Ухвала суду № 25377775, 19.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 р. Справа № 5339/12

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Хобор Р.Б., Гінди О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА :

В грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0003692320/28075 від 02.12.2011 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 3199984 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 504644 грн.

В позові Товариство з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» покликається на те, що висновок акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства та завищення податкового кредиту ґрунтується виключно на власних припущеннях про нікчемність господарських операцій, які, у перевірених податкових періодах, вчинені позивачем з ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ». Такі висновки про нікчемність господарських операцій ґрунтуються на неправильному застосуванні законодавства, а факт неналежного звітування та розбіжностей між задекларованими податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів та податковим кредитом, задекларованим позивачем, не тягне за собою жодних негативних наслідків для позивача та не може бути підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість. Придбані у вказаних контрагентів товари повністю оплачені і в подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарювання, а суми податкових зобов'язань відображені у деклараціях належним чином та не зменшені за результатами документальної перевірки.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що перевіркою встановлено наявність розбіжностей між задекларованими ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ» сумами податкових зобов'язань з ПДВ та сумами податкового кредиту задекларованими позивачем за операціями із вказаними суб'єктами господарювання. Крім того, зазначені контрагенти характеризуються, як такі, що з тих чи інших підстав не могли здійснювати відповідні господарські операції, а тому такі слід вважати нікчемними в силу ст.228 ЦК України, а отже у відповідності до ст.216 ЦК України, вони не тягнуть за собою жодних наслідків, крім наслідків недійсних правочинів. Тому, включивши до податкового кредиту суми ПДВ за вказаними операціями, позивач порушив вимоги п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПУ України, п.1.3, п.1.7 ст.1, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Просить у позові відмовити.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення господарських операцій між ТзОВ «Стек-Компютер» та його контрагентами ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361. Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій. Крім того, суд зазначає, що за результатами перевірки суми податкових зобов'язань, задекларованих за результатами реалізації придбаних у вказаних контрагентів товарів, позивачу не зменшувались, а отже органом державної податкової служби факт придбання та наявність товару у позивача відповідачем не заперечується. Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання товарів у інших суб'єктів чи безоплатного їх отримання. Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТзОВ «Стек-Компютер» та ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ». Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що Державною податковою адміністрацією у Львівській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року. За результатами перевірки органом державної податкової служби складено акт перевірки № 242/235/30538300 від 18.11.2011 року, на підставі якого Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0003692320/28075 від 02.12.2011 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на 3199984 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 504644 грн. Із змісту акту перевірки випливає, що підставою для збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість стали порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПУ України, п.1.3, п.1.7 ст.1, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані порушення полягають у тому, що ТзОВ «Стек-Комп'ютер» неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за операціями з ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ». Підставою для такого висновку стало те, що відповідачем встановлено розбіжність між сумами податкового кредиту, задекларованого позивачем за господарськими операціями з придбання товарів у вказаних контрагентів та сумами податкових зобов'язань, задекларованих ними, а також обставини господарської діяльності зазначених підприємств. Зокрема: по ТзОВ «Віктор Ко» наявна розбіжність за травень 2010 року на суму ПДВ 21469,12 грн.; по ЗАТ «Ікс-Маркет» наявна розбіжність за січень 2010 року на суму ПДВ 3467 грн.; по ТзОВ «Ітел Ком», наявна розбіжність за жовтень 2010 року на суму ПДВ 142807 грн., направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження підприємства, а згідно з податковою звітністю відсутні основні засоби і працівники; по ПП «Укрспецпром» наявна розбіжність за на суму ПДВ 221721,67 за листопад 2010 року та на 2371525,21 грн. за грудень 2010 року, підприємство у розшуку, згідно із податковою звітністю відсутні основні засоби, наявний один працівник, а декларація з ПДВ за грудень 2010 року визнана недійсною; по ПП «Екс-постачальник-2008» наявна розбіжність на суму ПДВ 700507,97 грн. за березень 2010 року та на 360164,79 грн. за квітень 2010 року, відсутня інформація про основні засоби підприємства; по ТзОВ «Крафт ЛФ» наявна розбіжність за квітень 2011 року на 78738,04 грн., вказаний контрагент має ознаки «транзитера» та не знаходиться за юридичною адресою. З огляду на наведені обставини, відповідачем вказано, що господарські операції із даними контрагентами є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, а тому в порядку ст.216 ЦК України, не тягнуть за собою жодних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Тому, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, чинного на період за який проводилася перевірка, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Згідно з пункту 10.2 статті 10 Закону про ПДВ платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справами підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ», які належним чином оформлені. Разом з тим колегія суддів зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім цього сам факт здійснення господарських операцій між ТзОВ «Стек-Компютер» та його контрагентами ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361. Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за результатами перевірки суми податкових зобов'язань, задекларованих за результами реалізації придбаних у вказаних контрагентів товарів, позивачу не зменшувались, а отже органом державної податкової служби факт придбання та наявність товару у позивача відповідачем не заперечується. Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання товарів у інших суб'єктів чи безоплатного їх отримання. Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТзОВ «Стек-Компютер» та ТзОВ «Віктор Ко», ЗАТ «Ікс-Маркет», ТзОВ «Ітел Ком», ПП «Укрспецпром», ПП «Екс-постачальник-2008»та ТзОВ «Крафт ЛФ». Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування валових витрат та податкового кредиту, а дохід та податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Натомість, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

З огляду на наведене, будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст.228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні. В даному випадку викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.

Стаття 216 ЦК України, визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, ст.216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

У п.5 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину пов'язані з його недійсністю, про які вказує ст.216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобов'язань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 року у справі № 2а-13949/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді Р.Б. Хобор

О.М. Гінда