Постанова № 25403604, 17.07.2012, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2012 р. Справа № 2a-1870/4812/12

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Високос Я.С.,

представника позивача - Каратєєва А.Л.,

представника відповідача - Шульги М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу

за позовом Приватної виробничої фірми "Ресурс-К"

до Державної податковлї інспекції в місті Суми

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватна виробнича фірма "Ресурс-К" (надалі по тексту - позивач, ПВФ "Ресурс-К") звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Сумах), в якому просить суд:

- скасувати податкові повідомлення - рішення №0000162305/18461 від 02.03.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ДПІ в м. Суми проведено перевірку, за результатами якої складено акт №897/235/31849700/11 від 16.02.2012 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватної виробничої фірми «Ресурс-K» з питань достовірності визначення показників податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року».

За результатами акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162305/18461 від 02 березня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за 2-й квартал 2011 року на 1416,00 грн., та нараховано штрафну санкцію в розмірі 1,00 грн.

Позивач не погоджується з зазначеним повідомленням-рішенням, враховуючи на ступне.

Під час перевірки ДПІ в м. Суми поставила під сумнів правомірність віднесення ПВФ «Ресурс-K» до податкового кредиту з ПДВ за 2 квартал 2011 року суму в розмірі 1416,00 грн., яка виникла в результаті придбання дизпалива у TOB «Лобос-Трейд». Цей сумнів виник через начебто ненадання первинних документів, що повинні оформлюватися під час здійснення господарської операції. Але реальність самої господарської операції з придбання паливно-мастильних матеріалів, виходячи із акта перевірки не заперечується. Твердження ДПІ в м. Суми про те, що первинні документи не були надані не відповідають дійсності.

09 вересня 2011 року від ДПІ в м. Суми на адресу ПВФ «Ресурс-K» надійшов запит №69171/10/15-345 від 29 серпня 2011 року про надання документальних підтверджень та пояснень стосовно взаємодії ПВФ «Ресурс-K» та TOB «Лобос-Трейд» в 2 кварталі 2011 року. 15 вересня 2011 року в канцелярію ДПІ в м. Суми передана відповідь за №20 від 14 вересня 2011 року на згаданий вище запит, з копіями первинних документів.

У відповіді ДПІ в м. Суми на заперечення до акту перевірки зазначено, що позивач не надав копій товарно-транспортних накладних, які підтверджують переміщення товарно-матеріальних цінностей від TOB "Лобос-Трейд" до ПВФ "Ресурс-К".

Стосовно відсутності товарно-транспортних накладних, то не можна брати під сумнів реальність поставки через відсутність ТТН у покупця, застосування яких передбачено п. 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми №1 -ТН, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.92 № 493/92 не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Крім того, у переліку підтверджуючих документів, установленому п. 44.1 Податкового Кодексу України, на під ставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування, ТТН не включено.

Таким чином господарська операція між TOB «Лобос-Трейд» і ПВФ «Ресурс-K» з поставки дизпалива мала товарний характер та реальні наслідки, підтверджена первинними доку ментами податкового та бухгалтерського обліку, що відповідає вимогам чинного законодавства.

В подальшому придбане дизпаливо було використане у власній господарській діяльності позивача, а саме для заправки а/м КамАЗ 55102, держ.номер ВМ 7063 АА, та бульдозера ДТ-75, держ.номер Т 0831 СУ, власником яких є ПВФ "Ресурс-K", для виконання робіт, та надання послуг з перевезення.

Первинна скарга, так само як і повторна скарга ПВФ "Ресурс-K" на податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми залишена без задоволення.

Підпунктом п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, відповідно до якого з 01.01.2011 року регулюється порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, встановле но, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цьо го Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за став кою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних за собів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інве стицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого викори стання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (ін шими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які по передньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму по датку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Системний аналіз наведених вище положень Закону свідчить про те, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кодекс України не ставить право платника податку на податковий кредит в за лежність від належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладе но на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну від повідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність сто сується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Навіть у випадку невиконання контрагентами своїх зобов'язань, щодо сплати податкових зобов'язань з ПДВ не може впливати на результати діяльності ПВФ «Ресурс-К» і не може бути підставою для застосування до останнього відповідальності.

За таких обставин ДПІ в м. Суми шляхом прийняття висновків про донарахування суми ПДВ фактично встановила додаткову відповідальність ПВФ «Ресурс-К» не передбачену Законом.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах не відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності та обґрунтованості, а тому є незаконними та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, вважає прийняте податкове повідомлення - рішення обґрунтованим.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 14.02.2012 р. по 15.02.2012 р. ДПІ в м. Суми проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПВФ "Ресурс-К" з питань достовірності визначення показників податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 р., за підсумками якої складно акт перевірки №897/235/31849700/11 від 16.02.2012 р. (а.с. 6-17).

