Ухвала суду № 25413213, 02.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2012 р. м. Київ К-18907/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі

на постанову Господарського суду Львівської області від 11.12.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009

у справі № 13/340А (22-а-5202/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галбрухт»

до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 11.12.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009, позов задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000292320/0/7917 від 06.06.2007.

ДПІ у Жидачівському районі подала касаційну скаргу, якою просить суд касаційної інстанції скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість є висновки перевірки про порушення ним вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ПП «Техноресурс Пром»за договором поставки № 23/01-04ЧМ від 23.01.2004, установчі та реєстраційні документи якого були визнані недійсними заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.11.2006 по справі № 2-4253В, а свідоцтво платника податку анульовано податковим органом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність податкової накладної та відсутність первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується реальність здійснення господарської операції, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку у звітному періоді.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 28.04.2005 по 08.09.2005 ПП «Техноресурс Пром», яке зареєстровано як платник ПДВ 24.07.2003 (свідоцтво № 37063000) здійснило поставку товарно-матеріальних цінностей, яка оформлена відповідними первинними документами, у тому числі й відповідними податковими накладними.

У зв'язку з реорганізацією ПП «Техноресурс Пром»свідоцтво № 37063000 було анульовано заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.11.2006, однак, у встановленому порядку названому підприємству було видано інше свідоцтво платника ПДВ № 37080060 від 15.04.2004, реквізити якого зазначено у податкових накладних, наданих позивача у період поставки.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2006 скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15.11.2006 у справі № 2-4253В про визнання недійсними установчих документів ПП «Техноресурс Пром», яким податковий орган обґрунтовував свою позицію.

Таким чином, висновки відповідача про те, що позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту суми сплаченого ПДВ на підставі виданих ПП «Техноресурс Пром»податкових накладних, є помилковими.

Враховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням є обґрунтованими, а доводи податкового органу щодо порушення судами норм Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставними.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 11.12.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук