Ухвала суду № 25389729, 12.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2012 року м. Київ К-380/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009

у справі № 2а-36821/09/2070

за позовом Куп'янського виробничого управління водопровідно- каналізаційного господарства

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Куп'янське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі по тексту -позивач, Куп'янське ВУВКГ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі по тексту -відповідач, Куп'янська ОДПІ Харківської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.06.2008 №0001911500/0, від 27.08.2008 №0001911500/1, від 09.102008 №0001911500/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2008, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009, позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань по податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки від 19.06.2008 №924/15-03361773.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 112 календарних дні у розмірі 622212,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомленням-рішенням від 19.06.2008 №0001911500/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 311106,00 грн.

Дане рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку, в результаті цього оскарження відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.08.2008 №0001911500/1 від 09.10.2008 №0001911500/2.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чи погоджується суд касаційної інстанції.

З приписів п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, вбачається, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобов'язання за визначеними ним періодами, що виключає до нього застосування штрафних санкцій, передбаченими пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно п. 5 ст. 139 Господарського Кодексу України коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Отже, до складу майна підприємства входять грошові кошти. Щодо розпорядження ними (коштами), то Господарським Кодексом України передбачено наступне.

Згідно п. 1 ст. 134 Господарського Кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібне або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.

Отже, суди вірно зазначили, що позивач має право на власний розсуд вільно розпоряджатися належним йому майном, до складу якого входять грошові кошти.

Відповідно до п. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу). Тому при сплаті податкових зобов'язань за конкретний період обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість припиняється із сплатою податку за конкретний період.

Відповідно до п. 2 ст. 12 цього Закону фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів в установлений законом термін.

Згідно із Бюджетним кодексом України. податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Судами вірно не взято до уваги посилання відповідача па п. 7.7 ст. 7 Закону України Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якою зазначено, то податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено джерела погашення податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платник податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг. За рішенням органу стягнення суми ПДВ не стягувались, тому застосування норми, передбаченої п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону є неправомірним.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неврахування відповідачем призначення платежів зі сплати ПДВ, визначених позивачем у платіжних дорученнях, тому прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими і неправомірними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров