Рішення № 25409809, 24.07.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 липня 2012 р. Справа 9/111/2011/5003

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Горейка М.В.

представників сторін:

позивача: Подух Л.В., довіреність № б/н від 16.04.2012 р.;

відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_3 виданий Іллінецьким РВ УМВС у Вінницькій області від 26.12.1997р.;

представника відповідача: Гурби М.В., посвідчення адвоката № 2 від 01.03.2010р. (витяг із договору від 11.07.2011р.) адвокат.

розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовом: фермерського господарства "Україна" (вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецький р-н, Вінницька область, 22511)

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 22700)

про стягнення 384672,07 грн.,

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство "Україна" (ФГ "Україна", позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1, відповідач) заборгованості у сумі 374100,00 грн. основного боргу, 10915,52 грн. процентів річних, 43528,65 грн. збитків від інфляції, 4284,98 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з посилання на неналежне виконання своїх обов'язків за отримання вказаного товару.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати коштів за отриманий по накладній товар -258 т насіння соняшнику вартістю 374100 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.11.2011 року у справі № 9/111/2011/5003 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просив рішення скасувати з підстав порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 року апеляційну скаргу фермерського господарства "Україна" задоволено, рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2011 року у справі № 9/111/2011/5003 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.на користь фермерського господарства "Україна" 374100,00 грн. основного боргу, 10915,52 грн. процентів річних, 43528,65 грн. збитків від інфляції, 4284,98 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4284,98 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Вважаючи незаконною постанову Рівненського апеляційного господарського суду, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення господарського суду Вінницької області.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2012 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012р. та рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2011 року у справі №9/111/2011/5003 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

14.06.2012 р. відповідно до автоматизованого розподілу документообігу суду справу № 9/111/2011/5003 передано судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 18.06.2012 р. вищевказану справу суддею прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 03.07.2012 р.

Відповідно до ухвал суду від 3 та 17 липня 2012 року розгляд справи двічі відкладався через неявку відповідача та необхідність витребування нових доказів.

В ході розгляду справи позивач неодноразово зменшував та уточнював позовні вимоги, про що свідчать відповідні заяви вх.№08-46/7954/12 від 12.07.2012р. та вх.№08-46/8013/12 від 16.07.2012р., остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 384672,07 грн., з яких: основний борг -374100 грн.; 3% річних -2521,33 грн.; інфляційні втрати -8005,74 грн.

В судовому засіданні представник позивача заявлені та уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві. Посилаючись на видаткову накладну та довіреність на отримання товару, просила стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 384672,07 грн.

Відповідач та його представник проти позову заперечили з огляду на мотиви, наведені у відзиві на позовну заяву вх.08-46/7709/12 від 06.07.2012р. При цьому повноважний представник пояснив, що відповідач товар за видатковою накладною не отримував, а проставлений у графі «отримано»підпис є підписом невідомої особи, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи. Тому видаткова накладна в розумінні ст.34 ГПК України не є належним засобом доказування передачі товару відповідачу.

Виходячи із викладеного, в позові просили відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі видаткової накладної № ПР-0000274 від 30.06.2010 р. позивач відпустив відповідачу насіння соняшника в кількості 258000,00 кг. загальною вартістю 374100,00 грн. Для отримання вказаного товару відповідачем надано довіреність № 3 від 30.06.2010р. (а.с.10-11, т.с.1).

У день проведення вказаної господарської операції позивач надав відповідачу податкову накладну від 30.06.2010 р. № 0625/1617, у якій зафіксовано операцію з продажу зерна соняшника в кількості 258000 кг. загальною вартістю 374100,00 грн., у тому числі ПДВ 62350,00 грн. (а.с.103, т.с.1). При цьому останній у поданій до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року (а.с.108-109, т.с.10), відобразив дану господарську операцію, а також зазначив видану податкову накладну у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за період 01-30.06.2010 р. (а.с.106-107, т.с.1).

Відповідач в свою чергу відзвітував перед Іллінецькою МДПІ, зазначивши дану господарську операцію у декларації з податку на додану вартість за 2010 рік та уточненнях до неї (а.с.130-132, т.с.1), та зазначив отриману податкову накладну у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних № 6 за період 01-30.06.2010р. (а.с.133, т.с.1).

Окрім того, встановлено, що 28.09.2009 року ФОП ОСОБА_1 виписано позивачу податкову накладну на 258000 кг соняшника вартістю 311750 грн. (а.с.139, т.с.1), яку відповідачем відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за 9 місяць 2010 року (а.с.140, т.с.1).

Беручи до уваги вказівки суду касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24 травня 2012 року у справі № 9/111/2011/5003, які в силу ст.111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд, розглядаючи справу по суті, виходив із наступного.

Так, в постанові суду касаційної інстанції звернено увагу на таке.

Суди першої та апеляційної інстанції належним чином не дослідили обґрунтованість заявлених позовних вимог ФГ "Україна" про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості, та відповідність їх вимогам чинного законодавства, не диференціювали майнові та грошові вимоги позивача, оскільки належним чином не дослідили характер правовідносин, що склались між заявником та боржником, правову природу правовідносин між сторонами, не дослідили, обставини виникнення грошових зобов'язань боржника перед кредитором з підстав цивільного законодавства та виконання своїх зобов'язань, а також підстави застосування відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, на думку суду касаційної інстанції, висновки судів попередніх інстанції є передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи та неналежним застосуванням норм законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на наведене, урахуванням встановлених обставин, надаючи оцінку доказам наявним у справі, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV (ГПК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу дії статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом наведених правових норм із спільних дій ФГ «Україна» та ФОП ОСОБА_1, які оформлені видатковою накладною № ПР-0000274 від 30.06.2010р., виникли взаємні цивільні права та обов'язки. Зокрема, дії позивача по передачі товару (соняшнику) та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

При цьому за своєю правовою природою господарські зобов'язання, які виникли між сторонами, є зобов'язаннями купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, у покупця виникає обов'язок по оплаті вартості товару лише після отримання такого товару від продавця або у разі отримання товаророзпорядчих документів на товар, якщо інші умови оплати товару не передбачені договором.

Як встановлено з обставин справи, позивач в якості доказу, що піддержує виконання господарської операції з передачі товару (соняшнику), посилається лише на видаткову накладну № ПР-0000274 від 30.06.2010р.

Проте, суд, оцінюючи в межах предмету доказування у цій справі, надану позивачем на підтвердження своїх позовних вимог накладну в контексті такої властивості доказів як допустимість, вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991р. № 1798-XII (ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У вказаній вище статті ГПК України передбачені такі властивості доказів як належність та допустимість. У свою чергу в теорії доказування допустимість доказів -це встановлена законодавством вимога, яка обмежує застосування конкретних засобів доказування, або вимога, яка передбачає обов'язок застосування конкретних засобів доказування при встановленні визначених фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду певної справи у порядку господарського судочинства, а належність -це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмету доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупці обов'язку по оплаті вартості товару мають значення належні та допустимі докази -передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції по передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Так, пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -безпосередньо після закінчення.

Частиною 1 ст.1 названого Закону встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 року первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання,

- зміст та обсяг господарської операції,

- одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі),

- посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.2.5 названого Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

З системного аналізу положень викладених нормативно-правових актів вбачається, що факт господарської операції, а саме, поставка товару відповідачу повинна підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Однак, оглянута в судовому засіданні видаткова накладна не відповідає вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктам 2.4 та 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки вона не містить підпису відповідача.

Факт відсутності в накладній підпису підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи №2089 від 23 серпня 2011 року (а.с.90-91), згідно якого зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1, що розташований на видатковій накладній №ПР-0000274 від 30.06.2010р., виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою з ретельним наслідуванням якомусь підпису ОСОБА_1, і який в силу ст.42 ГПК України є доказом у господарському процесі. Висновок експертизи на момент розгляду справи є чинним, не спростований жодним іншим доказом, в тому числі і повторною експертизою.

Таким чином, оскільки видаткова накладна як первинний документ, по якій було передано 258 т соняшника, не відповідає вимогам, котрі передбачені діючим законодавством для таких первинних документів, вона в розумінні ст.34ГПК України не є визначеним законом засобом доказування певних обставин у господарському процесі, у свою чергу не є допустимим доказом, який може бути взятий до уваги судом, відтак не може підтвердити отримання відповідачем товару (соняшника), і взагалі - факт існування господарської операції з поставки соняшника.

В той же час, посилання позивача в якості доказу на отримання та передачу відповідачеві товару на договір суборенди від 02 жовтня 2009 року №126 є безпідставними, оскільки останній не може свідчити про передачу соняшника, а відтак виникнення у відповідача обов'язку його оплати, виходячи із наступного (а.с.80, т.с.1).

Зокрема, згідно з п.4.1 вказаного Договору складське приміщення, на яке позивачем було доставлено соняшник, передавалось ФОП ОСОБА_1 в оренду на три місяці, тобто до 02 січня 2010 року. Доказів продовження Договору на послідуючий термін та користування ним відповідачем після 02 січня 2010 року ФГ «України»не надано. Більше того, сам Договір можливості його продовження не передбачає.

Враховуючи зазначене, позивач не міг передати відповідачу у вказаному складському приміщенні товар в червні 2006 року, по спливу 6 місяців після припинення оренди, оскільки ФОП ОСОБА_1 в цей час ним не користувався.

