Ухвала суду № 25412868, 23.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2012 року м. Київ К/9991/11853/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі №2-а-2346/10/0270

за позовом Державної податкової інспекції у м.Вінниці

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссигнал ОЛК»

про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, в задоволенні позовних вимог ДПІ у м.Вінниці про сплату ТОВ «Транссигнал ОЛК»нарахованих із застосуванням звичайних цін сум податкового зобов'язання за рішенням від 15.04.2010 №2178 відмовлено повністю.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позву, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

ДПІ у м.Вінниці проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.07.2009 по 31.12.2009, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у період з 01.09.2009 по 31.11.2009, за результатами якої складено акт від 14.04.2010 №673/2330/32054869.

За висновками акта перевірки відповідачем при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів нових та тих, що були у використанні, на митній території України використано вартість автотранспортних засобів, встановлену на основі договорів, укладених з покупцем, без врахування п .4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 72975 грн.

За наслідками перевірки податковим органом прийнято рішення №2178 від 15.04.2010 про визначення податкових зобов'язань, відповідно до п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», із застосуванням звичайних цін, на загальну суму 109493 грн., у т.ч. основний платіж 72975 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 36488 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Транссигнал ОЛК»імпортувало автотранспортні засоби і реалізувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами, з яких визначало базу оподаткування.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих транспортних засобів податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

А тому, виходячи із положень пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість платником визначена вірно - відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»- із договірної вартості цих засобів, яка не нижча за звичайні ціни, а пункт 4.3 названого Закону, на який посилається податковий орган, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Утім, суд касаційної інстанції визнає безпідставним посилання суду першої та апеляційної інстанції про застосування податковим органом при донарахуванні податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін непрямих методів.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених пп. 4.3.1 п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Таких підстав у податкової інспекції не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати і його не застосовувала.

Однак, помилкове посилання судів попередніх інстанцій на застосування податковим органом непрямих методів при донарахування податкових зобов'язань не призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для його скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук