Ухвала суду № 25413178, 18.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2012 р. м. Київ К-10958/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Гладченко Н.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Юстас»

на постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р.

у справі №11/257а

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Юстас»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання дій протиправними, скасування акта перевірки та повернення суми податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Фірма «Юстас»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі -відповідач) про визнання дій протиправними, скасування акта перевірки та повернення суми податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за лютий, березень 2007 року, за результатами якої складено акт від 12.06.2007 р. №553/23/25619309.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.15.2 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.2007 р. №166, у зв'язку з чим заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість зменшено: за лютий 2007 року -на 437,00 грн.; за березень 2007 року -на 245,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою про визнання протиправними дій, скасування акта перевірки та повернення 2306,00 грн. податку на додану вартість, позивач зазначив, що всупереч ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»працівниками контролюючого органу проведено позапланову перевірку позивача у той час як належних законодавчо визначених підстав для її проведення у податкової інспекції не було.

Відтак, проведення названої перевірки платник податків вважає протиправним, акт, складений за результатами такої перевірки -таким, що підлягає скасуванню, а суму 2306,00 грн. -такою, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

Проте, із такими доводами не може погодитись судова колегія Вищого адміністративного суду України та вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та скасування акта перевірки.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір в зазначеній частині та відмовлючюи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що даний спір у цій частині є справою адміністративної юрисдикції, яка підлягає розгляду у судовому порядку.

Між тим, за визначенням, наведеним п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки наслідком розвязання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про скасування рішення (акту), не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом скасування акту перевірки, не відповідає його змісту.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені ст.8 цього Закону, крім функцій, зазначених у п.2, п.3, п.8, п.11, п.12, п.13, п.16, а також п.15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі коли зазначені у частині першій цієї статті органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Згідно з ч.1 ст. 8 згаданого Закону Державна податкова адміністрація України здійснює безпосередньо функції, пов'язані зі здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Правовий аналіз вказаних норм Закону України «Про державну податкову службу в Україні»свідчить про те, що органи державної податкової служби є уповноваженими державою органами для здійснення функцій контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

При цьому, підстави, порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення наведені в ст.11 та 11№ названого Закону.

Зважаючи на викладені законодавчі приписи, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відповідач діяв у межах та у спосіб, визначені Законом.

Визначаючи правові наслідки недодержання вказаних вимог, законодавець передбачив право платника податків на недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, таким правом позивач не скористався.

Зважаючи на викладене, належним способом захисту прав позивача у даному випадку може стати лише спростування висновків контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Відтак, судова колегія Вищого адміністративного суду України, керуючись приписами ст.157 КАС України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, дійшла висновку щодо необхідності закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу по проведенню перевірки та скасування акта перевірки.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з Державного бюджету України 2306,00 грн., суд касаційної інстанції також не погоджується із доводами судів попередніх інстанцій та вважає їх висновки передчасними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими інстанціями, підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при здійсненні бартерних операцій з ПП Агентство «Лінда», ПП Фірма «Континенталь», ЧФ ВАТ «Укртелеком».

Зокрема, у перевіряємому періоді позивачем було придбано послуги ЧФ ВАТ «Укртелеком» по міжнародному, міжміському телефонному зв'язку, телефонні картки вартістю 9,00 грн., 12,00 грн., телефонні картки «Всесвіт», підприємство користувалось послугами Інтернету, у т.ч. Інтернету для студентів та школярів, факсом (на перевірку надано 880 копій фіскальних касових чеків), придбавало бланки звітності, канцелярські товари, пластикові вироби, пакети, технічну та наукову літературу, засоби особистої гігієни (на перевірку надано 88 копій фіскальних касових чеків). Перелік копій касових чеків, наданих до перевірки, додано до акту перевірки. Крім того, у березні 2007 року підприємством придбавались меблі -столик кофейний, столик напівкруглий, стіл з 3 частин, 5 стільців, підставка квадратна, вішалка, газетниця, картини, тканина, сокира, лопата та інший інвентар.

Попередні судові інстанції відмовляючи у задоволення позовних вимог в цій частині вказали на такі законодавчі положення.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п.7.4 ст.7 наведеного Закону передбачено, що у випадку, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, суди дійшли висновку, що за відсутністю обставин, які б свідчили про використання позивачем придбаних матеріальних та нематеріальних активів в господарській діяльності, а також через ненадання останнім доказів які б спростували правову позицію податкового органу, висновок відповідача про необхідність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування є обґрунтованим.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так докази, на які посилались суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджували його доводи, а саме -що заявлена позивачем до відшкодування сума є необґрунтованою.

Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суди керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобов'язані були із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Юстас»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р. у справі №11/257а у частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та скасування акта перевірки - скасувати із закриттям провадження у справі, а у частині позовних вимог про зобов'язання повернути податок на додану вартість - скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.