Також не беруться судом до уваги та відхиляються посилання на податкову звітність як на доказ здійснення господарської операції з поставки соняшнику, оскільки лише первинні документи можуть підтвердити факт господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку, на підставі якого формується податкова звітність. Разом із тим, розглядом справи не встановлено належного первинного документа, який б підтвердив реальність господарської операції. При цьому, відповідачем після виявлення помилки щодо включення даних спірної видаткової накладної до декларації з податку на додану вартість за 6 місяць 2009 року, усунув її шляхом виписки позивачу податкової накладної від 28.09.2010р. на 258000 кг соняшника вартістю 374100 грн. (а.с.139, т.с.1), яку відповідачем відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за 9 місяць 2010 року та в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с.140-143, т.с.1), можливість чого не суперечить та цілком узгоджується із податковим законодавством, зокрема, діючим у той час Законом України «Про податок на додану вартість».

У свою ж чергу, на думку суду, також неможливо вважати доказом отримання відповідачем товару довіреність від 30.06.2010р. №3, так як довіреність на отримання товарів є лише документом, який посвідчує право особи, на отримання товару. Водночас, довіреність не є документом, який підтверджує факт передачі товару від однієї особи до іншої, оскільки відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 99 від 16.05.1996р., у разі відпуску товарно-матеріальних цінностей на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ).

Окрім того, існують і об'єктивні обставини щодо неможливість здійснення вказаної господарської операції з відповідною кількістю товару у відповідні строки.

Так, у видатковій накладній кількість насіння соняшника складає 258 т. Вказану кількість соняшника позивач перевозив до себе на склад за допомогою значної кількості вантажного транспорту на протязі місяця, що стверджується товарно-транспортними накладними (а.с.15-39, т.с.2). В той же час, позивач стверджує, що передав відповідачеві таку кількість товару протягом одного дня 30 червня 2009 року без зважування та перевірки відповідності зазначеної кількості соняшника наявної в накладній.

Суд погоджується з думкою відповідача, що таку господарську операцію об'єктивно за один день зробити було неможливо.

Під час судового розгляду справи представником позивача на підтвердження позовних вимог також надано оборотно-сальдові відомості за період вересень 2009 року -липень 2010 року та складську книгу ФГ «Україна»(с. Павлівка, Іллінецький район) за 2009-2010рр.

Проте, на переконання суду, дані докази також не можуть підтвердити факт передачі та отримання відповідачем соняшнику.

Дійсно, оборотно-сальдові відомості свідчать, що починаючи з вересня 2009 року і до червня 2010 року по дебетовому сальдо підприємства рахувалося 264 т соняшника, однак не відображено інформації кому його було поставлено тощо.

У оглянутій судом складській книзі зазначено, що в червні 2010 року ФОП ОСОБА_1 відпущено 258000 кг соняшника, водночас у суду виникають сумніви щодо її достовірності, оскільки не зважаючи на вимоги суду при попередньому розгляді справи надати усі первинні документи та підтвердження господарської операції, дана книга була надана лише під час нового розгляду справи. При цьому записи у ній на протязі двох років здійснювалися одним і тим самим чорнилом, що також викликає сумнів у її достовірності. Більше того, записи книги ґрунтуються та є похідними від первинних документів, зокрема, видаткових накладних. А як встановлено судом, видаткова накладна, на підставі якої за твердженнями позивача було передано соняшник, не може підтвердити отримання відповідачем товару.

Жодних інших первинних документів на підтвердження факту передачі соняшника позивачем на надано.

Разом із тим, критично судом оцінюються доводи позивача, що заборгованість в сумі 374100 грн. по оплаті соняшника фактично визнається відповідачем в договорі про оренду обладнання з правом викупу від 06.07.2010р. (а.с.82, т.с.1), оскільки не є належним доказом, так як зміст договору суму заборгованості жодним чином не пов'язує із заборгованістю щодо оплати за поставлений по спірній накладній соняшник.

Суд за внутрішнім переконанням повно, всебічно та об'єктивно оцінивши належність та допустимість кожного у справі доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставку соняшника відповідно до видаткової накладної №ПР-0000274 від 30.06.2010р.

При цьому, враховуючи, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідною від основної вимоги, яка в свою чергу задоволенню не підлягає, вказані позовні вимоги також підлягають відхиленню.

Обставини, викладені в позовній заяві, позивачем в силу вимог ст.ст.33, 34 ГПК не доведено, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вимог не надано.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити в позові, із заявлених у ньому підстав.

У зв'язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача відповідно до вимог ч. 5 ст. 49 ГПК України. Відтак, витрати на оплату судової експертизи, здійснені відповідачем, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з фермерського господарства "Україна" (22511, Вінницька область, Липовецький район, с. Стара Прилука, вул. Островського, 29, код ЄДРПОУ 20092010) на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (27700, АДРЕСА_1 ідентифікаційний № НОМЕР_2) 1692 грн. вартості проведеної судової почеркознавчої експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27 липня 2012 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи