Ухвала суду № 25413327, 23.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2012 року м. Київ К-26098/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду 24.03.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 р.

у справі №2а-2002/10/0570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 р., задоволено адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»(далі -позивач) до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (далі -відповідач). Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача у частині нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 816 875 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 408 437,50 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3, 40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 12.10.2009 р. №2913/23-3/23343582, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 822 152 грн.,у тому числі: за квітень 2008 р. на суму 419 грн.; за травень 2008 р. на суму 295 грн.; за червень 2008 р. на суму 255 грн., за липень 2008 р. на суму 512 247 грн.; за серпень 2008 р. на суму 209 892 грн.; за вересень 2008 р. на суму 72 788 грн.; за жовтень 2008 р. на суму 23 453 грн.; за грудень 2008 р. на суму 803 грн.; за січень 2009 р. на суму 814 грн.; за лютий 2009 р. на суму 184 грн.; за березень 2009 р. на суму 1 002 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.10.2009 р. №0000032331/0 про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 233 228,00 грн., у тому числі за основним платежем 822 152,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 411 076,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та фірмою «Lurgi Lentjes AG»(Німеччина) було укладено договір від 13.04.2000 р., у межах проекту реконструкції Старобешівської ТЕС, згідно умов якого контрагент зобов'язався здійснити проектування, виробництво, випробування, поставку, монтаж та пуск в експлуатацію обладнання по Лоту 1 -«Котел», а позивач, у свою чергу сплатити ціну контракту за виконання зобов'язань, яка складає 141 024 515 німецьких марок.

Відповідно до п. 27.2, вказаного договору передбачено, що вразі виявлення протягом періоду відповідальності будь-якого дефекту в проекті, розробці, матеріалах чи виробництві поставлених установок та обладнання або в роботах, виконаних по контракту, контрагент зобов'язаний після консультації та погодження з позивачем щодо способів усунення виявлених дефектів за свій рахунок відремонтувати, замінити чи іншим чином виправити такий дефект, а також шкоду спричинену цим дефектом.

З причин ушкодження обладнання, внаслідок технологічного порушення, між позивачем та контрагентом була укладена додаткова угода від 12.06.2006 р. №8 до основного договору, згідно якої контрагент зобов'язався відновити обладнання без збільшення вартості будівництва та виконати поставки, роботи та послуги без сплати.

На виконання умов угоди контрагент здійснив операції з поставки обладнання відповідно до вантажно-митних декларацій, а саме зробив заміну пошкодженого обладнання у порядку гарантійної заміни, яке є складовими Лоту 1 «Котел».

Суми по вантажно-митним деклараціям за поставлене обладнання позивачем включено до складу податкового кредиту, що на думку податкового органу є порушенням п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вказане обладнання було отримано позивачем безкоштовно.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 наведеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Підпунктом 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Судовими інстанціями було встановлено, що ввезене устаткування та обладнання було оплачено позивачем, як були і сплачені ним митні платежі, зокрема, сума сплаченого податку на додану вартість становить 816 875,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що отримання позивачем вказаного обладнання було здійснено у порядку гарантійної заміни, що було передбачено умовами основного договору.

Таким чином, з урахуванням того факту, що наявність вантажно-митних декларацій податковим органом не ставиться під сумнів, а такий факт є визначальним для формування складу податкового кредиту, попередні судові інстанцій дійшли аргументованих висновків щодо наявності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду 24.03.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 р. у справі №2а-2002/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.