Ухвала суду № 25366378, 05.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2012 р. м. Київ К-22086/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Федорова М.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2009р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010р.

у справі №2а-6675/09/5/0170

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Крим» (надалі -ПП «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Крим»)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (надалі -ДПІ в м.Сімферополі АР Крим)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м.Сімферополі АР Крим №0014432301/0 від 03.11.2008р., №0014432301/1 від 31.12.2008р., №0014432301/2 від 18.03.2009р. та №0014432301/3 від 22.05.2009р.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2009р., залишеною без змін ухвалою Севастопольсткого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010р., позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі АР Крим №0014432301/0 від 03.11.2008р., №0014432301/1 від 31.12.2008р., №0014432301/2 від 18.03.2009р. та №0014432301/3 від 22.05.2009р.; судові витрати в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2008р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2008р., про що складено акт №7781/23-07/30612970 від 23.10.2008р.

Висновками перевірки встановлено порушення п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження податку на додану вартість на суму 67330грн.

На підставі зазначених висновків прийнято податкове повідомлення-рішення №0014432301/0 від 03.11.2008р., яким позивачеві донараховано зобов'язання у сумі 100995,00грн., у т. ч. 67330,00грн. -за основним платежем та 33665,00грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

В порядку апеляційного узгодження зазначеного зобов'язання скарги платника податку залишені без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення №0014432301/1 від 31.12.2008р., №0014432301/2 від 18.03.2009р. та №0014432301/3 від 22.05.2009р., в яких сума зобов'язання залишена без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на підставу для висновків щодо порушення позивачем вказаних вище норм Закону України «Про податок на додану вартість», є твердження відповідача про неправомірність врахування у складі податкового кредиту з 01.07.2007р. по 30.06.2008р. податок на додану вартість загальною сумою 67330,00грн. з винагороди за користування товарним знаком за ліцензійним договором №АТ/Р015-28 від 28.04.2007р., укладеного між ПП «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Крим»та ТОВ «Автосервіс-Т».

З матеріалів справи вбачається, що за умовами ліцензійного договору №АТ/Р015-28 від 28.04.2007р. позивач є ліцензіатом та отримує право використання товарного знаку для мети своєї підприємницької діяльності та позначення товарів, робіт, послуг.

Відповідно до п. 3.4.2 зазначеного договору ліцензіат має право передавати надані йому цим договором права (частково або повністю) третім особам.

Щомісячна плата за користування торговим знаком перераховувалась ліцензіару (ТОВ «Автосервіс-Т»). При цьому, на підставі акту виконаних робіт по наданих послугах з користуванням знаком та податкових накладних на надані послуги, позивач включив суми ПДВ до податкового кредиту.

На думку відповідача, сплачена винагорода за зазначеним договором є роялті згідно п. 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суди не погодились із такою позицією відповідача з огляду на таке.

Пункт 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що роялті -це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Таким чином, вказаний Закон розрізняє види платежів, одержаних як винагорода, що підпадають під визначення «роялті»: а) за користування або надання права на користування іншими, ніж товарний знак об'єктами, та б) за придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи товарної марки, і т.д.

Відповідно до книги 4 Цивільного кодексу України поняття права інтелектуальної власності включає в себе право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), таким чином не всі об'єкти права інтелектуальної власності є об'єктами авторського права.

Стаття 420 ЦК України обумовлює перелік об'єктів інтелектуальної власності, де одним з таких об'єктів є право на знак на товари та послуги.

У статті 433 ЦК України закріплені об'єкти авторського права, де відсутнє право на знак на товари та послуги.

Згідно з ст. 419 ЦК України, яка передбачає співвідношення права інтелектуальної власності та права власності, позивач дійсно набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, але у Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»мова йде про об'єкт авторського права, а не об'єкт права інтелектуальної власності взагалі.

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України (ч. 2 п. 1.30 Закону).

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що за зазначеним ліцензійним договором позивач отримав дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності, але не об'єктом авторського права, а тому суми вищезазначених платежів за використання товарного знаку є об'єктом оподаткування ПДВ, і правомірно відображені позивачем в податковому обліку.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судом першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ М.О. Федоров

Суддя Н.Є. Маринчак