Рішення № 25363711, 19.07.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 липня 2012 р. Справа 14/62/2012/5003

за позовом: заступника прокурора міста Вінниці (21021, м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10) в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 16-а) в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (21050, м. Вінниця, 15-а)

до: селянського фермерського господарства "Аграрій" (23042, Вінницька область, Барський район, с. Гулі)

про стягнення 208076,23 грн.,

Головуючий суддя Тварковський А.А.

Cекретар судового засідання Горейко М.В.

Представники:

прокуратури: Трачук Т.Є., посвідчення №42-2012 від 15.03.2012 р.;

позивача: Шалигіна В.І., довіреність №14/20-23-12 від 13.01.2012 р., посвідчення №4362 від 12.03.2008 р.;

відповідача: Кузнець О.В.: директор, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Барським РВ УМВС України у Вінницькій області 22.06.2001 р.,

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора міста Вінниці в інтересах держави- Кабінету Міністрів України в особі державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з селянського (фермерського) господарства "Аграрій" 208076 грн. 23 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу №2-10-281 спл/1056 від 21.07.2010 р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 06.07.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 14/62/2012/5003 та призначено до розгляду на 19.07.2012 року.

На визначену дату (19.07.2012р.) в судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача та відповідача.

Представники прокуратури та позивача позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково в частинні стягнення основного боргу в сумі 194690 грн. 88 коп. та подав суду клопотання від 19.07.2012р. (вх. №08-46/8369/12 від 19.07.2012р.) про зменшення розміру заявленої до стягнення прокурором пені до 2000 грн.

З огляду на те, що такі дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд, відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, приймає визнання відповідачем основної заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.07.2010р. між відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець), правонаступником усіх прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", що стверджується статутом позивача, довідкою з головного управління статистики від 15.06.2012 р. та селянським фермерським господарством "Аграрій" укладено договір фінансового лізингу №2-10-281спл/1056, відповідно до якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору "найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору (а.с. 23-26).

Відповідно до п.2.1 Договору лізингодавець на письмове звернення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу згідно порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1904.

Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між Сторонами, що укладається у 5-ти автентичних примірниках (п.2.2. Договору).

Згідно з п.3.4.3. Договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10 відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмету лізингу;

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмету лізингу;

- комісію за супроводження договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

- одноразову комісію за організацію поставки предмету лізингу в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.4.4 Договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів".

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Договір набуває чинності від дати надходження суми попереднього платежу, сплаченого на підставі встановленого лізингодавцем рахунку згідно п.4.3 Договору, на рахунок лізингодавця і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмету лізингу", та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором (п. 8.1. Договору).

Сторонами підписано Додаток №1 до договору фінансового лізингу, в якому визначено найменування об'єкта лізингу та назва виробника, строк лізингу, кількість та суму (а.с. 27).

В Додатку №2 до договору фінансового лізингу сторони погодили графік сплати лізингових платежів (а.с. 28).

15.03.2011 р. між сторонами укладено додатковий договір №1/427 яким внесено наступні зміни до договору фінансового лізингу №2-10-281спл/1056 від 21.07.2010 р. (а.с.30):

"1.1. Речення другого абзацу пункту 4.2 "Датою сплати попереднього платежу та комісії за організацію поставки техніки є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця" замінено реченням "Комісія за організацію поставки предмета лізингу сплачується Лізингодавцю не пізніше дати сплати останнього лізингового платежу або дати передачі Предмета лізингу у власність Лізингоодержувачу";

1.2. У першому реченні пункту 4.5 слова "і комісію за організацію поставки техніки" виключено. В останньому реченні пункту 4.5 слова "і комісії за організацію поставки-техніки" виключено;

1.3. Пункт 5.1 викладено у наступній редакції "Предмет лізингу передається лізингоодержувачу за Актом за умови перерахування попереднього лізингового платежу у розмірі та порядку, визначеному пунктом 4.2 Договору";

1.4. Пункт 8.1 викладено у наступній редакції "Договір набуває чинності від дати надходження попереднього лізингового платежу, визначеного та сплаченого згідно п. 4.2 Договору і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору (Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим Договором";

1.5.У Додатку № 1 до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу" речення "Всього попередньої оплати 185 820,00 грн. (сто "сімдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять грн. 00 коп.)" виключено;

1.6. Додаток № 2 до Договору "Графік сплати лізингових платежів" скасовано і з дати підписання додаткового договору діє Додаток № 2.1.

2. Додатковий договір є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу №2-10-281 спл/1056 від 21.07.2010 р."

15.04.2011р. між сторонами Договору було підписано акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки №39, відповідно до яких відповідачу було передано предмет лізингу (два зернозбиральних комбайни КЗС-9-1 "Славутич" виробництва ВАТ "Херсонські комбайни") загальною вартістю 1140000 грн. (а.с.29).

З моменту отримання предмету лізингу згідно графіка сплати лізингових платежів (додаток №2.1 до Договору, а.с. 31) до сплати відповідачу наступили чергові лізингові платежі, а саме: 15.10.2011 р. - 109195,71 грн. та 15.04.2012 р. - 106630,71 грн. Всього на суму 215826,42 грн. (146571,42 грн. - в частині відшкодування вартості техніки та 69255 грн. в частині комісії за супроводження).

За посиланням прокурора та позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки, визначені Договором та додатками до нього, виконав частково в сумі 21135,54 грн. (13285,71 грн. відшкодування вартості техніки; 7849,83 грн. комісії), що підтверджується банківською випискою від 30.03.2012 р. (а.с. 32).

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 194690,88 грн., яка утворилась за період несплати лізингових платежів з 15.04.2011 р. по 15.04.2012 р. Вказаний факт заборгованості підтверджується обопільно підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 16.07.2012 р., пояснення сторін, іншими матеріалами справи. Слід вказати, що факт заборгованості у розмірі 194690,88 грн. не заперечується відповідачем, про що останнім зазначено в клопотанні від 19.07.2012 р. (вх. №08-46/8369/12 від 19.07.2012р.)

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань прокурором нараховано та заявлено до стягнення 10196 грн. 25 коп. пені, 616 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 2572 грн. 68 коп.- 3 % річних.

Невиконання відповідачем зобов"язань за договором фінансового лізингу, стало приводом звернення заступника прокурора м. Вінниці за захистом порушеного права до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно із ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу в розмірі 194690 грн. 88 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі. При цьому суд приймає визнання відповідачем основного боргу, оскільки це не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10196 грн. 25 коп. пені, 616 грн. 42 коп. інфляційних втрат та 2572 грн. 68 коп.- 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст.217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Таким чином, суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору, крім того підтримуються прокурором в повному обсязі.

Водночас, відповідачем в судовому засіданні подано клопотання від 19.07.2012 р. (вх. №08-46/8369/12 від 19.07.2012р.), згідно із яким останній просить зменшити розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з селянського фермерського господарства "Аграрій" до 2000 грн., у зв"язку із складним фінансово-матеріальним станом підприємства, витратою коштів останнього на проведення посівної компанії та підготовку техніки до жнив.

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд взяв до уваги складний фінансово-матеріальний стан підприємства, що виник у зв"язку з витратою коштів останнього на проведення посівної компанії та підготовку техніки до жнив.

Більше того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на викладене суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 2000грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних втрат, 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), крім того позовні вимоги в частинні стягнення основного боргу в сумі 194690 грн. 88 коп. визнав в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.3 ст.49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з селянського фермерського господарства "Аграрій" (23042, Вінницька область, Барський район, с. Гулі, код ЄДРПОУ 32426802, р/р №260070113036667 в ВАТ АТ Банк, м. Київ, МФО 321767) на користь державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 16-а) в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (21050, м. Вінниця, 15-а, код ЄДРПОУ 25510665, р/р №2600916276 в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Вінниця, МФО 302247) 194690 грн. 88 коп. (сто дев'яносто чотири тисячі шістсот дев'яносто гривень вісімдесят вісім копійок) основного боргу; 2000 грн. (дві тисячі гривень) пені; 616 грн. 42 коп. (шістсот шістнадцять гривень сорок дві копійки) інфляційних втрат; 2572 грн. 68 коп. (дві тисячі п'ятсот сімдесят дві гривні шістдесят вісім копійок) 3% річних.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з селянського фермерського господарства "Аграрій" (23042, Вінницька область, Барський район, с. Гулі, код ЄДРПОУ 32426802, р/р №260070113036667 в ВАТ АТ Банк, м. Київ, МФО 321767) в дохід Державного бюджету України 3997 грн. 60 коп. (три тисячі дев'ятсот дев'яносто сім гривень шістдесят копійок) відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 липня 2012 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - прокурору (21050, м. Вінниця, 15-а)

3,4- позивачу (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 16-а; 21050, м. Вінниця вул. Соборна, 15-а)

5 - відповідачу (23042, Вінницька область, Барський район, с. Гулі)