріал" (договір про надання послуг №010111 від 30.12.2010 року), ПП "Ново-Ком" (договір про надання послуг №301110 від 30.11.2010 року), ТзОВ "ТКФ "Адамант" ( договір від 02.02.2009 року та договір про надання юридичних послуг №А-2009 від 01.02.2009 року), ПП "Ремус-Топ" (договір №Р-2009 від 27.03.2009 року), ТзОВ "Марк-Торг-Ультра" (договір про надання послуг №301208 від 30.12.2008 року, договір про надання послуг №260309 від 26.03.2009 року, договір про надання послуг №290509 від 29.05.2009 року).

На підставі укладених договорів, контрагенти надавали послуги із юридичного супроводу та консультування при укладені договорів із замовниками на 2009 рік; послуги по аналізу продажу тютюнових виробів; послуги із моніторингу за наявністю в продажу асортименту продукції в торгівельних точках та розміщення, викладки продукції виробників тютюнових та медичних виробів, контроль за забезпеченням необхідних обсягів запасів.

Крім цього, позивачем з метою доведення його позиції про проведення усіх фінансово-господарських операцій згідно договорів укладених між ним та вищенаведеними контрагентами, представлено суду: по взаємовідносинах з ТзОВ "Оріал"- податкові накладні №236 та 422, рахунки-фактури №СФ-236 від 30.04.2011 року та №СФ-422 від 30.05.2011 року, акти виконаних робіт (наданих послуг) №236 від 30.04.2011року та №422 від 30.05.2011 року; по взаємовідносинах з ПП "Ново-Ком" - податкова накладна №743, рахунок-фактура №743 від 31.03.2011 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) б/н від 31.03.2011 року; по взаємовідносинах з ТзОВ ТКФ "Адамант" - видаткова накладна №170201 від 17.02.2009 року, податкові накладні №170201, №100301 та акт виконаних робіт №10031 від 10.03.2009 року; по взаємовідносинах з ПП "Ремус-Топ"- податкові накладені №27041, №27054, №29063 та акти виконаних робіт (наданих послуг) №27054 від 27.04.2009 року, №27054 від 27.05.2009 року, №29063 від 29.06.2009 року; по взаємовідносинах з ТзОВ "Марк-Торг-Ультра" - додаткові угоди №1 від 01.07.2009 року, додаткова угода №2 від 01.07.2009 року, акти виконаних робіт (наданих послуг) від 07.07.2009 року, податкові накладні №070703, №070702, №070701, банківські виписки, що підтверджують розрахунок з вищенаведеними контрагентами. Також позивачем представлено суду документи, що підтверджують списання основних засобів, придбаних в ТзОВ "Марк-Торг-Ультра"; документи, що підтверджують надання послуг ПП "Ремус-Топ" згідно договору №Р-2009 від 27.03.2009 року з аналізу обсягів продажу тютюнових виробів за квітень-червень 2009 року; господарські договори, що підтверджують володіння та користування позивачем вітринами торгових точок та господарські договори, які укладались з юридичним супроводом ТзОВ "Марк-Торг-Ультра" на 2009 рік.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Враховуючи те, що в п.п. 5.3.-5.7. ст. 5 Закону не встановлено обмежень стосовно віднесення до валових такого типу витрат, позивачем правомірно віднесено такі витрати до валових.

Відповідно до п. 5.11. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що первинні документи, які представлені позивачем оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", доказів протилежного відповідачем не представлено.

Відповідно п.п. а) п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Також, згідно п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було представлено податкові накладні, видані його контрагентами, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у пп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вказаного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

З наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем товарів (робіт, послуг), при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні контрагентами, які на час заключення договору та на час розгляду справи знаходилися в Єдиному державному реєстрі, були зареєстрованими платниками ПДВ, з урахуванням господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не дають підстав податковому органу для висновку про завищення сум податкового кредиту.

Позивачем податковий кредит сформовано з урахуванням положень пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та вимог пп. 7.4.5 ст. 7 Закону, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, висновки про безтоварність господарських операцій, на які покликається відповідач в акті перевірки, спростовується наданими позивачем господарськими договорами, актами виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, банківськими виписками, які в своїй сукупності вказують на реальний характер господарських операцій та свідчать про належне виконання господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що послуги, які надавались за замовленням позивача мають пряме відношення до здійснення позивачем власної господарської діяльності та спрямовані на отримання прибутку.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно за перевірений період включено витрати до валових та віднесено суми до податкового кредиту, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача - скасуванню.

На підставі ст.94 вищенаведеного Кодексу із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0001122320 та №0001112320 від 05 квітня 2012 року.

Зобов'язати Головне управління Державного казначейства у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзингова Компанія»2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. витрат понесених останнім на сплату судового збору.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий Ланкевич А.З.

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2012 року