Рішення № 25364038, 16.07.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.2012Справа №5002-28/1635-2012

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м. Київ в особі Кримської філії Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м. Сімферополь

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Феодосія;

до відповідача Приватного підприємства «Технопласт плюс», м. Феодосія;

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк», м. Феодосія

про стягнення 9 237 437,06 грн.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача - Золотарьов О.Д. - нач. юр. відділу, довіреність № юр-7 від 18.01.2012; Марцун С.С. - нач. відділу по роботі з корпоративними клієнтами, довіреність № 07/2336 від 16.07.2012р.

Від відповідачів - не з'явились, повідомлені належним чином.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-Банк» в особі Кримської філії Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Приватного підприємства «Технопласт плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 20-06 КЛ від 14.09.2006 року в сумі 9 237 437,06 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20-06КЛ, а для забезпечення зобов'язання за вказаним договором також було укладено: між позивачем та Приватним підприємством «Технопласт плюс» - договір поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р., та між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» - договір поруки № 20-06 П6 Ю/О від 10.09.2009р. У зв'язку з порушенням ФОП ОСОБА_1. зобов'язань за кредитним договором, за останнім утворилась заборгованість у розмірі 9 237 437,06 грн., що і стало підставою для звернення до суду.

10.07.2012 позивач звернувся до суду з заявою про вжиття запобіжних заходів у відношенні до відповідачів, в якій просив суд накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, яке на праві власності належить відповідачам по справі ФОП ОСОБА_1., ПП «Технопласт плюс», ТОВ «Технопластк».

10.07.2012 від позивача надійшло клопотання про витребування у Комунального підприємства «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», МРЕВ ГУ ДАІ України в Автономній Республіки Крим у м. Феодосія докази, а саме: відомості яке нерухоме та рухоме майно належить відповідачам в даний час.

12.07.2012 ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим залишено без руху заяву позивача про вжиття запобіжних заходів та зобов'язано заявника до 16.07.2012р. надати суду докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

12.07.2012 від позивача надійшла заява, в якій останній з посиланням на ст.ст. 66, 67 ГПК України просить накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, яке на праві власності належить відповідачам по справі ФОП ОСОБА_1., ПП «Технопласт плюс», ТОВ «Технопластк».

13.07.2012 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вих. № 07/2319 від 12.07.2012), в якій останній просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 20-06 КЛ від 14.09.2006 року в сумі 9 214 760,04 грн.

Представники відповідачів у засідання суду три рази не з'явились, вимоги ухвал суду від 22.05.2012, 07.06.2012 та від 19.06.2012 не виконали. Процесуальні документи направлялись відповідачам за адресами, зазначеними у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, які співпадає з адресами, зазначеними у позовній заяві.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що відповідачі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Справа розглядається за наявними у неї матеріалами в порядку статті 75 ГПК України.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

16.07.2012 у судовому засіданні суд видалявся до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення по заяві позивача про вжиття запобіжних заходів. Після виходу з нарадчої кімнати судом винесено ухвалу про повернення позивачу заяви про вжиття запобіжних заходів.

16.07.2012 від ТОВ «Технопластк» надійшло електронне повідомлення № 20/213800, в якому відповідач-3, посилаючись на вилучення міліцією частини бухгалтерської документації та неможливістю здійснити звірку, клопоче про продовження строку розгляду справи, призначення судово-бухгалтерської експертизи та зупинення провадження у даній справі. Суд залишив ці клопотання без задоволення та перейшов до розгляду справи по суті.

За результатом розгляду справи суд видалявся до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі, однак у зв'язку з необхідністю встановити обставини які мають значення для вирішення справи по суті, а саме: щодо зазначення позивачем у заяві інших відповідачів, після нарадчої кімнати суд продовжив розгляд справи.

В продовженому судовому засіданні представник позивача пояснив, що у вступній, мотивувальній та прохальній частинах заяви про зменшення позовних вимог від 12.07.2012 помилково зазначено відповідачами, крім інших: Фізичну особу-підприємця Файзулліну Ніну Володимирівну та Фізичну особу-підприємця Лукічову Надію Тагирівну.

Після встановлення цих обставин, суд видалявся до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

встановив:

12.07.2012 позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, яке на праві власності належить відповідачам по справі ФОП ОСОБА_1., ПП «Технопласт плюс», ТОВ «Технопластк».

