Ухвала суду № 25415037, 09.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2012 р. Справа № 4679/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

при секретарі судових засідань Долинській А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Грифон-буд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

у жовтні 2011 року позивач ПП «Грифон-Буд» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Галицькому районі м. Львова у якому просив визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 07.06.2011р. № 0000682321.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки про нікчемність фінансового-господарських операцій щодо неможливості здійснення таких з підстав відсутності трудових ресурсів, відсутності матеріальних ресурсів, виробничих потужностей є безпідставні та ґрунтуються на припущеннях, спростовуються первинними документами щодо факту отримання послуг від ПП «Пірует», в наслідок чого правомірно сформовано податковий кредит при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з контрагентом за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року. Надані послуги ПП «Пірует» мали реальний характер.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 07.06.2011р. № 0000682321.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Галицькому районі м. Львова подала на неї апеляційну скаргу. Вважає, що дана постанова прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що взаємовідносини позивача з його контрагентом ПП «Пірует» мають ознаки нікчемності, оскільки перевіркою встановлено, що товариство не володіє майном, матеріальними ресурсами, які необхідні для здійснення робіт, що були предметом згідно договорів, відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків. А відтак, подані до перевірки первинні документи не можуть бути підставою для підтвердження господарських операцій і не можуть мати юридичної сили та доказовості.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі і з'явилися в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Грифон-Буд» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за лютий 2011 року, результати якої оформлені актом № 1450/23-0/35664357 від 24.05.2011 року.

Відповідно до висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 100 000 грн. До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що згідно аналізу податкової звітності контрагента позивача - ПП «Пірует» встановлено, що в останнього відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство відсутнє за місцезнаходженням, що свідчить про відсутність можливості здійснення господарських операцій у лютому 2011 року.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесла податкове повідомлення-рішення № 0000682321 від 07.06.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 100000 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ПП «Пірует», а також висновки про заниження податку на додану вартість не обґрунтовані належними та допустимими доказами, оскільки реальність господарських операцій щодо виконання будівельних, сантехнічних та електромонтажних робіт ПП «Пірует» підтверджується наявними у позивача усіма первинними документами, які характерні для даного виду договорів, а отримані позивачем послуги безпосередньо пов'язані з його господарською діяльності, що виключає фіктивність правочинів.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, слід розуміти суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, обов'язковій перевірці підлягає реальність проведення господарських операцій.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між позивачем та ПП «Пірует» було укладено договір підряду № 01/02 від 01.02.2011 року, щодо виконання ПП «Пірует» загально-будівельних, сантехнічних та електромонтажних робіт на об'єкті багатоквартирного будинку за адресою: вул. Тернопільська, 15 в м. Львові, а ПП «Грифон-Буд» зобов'язується прийняти результати виконаних підрядником робіт та оплатити їх на умовах, визначених цим договором.

Виконання договорів сторонами підтверджується первинними документами, а саме: податковими накладними № 248 від 16.02.2011 року на суму 300000 грн. та № 363 від 28.02.2011 року на суму 300000 грн.; довідкою про вартість виконаних робіт форми № КБ-3 за лютий 2011 року; актами приймання виконаних підрядних робіт № 28/02-18 за лютий 2011 року; платіжними дорученнями № 162 від 16.02.2011 року на суму 300000 грн., № 233 від 04.03.2011 року на суму 100000 грн., № 269 від 04.03.2011 року на суму 200000 грн.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем надані відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції, її відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Зазначеними доказами спростовуються порушення, встановлені в Акті № 1450/23-0/35664357 від 24.05.2011 року.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ПП «Пірует», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова не надано доказів наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору підряду, укладеного між ПП «Грифон-Буд» та ПП «Пірует» або фактів, які б свідчили про його нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Встановлені вище судом обставини та досліджені первинні документи спростовують висновки податкового органу щодо нікчемності вищезгаданих правочинів, оскільки проведена між позивачем та ПП «Пірует» господарська операція має реальний характер, що підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за виконані роботи позивачем реально проведена, що підтверджується наявними й матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання у випадку, коли перший виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання.

Заслуговує на увагу і та обставина, що роботи згідно договору підряду із ПП «Пірует» здійснювались на виконання договору генерального підряду № 07-06.10 від 16.06.2010 року, укладеного між ПП «Грифон-Буд»(генпідрядник) та ДП «Інтергалбуд»ТзОВ «Фірма «Інтергал» (замовник) (а. с. 27-28). Вказане свідчить про спрямованість господарських операцій на їх використання у господарській діяльності позивача.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт, виконаних контрагентом ПП «Пірует»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на обставини, встановлені у Акті проведення аналізу діяльності ПП «Пірует», стосовно відсутності будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.

Даний висновок суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Бульвес» АД проти Бельгії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року справа № 21-47а10.

Помилковим є також посилання податкового органу на відсутність ПП «Пірует» за місцем реєстрації як на підставу для збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки відсутність платника податків за місцем реєстрації, не може бути підставою для відмови в формуванні податкового кредиту позивачу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, на момент проведення з позивачем господарських операцій, відомості про ПП «Пірует» було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яке також мало належним чином оформлене свідоцтва платника ПДВ.

Несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Наведене вище свідчить про недоведеність податкового органу нікчемності господарського зобов'язання та про відсутність в діях позивача вини та умислу. Договір реально виконувався, що підтверджується необхідними первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що позивачем правомірно включено відповідні суми ПДВ на підставі виписаних ПП «Пірует» податкових накладних, які підтвердженні належними первинними документами, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржені позивачем податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. 160 ч. 3 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року по справі № 2а-12380/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.В. Ніколін

О.Б. Заверуха