Ухвала суду № 25367781, 10.07.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/1656/12

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ТОВ "Аркон" до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Аркон" звернулось до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року даний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

З урахуванням викладеного, на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України дана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що податковим повідомленням-рішенням № 0001072310/788 від 21.10.2011 року на підставі акту перевірки, встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання на 112229 гривень у тому числі: за основним платежем на суму 89783 гривень; за штрафними (фінансовими) санкціями - 22446 гривень.

Податковим повідомленням-рішенням № 0001062310/789 від 21.10.2011 року на підставі акту перевірки, встановлено порушення абз. 3 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання на 17471 гривень у тому числі: за основним платежем - 14514 гривень; за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2957 гривень.

В акті перевірки № 1636/230/23828569 від 05.10.2011 року податковий орган констатує і вважає, що операції позивача з ТОВ "Альпіна плюс" по договору купівлі-продажу №22 від 15.06.2009 року не мали реального характеру, а було документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошей ( стор. 14 -17 акту перевірки). Аналогічний висновок відповідач робить по взаємовідносинах позивача з ТОВ ВКФ "Анне ЛТД" по договору б/н від 05.07.2010 року і додатково стверджує, що ТОВ "Аркон" не надало належних документальних доказів, про використання придбаних по цьому договору будівельних матеріалів у господарській діяльності (стор. 17 -19 акту перевірки). Виходячи з цих висновків податковий орган, посилаючись на ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, вважає ці два договори нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що факт проведення власними силами працівників позивача ремонтних робіт щодо ремонту паливно - роздавальних колонок з використанням запчастин отриманих по договору з ТОВ "Альпіна плюс" і ремонту самих приміщень цих станцій та прилеглої території, використовуючи матеріали придбані за договором у ТОВ ВКФ "Анне ЛТД" підтверджуються листами ДП "Хмельницькстандартметрологія" №4661 від 11.10.2011 року і №744 від 22.03.2012 року з яких вбачається факт перевірки паливно-роздавальних колонок позивача у 2009-2010 роках у період коли був закінчений ремонт цих колонок; витягом з книги реєстрації документів за 2009 рік регіонального представника компанії "Автолюкс", щодо підтвердження факту отримання вантажу від ТОВ "Альпіна плюс" .

Суд дає критично оцінку висновку відповідача, про обов'язковість оформлення позивачем форм КБ-2 і КБ-3, при проведення ремонтних робіт власними силами (стор. 18 акту перевірки), адже це не передбачене чинним законодавством і жодним чином не свідчить про відсутність права проводити такий ремонт чи порушення порядку оформлення цього позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Частиною 2 цієї статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин 4 -5 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч. 1 ст.220, ч.1 ст.224, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом (ч.2 ст. 222 ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК України, тощо). Тобто, суд вважає, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частинами 2 - 3 ст.228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган не встановив, що позивач, уклавши договори з ТОВ "Альпіна плюс" і ТОВ ВКФ "Анне ЛТД", діяв з метою, яка суперечить інтересам держави чи суспільства, адже договори відповідають вимогам Закону, вони були виконані сторонами і були направлені на здійснення господарської діяльності позивача, що є очевидним у цьому випадку.

Пунктом 8.1.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Один із основних принципів податкового законодавства України, визначений п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, який встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Підсумовуючи наведене, Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону. Суд вважає, що позивач не завищував розмір амортизаційних відрахувань в сумі 58054 гривень, що вплинуло на визначення зобов'язання по податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 30.06.2011 року на суму 14514 гривень, по списаному позивачем обладнанню придбаного у ТОВ "Альпіна Плюс" і по списаних будівельних матеріалах у ТОВ "Анне ЛТД", тобто позивач не порушив абз. 3 п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і він не завищував податковий кредит у звітних періодах: червень 2009 року, липень - вересень 2010 року на загальну суму 89783, який виник із взаємовідносин з ТОВ "Анне ЛТД" та ТОВ "Альпіна Плюс", що підтверджено доказами, які перевірено судом.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.04.2012 року є законною і обґрунтованою, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Залімський Ігор Геннадійович