Ухвала суду № 25436715, 18.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 р.Справа № 2а-1870/727/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сумська фірма "Усе для дому" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.03.2012р. по справі № 2а-1870/727/12

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сумська фірма "Усе для дому"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство Сумська фірма «Усе для дому» (далі по тексту - ПАТ СФ «Усе для дому», позивач), звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми, в якому просив визнати недійсним та протиправним податкове повідомлення-рішення № 0006871502/0/59805 від 27.07.2011 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року в задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства СФ «Усе для дому» - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення ст.ст.13, 14, 58, 129 Конституції України, ст.ст.2, 3, 13, 19, ч.1 ст.7 Закону України "Про плату за землю", ст.ст.21, 24 Закону України "Про оренду землі", пп.288.1-288.4 ст.288 Податкового кодексу України. Позивач наполягає на відсутності у спірних правовідносинах законодавчих підстав для збільшення податковим органом позивачу розміру орендної плати з 1% до 3% по укладеним 05.03.1996 року між позивачем та Сумською міською радою договорам оренди земельних ділянок. Свою правову позицію обґрунтовує пріоритетом умов договору користування земельними ділянками, укладеному у відповідності до Закону, що діяв на час укладання договору перед застосуванням закону, який змінився під час дії договору. В зв'язку з тим, що змін до договорів оренди не було внесено сторонами в частині збільшення орендної плати, у позивача відсутні підстави для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Ця обставина на думку апелянта підтверджується також постановою Зарічного районного суду м.Суми, якою було закрито провадження відносно бухгалтера позивача за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП. Крім того, стверджує, що відповідно до Податкового кодексу, орендна плата не є податковим зобов'язанням, а податковий орган здійснює лише контроль за правильністю її нарахування і повнотою плати. Підсумовуючи вищевикладене, наполягає на скасуванні рішення суду першої інстанції та прийнятті нового судового рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.35 КАС України.

Представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання, оскільки в цей час знаходиться на лікарняному, а директор товариства у відрядженні. Доказів на підтвердження вищевказаних обставин до суду апеляційної інстанції не надав.

Колегія суддів, враховуючи те, що позивач не позбавлений можливості прибути в судове засідання особисто або направити іншого представника, з огляду на відсутність перешкод для розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представником позивача, з метою дотримання строків розгляду адміністративної справи, вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, а розгляд справи слід провести у відсутність представника позивача.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.1996 року між позивачем та Сумською міською радою були укладені договори оренди на право тимчасового користування землею №28, №29 (а.с. 10-11), визначено орендну плату розміром 1% від нормативної грошової оцінки земель (а.с.14-15).

27.01.2011 року позивачем було подано до ДПІ в м.Суми податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

19.07.2011 року ДПІ в м. Суми здійснено документальну, невиїзну перевірку ПАТ СФ «Усе для дому» з питань дотримання вимог податкового законодавства за січень - травень 2011р.

За результатами перевірки складено акт від 19.07.2011 р. за №5514/152/01555007 (а.с. 21-24).

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Суми винесено податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011р. за № 0006871502/0/59805, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ СФ «Усе для дому» за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб в розмірі 102130 грн. 89 коп. (з них: 102129 грн. 89 коп. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними санкціями) (а.с. 5).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 9 Податкового кодексу України), не може залежати від умов договору.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 27.07.2011р № 0006871502/0/59805 є правомірним та таким, що прийняте з дотриманням вимог приписів Конституції України, Податкового Кодексу України, ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування - відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю з 01 січня 2011 року - Податковим Кодексом України.

При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ з наступними змінами та доповненнями плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755 - VI і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Положеннями частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 5 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З огляду на приписи пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції від 31.03.2005, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505) та пп. 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, підпунктів 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому, законодавче визначено, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Справляння плати за землю, в тому числі розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, з 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Згідно ст.ст.269, 270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, до яких законодавцем віднесено і позивача. Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Законом України «Про оренду землі» статтею 1 визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13,48,15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату .

Згідно ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

-для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

-для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між ПАТ СФ «Усе для дому» та Сумською міською радою укладені договори оренди земельних ділянок, згідно яких ПАТ СФ «Усе для дому» тимчасово використовує земельні ділянки за адресами: м. Суми, вул. Харківська,123, площею 1,87 га (договір оренди земельної ділянки від 05.03.1996 р. № 28); м.Суми, вул. 9 Травня, 13, площею 0,17 га (договір оренди земельної ділянки від 05.03.1996 р. № 29) (а.с.10-11).

Зазначені земельні ділянки відносяться до категорій земель, які перебувають у державній або комунальній власності.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта з приводу того, що орендна плата сплачується виключно в порядку та розмірі, передбачених договором оренди, оскільки відповідно до пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Тобто, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Як вбачається зі змісту вказаних договорів в частині визначення розміру орендної плати у розмірі середньої ставки земельного податку, тобто в сумі 1 % від нормативної грошової оцінки землі, вони не відповідають вимогам чинного законодавства, відповідно до якого з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Доводи позивача про те, що відсутні підстави для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у зв'язку з тим, що не було внесено змін до договорів оренди, колегія суддів вважає необґрунтованими та вважає за необхідне зазначити, що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку.

Сплата обов'язкових платежів, до яких відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а внаслідок зміни ставки податку відповідно до закону, тому необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).

Тобто, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПКУ та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, СФ «Усе для дому» повинно було самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.

Посилання позивачем на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 13.09.2011р. (а.с.82), як на встановлений факт відсутності в діях позивача порушень податкового законодавства та правомірність розрахунку орендної плати, колегією суддів вважаються безпідставними, оскільки, як вбачається з даної постанови (а.с.82), Зарічним районним судом м. Суми перевірявся факт наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 ч.І КУпАП в діях бухгалтера позивача Манько Олени Миколаївни в частині допущеного нею порушення порядку ведення податкового обліку, а не факт правомірності повноти та правильності обчислення податкового зобов'язання самим позивачем як платником податків.

Доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду України (а.с.48-52) в обґрунтування позовних вимог та наявність, на його думку, порушень податкового органу, судом також не може бути прийнято до уваги, оскільки, правовідносини, які були предметом розгляду Верховним Судом України, були врегульовані іншими нормами діючого на той час законодавства, та є відмінними від обставин, встановлених у даній справі.

Що стосується застосованих оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафних (фінансових) санкцій, колегія суддів відмічає, що відповідно до п.7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Враховуючи те, що порушення вимог податкового законодавства позивачем відбулося в період з січня по травень 2011 року, податковим органом правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011р № 0006871502/0/59805, відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання такого рішення протиправним та його скасування є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сумська фірма "Усе для дому" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.03.2012р. по справі № 2а-1870/727/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.