Ухвала суду № 25436626, 17.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2012 р.Справа № 2а-10815/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Бирючинського Е.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. по справі № 2а-10815/11/2070

за позовом Приватної фірми "Демос"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання неправомірними дій,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 р. адміністративний позов Приватна фірма „Демос" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0003402305 від 27.07.2011 р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0003402305 від 27.07.2011 р є акт 3341/2305/33818318 від 18.07.2011 року про результати позапланової невиїзної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Український центр екології за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р.

За висновками перевірки встановлено порушення позивачем ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок заниження ПДВ за квітень 2011 року на суму 318 546, 68 грн.

На підставі висновків податкової перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003402305, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 318 546,68 грн. - за основним платежем та 1, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що акт податкової перевірки не містить належних та допустимих доказів порушень позивачем податкового законодавства, а відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ПП "Український центр екології".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 01.04.2011р. між ПФ "Демос" (покупець) та ПП "Український центр екології" (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 06 , згідно якого позивачем придбано нафтопродукти (дизельне пальне) на загальну суму 1 911 280,08 грн. (ПДВ 318.546,68 грн.) (а.с.20-21)

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано податкові накладні. Розрахунок між контрагентами здійснено у безготівковій формі на суму 1 911 280,08 грн. та підтверджується відповідними копіями платіжних доручень. На законтрактоване диз.пальне постачальником видано паспорт якості № 419/1 від 21.03.2011 р. та паспорт якості № 114 від 24.04.2011 р. (а.с. 36, 37).

Отримане від постачальника пальне позивач перевозив до місця зберігання на автомобілі КАМАЗ 43101, свідоцтво про реєстрацію № 4851137, який знаходиться у володінні позивача - ПФ "Демос" згідно договору оренди автомобіля б/н від 01.04.2010 р., (а.с. 38-40).

Отримане пальне зберігалося позивачем у пристосованій для відповідних цілей ємності, яка орендується ПФ "Демос" у ТОВ "Нафтагарант" на підставі договору оренди майна (а.с. 41- 43).

Подальше використання товару у господарській діяльності позивача підтверджується договорами поставки за квітень 2011 року (а.с. 44-46, 47-49, 50-52, 53-55), а його фізичне переміщення - товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (а.с. 133 - 160).

Таким чином, реальність здійснення позивачем угоди доведена позивачем у належний спосіб та не спростована відповідачем. Наявні у справі документи первинного обліку та звітності не мають дефектів форми, змісту або походження, що можуть спричинити для них втрату юридичної сили або виключають їх з джерел доказування.

Доводи апеляційної скарги щодо фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, завищення вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків, відсутності змін у структурі та стані активів сторін правочину, не підтверджені належними доказами, ґрунтуються лише на припущеннях про нікчемність правочину між позивачем та його контрагентом та спростовуються матеріалами справи.

Доводи податкового органу щодо відсутності ПП " Український центр екології" за місцезнаходженням та наявності записи про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особи в Єдиному державному реєстрі колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції щодо фактичного здійснення господарської операції, оскільки на момент вчинення господарської операцій, а саме на 01.04.2011р. такі відомості були відсутні в єдиному державному реєстрі.

Доводи апеляційної скарги про не відображення контрагентом позивача в податковій звітності відомостей щодо витрат на поліпшення основних фондів, суми амортизаційних відрахувань не спростовують висновків суду щодо реальності здійснення господарської операції.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 р.), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їйого нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 р. прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. по справі № 2а-10815/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 23.07.2012 р.