Рішення № 25383124, 23.07.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2012 р. Справа № 5024/782/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Севастополь, АР Крим,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Строй-Ки", м. Херсон,

про стягнення 8 654 грн. 49 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1., НОМЕР_1 виданий Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі від 08.12.2006 р.

від відповідача - не прибув.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до суду Херсонської області про стягнення заборгованості за договором поставки з товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Строй-Ки" (відповідач) в сумі 8654 грн. 49 коп., з яких: 7161 грн. 31 коп. - основний борг, 3% річних - 204 грн. 23 коп., 668 грн. 77 коп. - інфляційні втрати та 620 грн. 18 коп. - пеня.

Ухвалою суду від 06 червня 2011 року провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судово-технічної експертизи документів, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, зобов'язано сторони надати експерту всі необхідні документи.

До суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку, а саме:

- оригінал накладної від 02.02.2011р.;

- процесуально завірені експериментальні зразки відтисків печатки ФОП ОСОБА_1. (не менше 20 відтисків);

- вільні зразки печатки ФОП ОСОБА_1. за період часу січень 2011-грудень 2011, які нанесені на аркуші паперу, якість якого за зовнішнім виглядом наближена до паперу, на якому виконана накладна від 02.02.2011р. (по 5-10 відтисків за кожний місяць), включно за дату 02.02.2011р.

30.05.2012 р. до суду надійшла заява позивача про витребовування у відповідача оригіналу накладної на повернення товару неналежної якості від 02.02.2011 р. для експертного дослідження у зв'язку з його відсутністю у позивача.

Для розгляду вищезначеного клопотання провадження по справі було поновлено 08.06.2012 року.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, на засідання суду 10.07.2012 р. та 23.07.2012 р. не прибув, витребувані докази не надав, про причини неявки не повідомив, клопотання про розгляд справи без його участі не направив.

Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для використання можливості скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК України.

За таких обставин, у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №01/12 від 02.12.2009 р. (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари на умовах Договору.

02.12.2009 року позивач та відповідач підписали протокол №1 погодження розбіжностей до договору.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач за видатковими накладними здійснював поставку товару відповідачу.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили строк оплати товару -не пізніше 16 банківських днів з моменту постачання товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 7161,31 грн., що підтверджено актом звірки, який підписано обома сторонами.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 7161,31 грн. основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Відповідно до п.8.1. Договору у випадку невиконання зобов'язань по оплаті поставленого товару продавець (позивач) має право стягнути з покупця (відповідача) штрафну неустойку у розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого вчасно товару.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 620,18 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 668,77 грн. та 3 % річних в сумі 204,23 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача та посилання на те, що товар на суму 7161,30 грн. було повернуто позивачу 02.02.2011 р. накладною на повернення товару №10101/05106, оскільки відповідач не надав суду для експертного дослідження оригінал вищевказаної накладної на повернення товару.

Суд звертає увагу відповідача, що з його вини не була проведена експертиза, виконання якої оплатив позивач платіжним дорученням №143 від 17.05.2012 року на суму 1961,60 грн. З огляду на викладене, суд також констатує відсутність підстав стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної суми.

Суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання від 07.06.2011 р. про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Строительний Бум», оскільки відповідачем не доведено, що рішення по справі вплине на права та обо'язки вищевказаного товариства.

Позивач просить стягнути з відповідача 1000,00 грн. в якості витрат за послуги адвоката.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Крім того, відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Тобто вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, які будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. №13-рп/2000.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру»; дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, що є адвокатом, визначено в ст.2 Закону України «Про адвокатуру»наступним чином: адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування в якості судових витрат лише коштів, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвокатам, а не будь-яким представникам.

Враховуючи викладене, позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищезазначених норм права, керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-ки»(73000, м. Херсон, вул. Кольцова, 57, р/р 26008310051701 в філії АБ «Південний»м. Херсон, МФО 352640, код ЄДРПОУ 34370029) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ФКБ «Приватбанк»м. Севастополя, МФО 324935, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) 7161,31 грн. боргу, 620,18 грн. пені, 204,23 грн. збитків від інфляції, 204,23 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 338,00 грн. та 1000,00 грн. в якості витрат на послуги адвоката.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.07.2012 р.

Суддя В.В.Людоговська