Статтею ст. 66 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладення арешту на майно відповідача.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Розглянувши заяву та заслухавши представників позивача, суд встановив, що відсутні безперечні докази, які підтверджують, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивачем не зазначено на яке саме рухоме та нерухоме майно необхідно накласти арешт, а також відсутні докази того, що відповідачі намагається реалізувати своє майно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача та відсутність підстав для забезпечення позову, у зв'язку з чим відповідна заява не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача від 10.07.2012 про витребування у Комунального підприємства «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», МРЕВ ГУ ДАІ України в Автономній Республіки Крим у м. Феодосія доказів, а саме: відомостей яке нерухоме та рухоме майно належить відповідачам в даний час, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розглянувши клопотання позивача, суд дійшов висновку, що відсутні належні докази, які підтверджують, що відповідач не мав можливості самостійно надати докази зазначені у клопотанні, протягом розгляду справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення цього клопотання.

Щодо клопотання ТОВ «Технопластк» від 16.07.2012 про продовження строку розгляду справи, призначення судово-бухгалтерської експертизи та зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

З огляду на систематичне незабезпечення явки у судове засідання жодним з відповідачів, зокрема і ТОВ «Технопластк», суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до п. 5 зазначеної постанови, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

ТОВ «Технопластк» не надано пояснень, обґрунтувань та доказів, які свідчать про необхідність призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи. При цьому, матеріали справи містять розрахунки сум, які підлягають стягненню, здійснені позивачем та підписані начальником відділу по роботі з корпоративними клієнтами Кримської філії ПАТ «Акціонерний банк «Експрес-Банк» С.С. Марцун (а. с. 13-27, т. 2), в той час як відповідачами не надано контррозрахунок суми позову, або заперечень щодо суми позову.

Враховуючи викладене, суд залишив без задоволення клопотання відповідача-3 про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку відсутні передбачені процесуальним законодавством підстави для зупинення провадження у справі, у зв'язку з чим клопотання ТОВ «Технопластк» про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 14.09.2006 року між Акціонерним банком «Експрес-Банк» (правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-Банк», що вбачається з п. 1.2 статуту останнього (а. с. 17-18) (кредитодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 20-06КЛ (а. с. 32-34).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1 договору, на умовах договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит в вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 16 100 000,00 грн. для поповнення обігових коштів строком на 36 місяців з «14» вересня 2006 року по «11» вересня 2009 року із сплатою 16,5% процентів річних, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним, та інші платежі за договором у встановлені договором розмірах і термінах (строках) та виконати інші свої зобов'язання визначені договором в повному обсязі.

Розділом 2 договору передбачено порядок надання та погашення кредиту, зокрема, кредит надається позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування суми кредиту з рахунку позичальника зазначеного в п. 2.3 договору на поточний рахунок позичальника за платіжним дорученням позичальника, або оплати з рахунку позичальника зазначеного в п. 2.3 договору розрахункових документів позичальника на цілі визначені п. 1.1 договору (п. 2.4 договору); зменшення розміру невідновлюваної кредитної лінії здійснюється позичальником рівними частинами, починаючи з 01 квітня 2008 року в розмірі 895 000,00 грн. В подальшому зменшення кредитної лінії здійснюється на кожне перше число місяця до повного погашення сум кредитної заборгованості шляхом перерахування на рахунок, зазначений в 2.3 договору грошових коштів (п. 2.5 договору); суми грошових коштів, які фактично надійшли на погашення заборгованості позичальника по договору, спрямовуються кредитодавцем на погашення заборгованості позичальника в наступній послідовності: в першу чергу погашається заборгованість по процентам за користування кредитом, в другу чергу погашається заборгованість по кредиту, в третю чергу погашається заборгованість по сплаті інших платежів за договором (п. 2.6 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, нараховані проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця шляхом безготівкового перерахування суми нарахованих процентів на рахунок кредитодавця.

Відповідно до п. 5.2 договору, позичальник зобов'язується: використати кредит на зазначені в п. 1.1 договору цілі, сплачувати проценти за користування ним та інші платежі за договором та повернути його кредитодавцеві в порядку та на умовах, визначених договором (п.п. 5.2.1); забезпечити виконання своїх зобов'язань за договором (п.п. 5.2.2).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_1. неодноразово укладались доповнення до кредитного договору № 20-06 КЛ від 14.09.2006р. (доповнення 1-23, а. с. 35-59).

Зокрема, 18.03.2011р. між позивачем та відповідачем-1 підписано доповнення № 23 до кредитного договору № 20-06 КЛ від 14.09.2006, яким п. 1.1 договору викладено у наступній редакції: «1.1 На умовах договору кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит в вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії, з лімітом заборгованості в розмірі 7 250 000,00 грн., для поповнення обігових коштів по «30» листопада 2011 року із сплатою 19% процентів річних, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним, та інші платежі за договором у встановлені договором розмірах і термінах (строках) та виконати інші свої зобов'язання визначені договором в повному обсязі.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, що підтверджується довідкою по рахунку № 20633025303 з 14.09.2006 по 14.05.2012 (а. с. 60-62). Проте, відповідач-1 порушуючи умови договору не виконав свої зобов'язання щодо дотримання строків повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, у зв'язку з чим, станом на 18.05.2012р. за ним склалася заборгованість у розмірі 9 237 437,06 грн., яка складається з заборгованості по кредиту - 7 249 999,88 грн., заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом - 1 190 145,46 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту згідно п. 6.3 кредитного договору - 513 604,34 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованим процентам згідно п. 6.2 кредитного договору - 82 786,08 грн.; заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту згідно ст. 625 ЦК України - 100 480,80 грн.; заборгованості за несвоєчасне погашення нарахованих процентів по кредиту згідно ст. 625 ЦК України - 22 332,51 грн., індексації заборгованості по кредиту з урахуванням індексу інфляції - 65 467,82 грн., індексації заборгованості по процентах за користування кредитом з урахуванням індексу інфляції - 12 620,16 грн.

Під час розгляду справи позивач надав заяву про зменшення позовних вимог, яка мотивована тим, що при підготовці розрахунку ціни позову було допущено технічну помилку, яка призвела до невірного розрахунку суми заборгованості.

Як вбачається з зазначеної заяви позивача та доданого до неї розрахунку (а. с. 13-27, т. 2), загальна сума заборгованості складає 9 214 760,04 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 7 249 999,88 грн., заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом - 1 190 145,46 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту згідно п. 6.3 кредитного договору - 513 604,34 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованим процентам згідно п. 6.2 кредитного договору - 72 367,40 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту згідно ст. 625 ЦК України - 100 480,80 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення нарахованих процентів по кредиту згідно ст. 625 ЦК України - 14 159,96 грн., індексація заборгованості по кредиту з урахуванням індексу інфляції - 65 250,00 грн., індексація заборгованості по процентах за користування кредитом з урахуванням індексу інфляції - 8 752,20 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття неустойки передбачено у ст. 549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, позичальник відшкодовує кредитору завдані цим збитки в повному обсязі понад неустойку (штраф, пеню), які передбачені договором.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за прострочення позичальником визначеного договором строку (терміну) сплати процентів за користування кредитом в розмірі визначеному договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого не виконанням зобов'язання за кожний день прострочення.

Пунктом 6.3 договору визначено, що за прострочення позичальником визначеного договором строку (терміну) повернення кредиту в розмірі визначеному договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого не виконанням зобов'язання за кожний день прострочення.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту згідно п. 6.3 кредитного договору у розмірі 513 604,34 грн. та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованим процентам згідно п. 6.2 кредитного договору у розмірі 72 367,40 грн. цілком обґрунтовані.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання договірних зобов'язань з боку відповідача-1, суд також визнає вимоги позивача щодо нарахування 3% річних та суми збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції обґрунтованими.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача-1 суми заборгованості у розмірі 9 214 760,04 грн.

Для забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором також укладено: між позивачем та Приватним підприємством «Технопласт плюс» - договір поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р. (а. с. 63-64), та між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» - договір поруки № 20-06 П6 Ю/О від 10.09.2009р. (а. с. 73).

Сторонами договору поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р. було підписано ряд доповнень до договору поруки (доповнення 1-8, а. с. 65-72).

Зокрема, відповідно до доповнення № 8 до договору поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р. пункт 2.1 договору було викладено у наступній редакції: «2.1 Поручитель (Приватне підприємство «Технопласт плюс») відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання позичальником (ФОП ОСОБА_1.) своїх зобов'язань за кредитним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи: повернення суми кредиту в розмірі 7 250 000,00 грн. не пізніше «30» листопада 2011 року або достроково у випадках визначених кредитним договором;

- сплату процентів за користування кредитом за ставкою 19% процентів річних та сплату процентів за користування простроченою сумою кредиту за ставкою визначеною в кредитному договорі;

- сплату платежів за надані кредитором послуги по обслуговуванню кредиту в розмірах визначених кредитним договором;

- сплату неустойки (пеня, штраф) в розмірах та у випадках, визначених кредитним договором та відшкодування збитків в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.».

Відповідно до доповнення № 2 до договору поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р., розділ 3 договору, зокрема п.п. 3.1.1, 3.3.1 було викладено у наступній редакції: «Кредитор має право, у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, пред'явити поручителю вимогу про виконання ним зобов'язань позичальника за кредитним договором (п. 3.1.1); Поручитель зобов'язується не пізніше наступного робочого дня за днем отримання вимоги кредитора про порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, виконати зобов'язання позичальника за кредитним договором обсягах, визначених кредитором шляхом перерахування суми грошових коштів, що підлягає сплаті кредитору, на вказаний в письмовій вимозі кредитора рахунок (п. 3.3.1).

Відповідно до доповнення № 2 до договору поруки № 20-06/П4 від 14.09.2006р., розділ 4 договору було викладено у наступній редакції: «4.1 За прострочення поручителем визначеного п. 3.3.1 договору строку виконання зобов'язання в розмірі, визначеному кредитором, поручитель сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого невиконанням зобов'язання за кожний день прострочення.

4.2 За кожен випадок невиконання або неналежного виконання поручителем умов п. 3.3.2 договору, поручитель сплачує кредитору штраф у розмірі 5% процентів від суми кредиту, визначеної в п. 2.1 договору.».

Також, для забезпечення зобов'язань ФОП ОСОБА_1. за кредитним договором, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» (поручитель) укладено договір поруки № 20-06 П6 Ю/О від 10.09.2009р., відповідно до п. 1.1 якого на умовах договору, поручитель поручається перед кредитодавцем за виконання ФОП ОСОБА_1. (боржник), своїх зобов'язань за кредитним договором № 20-06КЛ від 14.09.2006р.

Сторонами зазначеного договору підписано ряд доповнень до договору поруки (доповнення 1-6, а. с. 74-79).

Відповідно до доповнення № 6 від 18.03.2011р. до договору поруки № 20-06 П6 Ю/О від 10.09.2009р., пункт 2.1 договору було викладено у наступній редакції: «2.1 Поручитель відповідає перед кредитодавцем за виконання боржником (ФОП ОСОБА_1.) своїх зобов'язань за кредитним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи: повернення суми кредиту в розмірі 7 250 000,00 грн. не пізніше «30» листопада 2011 року або достроково у випадках визначених кредитним договором;

- сплату процентів за користування кредитом за ставкою 19% процентів річних та сплату процентів за користування простроченою сумою кредиту за ставкою визначеною в кредитному договорі;

- сплату платежів за надані кредитодавцем послуги по обслуговуванню кредиту в розмірах визначених кредитним договором;

- сплату неустойки (пеня, штраф) в розмірах та у випадках, визначених кредитним договором та відшкодування збитків в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.».

Кредитодавець має право, зокрема, у разі порушення боржником зобов'язань за кредитним договором, пред'явити поручителю вимогу про виконання ним зобов'язань боржника за кредитним договором (п. 3.1.1 договору).

Судом встановлено, що 23.01.2012р. листами № 07/285 та 07/286 (а. с. 83-86) позивач повідомив ПП «Технопласт плюс» та ТОВ «Технопластк» про невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором кредиту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення солідарно з відповідачів 9 214 760,04 грн. підлягають задоволенню.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідачі не представили суду належних доказів сплати заборгованості або контррозрахунок суми заборгованості, у зв'язку з чим зменшені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 64 380,00 грн. покладаються судом солідарно на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» в особі Кримської філії Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» про вжиття заходів забезпечення позову.

2. Прийняти заяву позивача про зменшення позовних вимог від 12.07.2012.

3. Позов задовольнити.

4. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), Приватного підприємства «Технопласт плюс» (код ЄДРПО України 32641735) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» (код ЄДРПО України 35034693) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (код ЄДРПО України 20053145) заборгованість за кредитним договором № 20-06 КЛ від 14.09.2006 в сумі 9 214 760,04 грн., а також судовий збір у розмірі 64 380,00 грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 16.07.2012р.

Повне рішення складено - 23.07.2012р.

Суддя С.О. Лукачов