Постанова № 25436687, 17.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2012 р. Справа № 2а-1870/759/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Галан О.О.,

в присутності:

представника позивача Захарова С.О.,

представника відповідача Сошенка Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2012р. по справі № 2а-1870/759/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Агрохімсервіс", звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001112314/0/74335 від 16.09.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення при помилковому застосуванні податкового законодавства України.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в м. Суми проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "Агрохімсервіс"з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Екосвіт Україна"за період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р., про що складено акт від 31.08.2011р. №6429/2314/21109209/70 (а.с.9-22)

За результатами проведеної перевірки ДПІ в м. Суми було винесено податкове повідомлення-рішення №0001112314/0/74335 від 16.09.2011р., яким ТОВ "Агрохімсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 111400грн., застосовану штрафну (фінансову ) санкцію в розмірі 1 грн. (а.с.23)

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 183.3, п. 198.2 п. 198.6 ст. 183,198 Податкового кодексу України, ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 202 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства з урахуванням встановлених в ході перевірки фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував відображений в акті від 31.08.2011р. №6429/2314/21109209/70 висновок суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ "Агрохімсервіс" п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 183.3, п. 198.2 п. 198.6 ст. 183,198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість за травень 2011 року у сумі 1114700,00 грн.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "Агрохімсервіс"та ТОВ "Екосвіт Україна"було укладено договір купівлі-продажу товарів від 23.05.2011р. №23/05-11 (а.с.26-27), підписаний додаток № 1 до даного договору (а.с.28)

Відповідно до умов договору:

-п. 3.1 Постачальник передає товар Покупцю на умовах Міжнарподних правил "Інкотермс" в редакії 20000 року:СРТ - складське приміщення Покупця.Адреса складу вказується у додатках до договору;

-п.4.1 Покупець здійснює оплату за відвантажений товар протягос 90 банківських днів з моменту переходу права власності на Товар до Покупця, про що свідчить рідписання Покупцем відповідної видаткової накладної;

-п.4.2 платіжне доручення банківсчькій установі Покупця обовязково повинно містити посилання на цей договір та номер відповідного рахунку.

Також умовами договору визначено, що ТОВ "Екосвіт Україна"зобов'язувався передати у власність ТОВ "Агрохімсервіс"товар, зазначений в додатку до договору, шляхом відвантаження товару на склад ТОВ "Агрохімсервіс"АЗС.

31.05.2011р. ТОВ "Екосвіт Україна"виписано видаткову накладну № РН-31051 на товар (а.с. 30), а також податкову накладну №40 (а.с. 64),

Платіжним дорученням № 230 від 20.10.2011р. ТОВ "Агрохімсервіс" перерахувало кошти в сумі 668400 грн. за будівельні матеріали згідно рахунку №00310505 від 31.05.2011р. (а.с.67, 25).

Отриманий товар було використано в господарській діяльності ТОВ "Агрохімсервіс", а саме передано по договору підряду ПП "Хімінвест"(а.с.68-75,) та ТОВ "Нафтабудсервіс"(а.с.112-114,219)

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про не підтвердження позивачем свого права на податковий кредит не обґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Крім того колегія суддів зазначає. що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

В акті перевірки відповідача від 31.08.2011 року, містяться посилання відповідача на результати проведення перевірки суб'єкта господарювання ТОВ "Екосвіт Україна" щодо дослідження реальності здійснення та повноти відображення в обліку господарських відносин із платниками податків за період з травень, червень 2011 року.

Проте, така позиція податкового органу суперечить вимогам закону, тому що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що по господарських операціях продавець (постачальник) передав товар покупцю, розрахунки за поставлений товар здійснені безготівковим шляхом, витрати з придбання товару правомірно віднесені покупцем до складу валових витрат, придбаний товар у подальшому використовувався позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими позивачем до суду копіями відповідних договорів, накладних та інших підтверджуючих цей факт документів.

Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі видаткові накладні і податкові накладні, були виписані у зв'язку з реальним виконанням вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені, а відомості, що містилися у них, достовірні.

Отже, позивач та ТОВ "ЕКОСВІТ УКРАЇНА" свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства безпідставними, оскільки укладений з позивачем договір схвалений з боку ТОВ ТОВ "ЕКОСВІТ УКРАЇНА" в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнаний, податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ "ЕКОСВІТ УКРАЇНА" по реальним господарським операціям, є чинними, а тому у сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам ст. 159 КАС України, оскільки воно ухвалено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2012р. по справі № 2а-1870/759/12 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс"до Державної податкової інспекції в м. Суми про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0001112314/0/74335 від 16.09.2011р. на суму 111 400 грн. за основним платежем та штрафними санкціями 1 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" судові витрати в розмірі 1658 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.

Повний текст постанови виготовлений 20.07.2012 р.