Постанова № 25404819, 24.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 5019/2869/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. -головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П.розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р.у справігосподарського суду Рівненської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 89 831 грн.82 коп. за участю представників:

позивача: Куріцина Г.А. (представник за дов. від 16.06.2011р. б/н),

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 89 831, 82 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.02.2012р. у справі №5019/2869/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1. 1642,19 грн. заборгованості по розрахунках, 106, 71 грн. пені, 109,62 грн. збитків, завданих внаслідок інфляції, 52,67 грн. 3% річних та 38,22 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Вказані судові акти в частині задоволення позовних вимог мотивовані невиконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу № 00001269 від 11.12.2009р., укладеного між сторонами з даної справи, щодо сплати лізингових платежів; в частині відмови в позові -тим, що зазначені вимоги є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти були прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права, а саме ст. 22, 623, 1214 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 38, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2009р. між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_1. (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00001269 (надалі по тексту Договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався надати у користування лізингоодержувачу об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy Raster 1.9 І TDI 2008 року виробництва, шасі НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму відповідно до Договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривнях суми у 26 580,95 доларів США, не враховуючи авансового платежу у сумі, що дорівнює еквіваленту 1 843,50 доларів США.

Відповідно до п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину Договору, відповідач (лізингоодержувач) зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

На виконання умов Договору, позивач передав об'єкт лізингу у користування відповідача 22.12.2009р., що підтверджується підписаним позивачем та відповідачем актом прийому-передачі до Договору №00001269.

Відповідач, в порушення умов Договору, допускав прострочення сплати лізингових платежів за листопад - грудень 2010р., частково виконав зобов'язання по сплаті лізингового платежу за січень 2011р. відповідно рахунку № 00027225 від 05.01.2011р.

Заборгованість відповідача перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами становить 1 642,19 грн., які суд правомірно стягнув на користь позивача, разом із нарахованими останнім згідно ст. 611 ЦК України, ст. 232 ГК України та п. 8.2 Договору 106, 71 грн. пені і нарахованими згідно ст. 625 ЦК України 109,62 грн. інфляційних та 52,67 грн. - 3% річних.

Колегія суддів погоджується і з висновком суду про відмову в позові в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136,05 грн., оскільки, як встановлено судом, умовами Договору та чинним законодавством не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім цього, відповідно до п. 4.4. Умов лізингу, відповідач зобов'язувався відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Згідно п. 9.2. Умов лізингу відповідач зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування об'єкта лізингу.

Згідно п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Відповідно до п. 13.1. Умов лізингу у випадку відмови відповідача від повернення об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право конфіскувати об'єкт лізингу. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із конфіскацією об'єкта лізингу.

Згідно ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" № 723/97-ВР від 16.12.1997р. із змінами і доповненнями, лізингодавець має, зокрема, право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Відповідно до п. 2. ст. 7 зазначеного закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Судом встановлено, що позивач відмовився від Договору і пред'явив вимогу про сплату відповідачем заборгованості, а також про повернення об'єкта лізингу, у зв'язку із систематичним порушенням Договору з боку відповідача, несплатою лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування, несплатою відшкодування витрат позивача відповідно до умов Договору, який припинив свою дію з 04.02.2011р..

Позивач встановив строк для сплати заборгованості впродовж 3 днів, та для повернення об'єкту лізингу впродовж 10 днів з дня доставки вимоги за адресою відповідача, який вимоги позивача не виконав.

Відповідно до ст. 22, 623 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Сума збитків, заявлена позивачем у позові, становить 87784,58 грн. та складається із збитків у розмірі 21 429,00 грн., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу; та збитків, як сума різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів розміром у 66 355, 58 грн.

Судом встановлено, що позивач з метою зменшення своїх збитків та відновлення своїх порушених прав на повернення об'єкту лізингу, звернувся до спеціалізованої організації ТОВ "ОРУМ" для супроводу та забезпечення здійснення виконавчого напису на Договорі про фінансовий лізинг та повернення об'єкта лізингу у примусовому порядку, що разом із вчиненням виконавчого напису, розшуком майна боржника призвели до витрат позивача, які на його думку є збитками, що підтверджується договором про надання послуг № 29/28-011 від 01.02.2011р., укладеним між позивачем та ТОВ "ОРУМ"; - завданням до договору № 29/28-011 від 25.06.2011р.; актом приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2011р.; рахунком -фактурою №11Т-0107211 від 07.02.2011р. на суму 3 972, 85 грн.; та платіжним дорученням № 661 від 08.02.2011р. з відміткою про проведення платежу; рахунком - фактурою № 11Т-02280211 від 28.02.2011р. на суму 17 458,150 грн. та платіжним дорученням № 1301 від 28.02.2011р. з відміткою про проведення платежу.

Оцінивши надані позивачем докази у відповідності до вимог ст. 33, 43 ГПК України, господарський суд попередніх інстанцій дійшов висновку, що зазначені докази не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, отже позивачем не доведено, які саме послуги надавало ТОВ "ОРУМ", причинно-наслідковий зв'язок між необхідністю цих послуг та простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 66 355,58 грн., як різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими, то відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, після вилучення об'єкту лізингу відповідач був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими.

Як встановлено господарським судом попередніх інстанцій, після вилучення об'єкта лізингу 03.05.2011р. між позивачем та МПП "Вік-Експо" було укладено договір комісії №2011/017, за яким автомобіль було реалізовано за ціною 91770,00грн.., що підтверджується відповідною видатковою накладною №00036346 від 30.05.2011р.

На момент вилучення об'єкту лізингу несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 158125, 58 грн.

Різниця між ринковою вартістю легкового автомобіля (предмету лізингу) та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими становить 158125, 58грн. -91 770 грн. = 66 355,58 грн., які відповідач на думку позивача зобов'язаний сплатити на його користь як суму нанесених збитків.

Однак, як встановлено судами, з тексту договору комісії № 2011/017 вбачається, що МПП "Вік-Експо" є не покупцем автомобіля, а лише особою, уповноваженою позивачем реалізувати цей автомобіль.

В матеріалах справи відсутні і позивачем суду не надано належні докази відчуження автомобіля уповноваженою позивачем особою та перерахування 91 770 грн. з рахунку МПП "Вік-Експо" на рахунок позивача, в зв'язку з чим твердження позивача про ринкову вартість автомобіля у розмірі 91 770 грн. не підтверджується доказами.

Таким чином, судом встановлено недоведеність позивачем твердження про наявність збитків, що виникли у нього у результаті невиконання відповідачем умов договору, які пов'язані з природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку з його використанням та коливанням ринкових цін на автомобілі, що і зумовило правомірну відмову господарським судом в позові в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 87784,50 грн.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваних рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р. у справі №5019/2869/11 залишити без змін.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко