Рішення № 25435750, 17.07.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Цивільна справа №2-4208/12

12609/15082/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2012 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зінченко С.В.

при секретарі Шевчук Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфініті»про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення грошових коштів з відповідача, посилаючись на те, що в 07 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір позики №1/03-10, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 4770000,00 гривень, еквівалент 450000 Євро, а відповідач зобов'язався ці кошти повернути до 25 травня 2010 року включно.

В забезпечення виконання вказаного зобов'язання між позивачем та третьою особою було укладено іпотечний договір.

Як зазначає позивач, після спливу встановленого терміну грошові кошти відповідач не повернув, від виконання свого зобов'язання ухиляється, а тому просить стягнути з відповідача суму боргу, пеню в розмірі 0,1% за кожний день затримки відповідно до умов договору позики, інфляційні та 3% річних, а всього загалом на суму 6553269,09 гривень.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю.

Представник позивача проти позову заперечувала, з підстав відсутності факту передачі відповідачу грошових коштів у розмірі зазначеному у договорі позики, у зв'язку з чим сторонами, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було виконано всіх необхідних дій, щоб договір вважався укладеним. В підсумок представник позивача зазначила, що у відповідача не виник обов'язок щодо повернення грошових коштів, а у позивача відсутнє право вимагати повернення грошових коштів, які ним фактично не передавалися, неукладений договір не тягне за собою жодних юридичних наслідків для сторін.

Представник третьої особи проти позову заперечувала та також зазначила, що договір позики не було укладено, а тому у позивача відсутні будь-які правові підстави вимагати у відповідача повернення грошових коштів, яких насправді відповідачем не було отримано.

Суд, заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір позики №1/03-10, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 4770000,00 гривень, еквівалент 450000 Євро, а відповідач зобов'язався ці кошти повернути до 25 травня 2010 року включно (а.с. 6-9).

Проте після спливу встановленого договором терміну грошові кошти відповідач не повернув, від виконання свого зобов'язання ухиляється, від зустрічі з позивачем відмовляється.

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Суд критично ставиться до тверджень представників відповідача та третьої особи про неотримання ОСОБА_2 коштів, зазначених в договорі позики, оскільки таке повністю спростовується листом від 01.02.2011 року (а. с. 167) в якому ОСОБА_2 повністю визнається наявність заборгованості перед ОСОБА_1 та листом №211 від 05.11.2010 року (а. с. 21), в якому ТОВ «Інфініті»зобов'язується погасити заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 в повному об'ємі , в термін до 17.11.2010 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 58 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 59 ЦК суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України "Про нотаріат". Розділом 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, в якому конкретизовано порядок засвідчення вірності перекладу, встановлено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, установленому розділом 28 цієї Інструкції. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує його кваліфікацію. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди, засвідчення вірності копії та ін.) одночасно вчиняється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що надані представником відповідача банківські роздруківки, які викладені англійською мовою (а. с. 141-142) не є допустимим доказом.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми позичених коштів в розмірі 4700000,00 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.1 договору позики встановлено, що за порушення строків перерахування коштів, визначених у пунктах 2.2 позикодавець сплачує позичальнику пеню із розрахунку 0,1% від суми позики за кожен день затримки.

Виходячи з того, що неповернутою вчасно є вся сума позики в розмірі 4770000,00 гривень, то розмір пені становитиме (282 дні * 0,1%*4770000) 1345140,00 гривень.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми пені за прострочення виконання грошового зобов'язання обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із розміру неповернутих вчасно коштів та розміру індексів інфляції за відповідні періоди (з червня 2010 року по день пред'явлення позову) інфляційне збільшення боргу становитиме 327569,64 гривень та відповідно 3% річних -110559,45 гривень, які також слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Згідно ст.10 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів суду їх переконливість, а також довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог. Відповідачем доводів позивача не спростовано.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Вiдповiдно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуєтъся на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослiдженнi наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність i взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 21.12.1990 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляд цивільних справ по першій інстанції», розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності, суди відповідно до статей 10,60 ЦПК України повинні вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права й обв'язки та сприяти у здійсненні цих прав.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 4770000,00 гривень заборгованості за договором позики, 1345140,00 гривень пені встановленої договором, 327569,64 гривень інфляційного збільшення заборгованості та 110559,45 гривень трьох відсотків річних, а всього слід стягнути 6553269,09 гривень.

Згідно статті 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1700,00 гривень державного мита та 120,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213, 215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 625, 1046, 1049 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфініті»про стягнення заборгованості за договором позики -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6553269 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят дев'ять) гривень 09 копійок та судові витрати в сумі 1820,00 гривень, а всього стягнути 6555089 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 09 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд, що ухвалив оскаржуване рішення, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: