Ухвала суду № 25436732, 25.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 р.Справа № 2а-3764/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представників позивача Машир В.О., Архангельської М.Ю.

представника відповідача Горбатенко Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012р. по справі № 2а-3764/12/2070

за позовом Науково виробничої фірми "Озон ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Науково-виробнича фірма "Озон ЛТД" (далі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом у даній справі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р. адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000392330 від 12.03.2012 р., прийняте відносно науково-виробничої фірми "Озон ЛТД", стягнуто з Державного бюджету України на користь науково-виробничої фірми "Озон ЛТД" судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1438,20 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у позові, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень-червень, вересень 2011 р. та ТОВ "Промтехноопт" за період січень-квітень 2011 р., за результатами якої 27.02.2012 р.

За наслідками перевірки складено акт перевірки № 586/233/14289270, за висновками якого позивачем порушено вимог Податкового кодексу України а саме:

- ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 ЦКУ - не підтверджено реальність здійснення господарських відносин З ТОВ "Бізнес-Консалтинг Плюс" та ТОВ "Промтехноопт" на загальну суму сформованого податкового кредиту 133722,00 грн.;

- встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185, 187, 188, 198 ПКУ, а саме: встановлено відсутність факту реального вчинення господарських відносин на загальну суму сформованого кредиту 133722,00 грн.;

- пп. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, позивачем було занижено податок на додану вартість в розмірі 133722,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392330 від 12.03.2012 р., відповідно до якого позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 140 940,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень є неправомірним і порушує права та позивача у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у перевіряємий відповідачем період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс".

За договорами купівлі-продажу, укладеними між позивачем (покупець) з ТОВ «Промтехноопт» у період з січня по квітень 2011 р., (продавець), здійснено поставку запчастин в асортименті. Товар позивачем отриманий на підставі рахунків фактур, та згідно товарних накладних. Переміщення продукції здійснено транспортом позивача, що підтверджується подорожніми листами, для кожної поставки. Отримання товару здійснювалося уповноваженими особами позивача, на підставі довіреностей, що містяться в матеріалах справи. Отримані позивачем запчастини використані в господарській діяльності для ремонту сільгоспдвигунів. Розрахунки проходили в безготівковій формі, згідно платіжних доручень, виходячи із договірної вартості товарів. Загальна сума ПДВ, включена у вартість отриманої продукції, сплачена позивачем в ціні товару згідно податкових накладних. Отримані податкові накладні зареєстровані в реєстрі отриманих накладних та включені у податкову звітність за відповідний податкових період. Показники валових витрат позивача за правочинами поставки з ТОВ "Промтехноопт" включені платником до загального складу витрат та проведені по бухгалтерській звітності.

Також, у перевіряємий період позивач укладав угоди з ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", предметом яких були поставки запчастин для сільгоспдвигунів на замовлення позивача. Реальність здійснення господарських операцій за цими правочинами так само підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Запчастини отримані позивачем на підставі рахунків фактур, та згідно товарних накладних. Переміщення продукції відбулося за рахунок транспорту позивача, що підтверджується подорожніми листами, на відповідні поставки. Отримані позивачем запчастини використані в господарській діяльності за цільовим призначенням. Розрахунки відбулися шляхом перерахунку коштів продавцю згідно платіжних доручень. Загальна сума ПДВ, оплачена позивачем в ціні товару, на підставі податкових накладних за розрахунковими документами.

В основу висновків відповідача про порушення позивачем податкового та господарського законодавства покладено судження про те, що правочини між сторонами не спричиняють реального настання правових наслідків, натомість, мають ознаки нікчемності по ланцюгу до "вигодонабувача" та суперечать інтересам держави та суспільства.

До вказаних висновків відповідач прийшов на підставі актів податкових перевірок, отриманих ним від ДПІ у Жовтневому районі м Харкова, якими встановлено, що у ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс" та ТОВ "Промтехноопт" немає необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факти здійснення зазначеними суб'єктами господарювання, задекларованих основних видів діяльності.

Колегія суддів зазначає, що акти перевірок контрагентів позивача, складені ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова не є належними доказами по справі щодо нікчемності укладених угод, оскільки постановами Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011р. по справі № 2-а-10712/11/2070 та від 21.09.2011 р. по справі № 2а-9525/11/2070 , які набрали законної сили, дії ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова по перевірці ТОВ « Промтехноопт» та ТОВ « Бізнес-консалтинг плюс» визнані неправомірними.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішення в адміністративній справі, що набрало законної сили , не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

На підтвердження реальності виконання умов позивачем подано специфікації, рахунки, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товару, до складення яких зауважень під час проведення перевірок відповідач не мав. Первинні бухгалтерські та податкові документи, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" та не містять недоліків форми або змісту, що спричиняють втрату ними юридичної (доказової) сили.

Доводи податкового органу щодо не знаходження контрагентів позивача за юридичною адресою також не підтверджені належними доказами, оскільки належним доказом останнього в розумінні положень КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України, зокрема довідки ЄДРПОУ щодо контрагентів позивача. Таких доказів відповідачем не надано.

До того ж, на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Тим більше, обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Що стосується твердження доводу апелянта про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), а також того, що угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, порушують публічного порядку, тобто, є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог відповідачем не подано, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 р. прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012р. по справі № 2а-3764/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Присяжнюк О.В. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.07.2012 р.