02.03.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162305/18461, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за ІІ квартал 2011 року в розмірі 1416,00 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 1,00 грн. (а.с.26).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає помилковими висновки відповідача щодо нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи встановлено, що підставою прийняття оскаржуваного рішення є відсутність у позивача товарно - транспортних накладних на перевезення дизельного палива та відсутність у ТОВ «Лобос -Трейд» основних фондів для здійснення господарської діяльності.

Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 11.03.2011 року ПВФ «Ресурс-К» укладено з ТОВ «Лобос -Трейд» договір купівлі продажу дизельного палива №42 (а.с. 47).

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано податкову накладну №30 від 11.04.2011 року, видаткову накладну №РН-0000281 від 11.04.2012 року, платіжне доручення про сплату вартості товару №152 від 06.04.2011 року, рахунок - фактуру №СФ-0000168 (а.с. 47- 51).

Крім того, позивачем у судовому засіданні зазначено, що дизпаливо не транспортувалося на територію позивача, а ТОВ «Лобос -Трейд» було надані талони на отримання безпосередньо у ТОВ «Лобос -Трейд» необхідного обсягу дизельного палива.

В подальшому придбане дизпаливо було використане у власній господарській діяльності позивача, а саме: для заправки а/м КамАЗ 55102, держ. номер ВМ 7063 АА, та бульдозера ДТ-75, держ. номер Т 0831 СУ, власником яких є ПВФ "Ресурс-K", для виконання робіт та надання послуг з перевезення. Зазначені доводи представника позивача підтверджується наданими до суду акту здачі - прийняття робіт №ОУ-0000011, подорожнім листом вантажного автомобіля (а.с. 84-86).

Представник відповідача зазначені обставини не спростував.

Таким чином, суд приходить до висновку, про реальність здійснених господарських операцій між ТОВ «Лобос -Трейд» та позивачем щодо поставки дизельного палива .

Також, суд зазначає, що згідно наданого до суду акту від 19.07.2011 року №5515/2305/34592727/79 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Лобос -Трейд» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011року встановлено, що у контрагента позивача наявні орендовані офісні приміщення за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, склад легкозаймистих речовин за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, автозапровочні блоки за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, автоцистерна ГАЗ 5312 та паливозаправник ГАЗ-5201 (а.с. 65).

Крім того, суд зазначає, що ТОВ «Лобос -Трейд» було задекларовано податкові зобов'язані по господарським операція із позивачем, що також підтверджується актом перевірки (а.с. 66).

Оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та його контрагентом у зв'язку з відсутністю у контрагента ТОВ «Лобос -Трейд» основних фондів, не підтвердженні жодними доказами, що містять предмет доказування та беручи до уваги декларування ТОВ «Лобос -Трейд» податкових зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем за спірний період, суд вважає правочини такими, що не можуть бути визнані нікчемними .

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Зазначена позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В судовому засіданні відповідачем не було надано достатніх доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину було зроблені ним необґрунтовано та передчасно.

Згідно ст. 239 Господарського кодексу України визначені види адміністративно-господарських санкцій, серед яких і стягнення зборів (обов'язкових платежів).

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності складу правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між правопорушенням та його наслідками.

З огляду на викладене, позивач міг бути необізнаний про вчинення порушень в сфері господарської діяльності з боку посадових осіб його контрагентів, при цьому належним чином виконувати свої зобов'язання за угодою.

Таким чином, до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції з вищезазначених підстав, доки не буде доведено, що його дії були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів.

Також, відповідачем не надано доказів, саме щодо того, що дії позивача були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів, а тому посилання представника відповідача на зазначені обставини справи є безпідставними.

Відповідно до п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями .

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Тобто, видана позивачу податкова накладна його контрагентом, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).

Отже, ТОВ «Лобос -Трейд» реалізував дизельне паливо та передавав право на розпорядження товарами (своїм) у власність позивачу на підставі договору купівлі - продажу, який передбачає право власності на такий товар, а тому, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем сум ПДВ до податково го кредиту за 2 квартал 2011 року по господарським операціям із ТОВ «Лобос -Трейд».

Крім того, посилання ДПІ в Акті на Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні в якості обґрунтування обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних для підтвердження як факту поставки, є незаконними і не можуть прийматися до уваги, виходячи з наступного.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат.

Також, зазначені нормативні акти не містять вказівок на обов'язковість оформлення товарно-транспортної накладної.

Не можуть бути взяті до уваги посилання ДПІ у м. Сумах на положення п. 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року N 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми N 1-ТН, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року N 493/92 не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

Таким чином, з огляду на реальність вчинення зазначеної угоди між позивачем та ТОВ «Лобос -Трейд», суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000162305/18461 від 02.03.2012 р. винесене з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної виробничої фірми "Ресурс-К" до Державної податкової інспекції в місті Суми про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити в повному обсязі

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000162305/18461 від 02.03.2012 р.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.А. Прилипчук

З оригіналом згідно

Суддя О.А. Прилипчук

Повний текст постанови складено 20.07.2012 року.